Як пройшов конкурс "Новела по-українськи"
Новела про Теребовлю перемогла в конкурсі "Новела по-українськи". Текст "Фелішберто" про своє місто написав 29-річний Назарій Заноз. Він отримає нагороду – 5 тисяч гривень. Всього на конкурс надіслали понад 300 новел. Тема творів була вільною, але дія мусила відбуватися в наші дні в певному українському місті. Його образ мав бути важливий для сюжету.
Торік перемогу розділили новели Олександра Вівчарика та Валерія Пузіка. Загалом за п'ять років конкурсу надіслали понад тисячу текстів.
Як обирали переможця
Із надісланих листів обрали 300 текстів. Відхилили ті, що значно перевищували обсяг 10 тис. знаків. Імена авторів приховали. Тричі новели прочитало редакційне журі. До нього долучилися Сергій Демчук, Ольга Юркова, Іван Столярчук, Олена Шарговська, Ірина Левицька, Анна Балакир, Оксана Снігур, Андрій Жигайло, Лілія Дворецька, Анастасія Позичайло, Катерина Лук'яшко. Вони обрали 30 фіналістів, з них – 15 суперфіналістів.
У суперфіналі новели оцінювало професійне журі. До нього ввійшли сім учасників – Павло Вольвач, Віталій Жежера, Василь Махно, Василь Карп'юк, Андрій Кокотюха, Лілія Шутяк, Оксана Щур. Кожній новелі вони ставили від 1 до 10 балів. Переможця визначили за сумою балів. Переможець конкурсу відірвався вперед на 4 бали за загальною сумою. Йому поставили найвищі оцінки четверо суддів. Підрахувавши бали, розкрили імена.
Хто отримав найбільше балів
1. "Фелішберто", Назарій Заноз – про Теребовлю – 54 бали
Йому 17, і він біжить. Герой на ім'я Фелішберто втікає від зграї сільських хлопців, які хочуть його побити. "Хоча, звісно, ніякий він не Фелішберто. Звідки в Теребовлі на Зазамчу взятися якомусь Фелішберто?" Та чи допоможе героєві відірватися від переслідувачів знання міста? Хлопець охоче втік би й і з самої Теребовлі, "якби не ця клята прекрасна Марія".
"Оригінальний задум, не затяганий соціальний мотив – маємо не так багато художньої прози про українсько-італійське "пограниччя". Тривіальність дій героїв компенсується іронією, що пронизує твір: читачеві смішно, а отже, він не встигає знудитися", – пише про новелу учасниця журі Оксана Щур.
2. "Бумеранг", Ігор Стамбол – Мелітополь – 50 балів
Упродовж тексту слідкуємо за шляхом 20-гривневої купюри з домальованим зубатим смайликом. Її головна героїня заплатила у церкві за заздравну для свого сина. Жінка продає туристам черешні. Останні ягоди сезону надсилає синові на фронт. "Він цього року навіть не спробував черешень. Для корінного мелітопольця це – як для львів'янина не бачити кави цілий рік", – пише Ігор Стамбол. Він народився на Одещині 1988-го. Кандидат історичних наук, працює в Інституті біографічних досліджень бібліотеки ім. Володимира Вернадського у Києві.
3. "Недільний тато", Михайло Мишкало – Львів – 48 балів
Хлопчику кажуть, що його тато поїхав у Канаду. Але інколи повертається звідти – по неділях. Щемка новела про дорослішання і Львів, який згодом стане "як Прага і Краків, де реальне життя поступилося місцем туристичному міфу". А в героя з'явиться власний син.
Автор – 53-річний письменник та журналіст Михайло Мишкало, також відомий як Майкл.
4. "Найбільша загадка людства", Владислав Івченко – Суми – 46 балів
40-річний Владислав Івченко був переможцем "Новели по-українськи" з текстом "Стоїмо!" про Майдан. Видав понад десяток книжок. "Найбільша загадка людства" – про вторгнення чужопланетників у Суми і подальший міжгалактичний безвіз. Коли писав цю новелу на Карпатській літературній резиденції, то багато реготав, чим трохи лякав колег", – поділився Івченко на Facebook. Одного дня у Сумському міському парку приземлився невідомий об'єкт, що за формою нагадував сідниці. Спершу його називали Сферою, але перемогла народна назва Срака. Згодом там з'явилися ліфти, і об'єкт став приймати людей. Усіх, крім чиновників, депутатів, суддів та силовиків. Назад ніхто не повернувся.
4. "Камиш", Влад Лукащук – Київ – 46 балів
Влад Лукащук народився 1995 року на Рівненщині. Був на Майдані, отримав вогнепальне поранення. Працював підсобником на будівництві, різноробом, адміністратором художнього салону, консультантом книгарні, баристою. Герой його новели виписується з лікарні і має вільний день у Києві. Блукає містом і згадує АТО, де був поранений. "Думаєте, що у країні – слава? У країні – війна!" – каже один із персонажів новели.
4. "Про котиків і політику", Алла Мелентьєва – Київ – 46 балів
Геополітичний конфлікт у родині розгорівся якраз на виставці котів. Хоча поїхали туди помиритися і знайти дитині кошеня. Який вектор обрати сім'ї – американського мейнкуна чи вусатих сибіряків? Лідер читацьких симпатій редакційного журі. Авторка Алла Мелентьєва народилася в Донецьку, живе у Києві. Закінчила філологічний факультет у Санкт-Петербурзькому державному університеті. Пише прозу, п'єси і сценарії, лауреат іноземних літературних премій.
5. "На набережній Амстердама", Марко Каламар (справжнє ім'я Олег Форостюк) – Луганськ – 43 бали
"Оповідачка їде до "Амстердама" – так жартома називали вулицю, на якій вони з чоловіком жили до російсько-української війни. Але замість знайомого і рідного міста вона опиняється ніби як у світі навиворіт, у "кімнаті з мерцями, в якій не завішані дзеркала" – коротко передає ідею тексту автор. 47-річний Марко Каламар – історик, краєзнавець, кандидат юридичних наук. Родом із Луганська. На викладацькій роботі.Живе в Ірпені.
5. "Першим трамваєм", Віктор Лукін – Дніпро – 43 бали
Берта Едуардівна викладає історію образотворчого мистецтва. Кожної першої п'ятниці серпня зустрічається з колишнім чоловіком. Він приїздить її відвідати з Ізраїлю. Багато років тому вони розійшлися, бо "мистецтво вимагало повної самовідданості Берти Едуардівни і відмовлялося вживатися з суперником". Але одного разу чоловік на зустріч не з'являється.
Автор, 38-річний Віктор Лукін із Дніпра – головний редактор корпоративних видань групи компаній. Пише прозу та вірші, співпрацює з дитячими журналами "Пізнайко" і "Маленький розумник".
5. "Службовий роман", Дарина Попіль – Київ – 43 бали
Обходячи по роботі чергову точку, столична бізнес-вумен Ольга зустрічає мовчазного чорнявого красеня Степана. Тепер вони працюють разом. І збираються розширитися ще на п'ять точок – смітників, де збирають бляшанки та скло. Бо "врешті Олька збагнула, що бути столичною бізнес-вумен добре, але бути просто чиєюсь вумен – набагато приємніше". Дарина Попіль живе у Львові та у Варшаві. Авторка наукових, журналістських статей, поезії та коротких прозових текстів. Залучена до проектів у Польщі, спрямованих на підтримку мігрантів з України.
6. "Фунікулер до Києва", Костянтин Мельников – Київ – 41 бал
Герой кидає пити, і життя втрачає барви. Зустрічає Катю – гештальт-терапевта із синіми очима ("таких зараз не випускають"), яка стає "легким неагресивним засобом для полоскання мізків". Виявляється, вночі столичний фунікулер повертає нас у минуле. Але нічого не можна брати. Новела отримала найвищий бал від Андрія Кокотюхи. Автор – 33-річний киянин Костянтин Мельников, за освітою викладач права. Працює в Інституті інтелектуальної власності.
7. "Сортування", Оксана Самара – Київ – 40 балів
Батько дозволить Тибору завести собаку, якщо той заробить за місяць 100 грн на її утримання. Для цього хлопчик сортує і здає сміття і навіть вирішив навчитися читати, щоб його не обдурювали приймальники. Тибор із родиною – роми. Тим часом Київ готується до Євробачення. Авторка – Оксана Самара вже кілька разів потрапляла до фіналу "Новели по-українськи". Має дві вищі освіти – біолога й культуролога. Працювала арт-директором галереї та науковим співробітником зоопарку. Досліджує магію, вишивку й поведінку тварин. "Тонка і гостра оповідь про людей, які живуть поза суспільством. Пронизує прямотою і трагізмом", – вважає Юлія Ніколаєва з книжкового сервісу Bookowina. Від них авторка отримає приз "За найкращу новелу до пляшки червоного вина".
8. "Котигорошко", Дарія Яструб – Київ – 37 балів
Як минає день Нілочки Котигорошко – київської патрульної поліцейської. "У такі дні київський метрополітен здається Мордором із зеленою літерою "М", тільки замість ока у нього – зелений каштанчик. А замість орків – баби, що наступають на ноги і тягнуть сумки до вільних місць". На роботу дівчина запізнюється, поїсти не встигає. Ще чергувати доводиться з телепнем Дідухом. А Дідух – "це найгірше, що стояло на плацу". І хоч біляші з ним їсти Котигорошко відмовляється, можливо, вони все-таки знайдуть спільну мову. Авторка – Дарія Яструб народилася на Херсонщині, навчається на філології у Києво-Могилянській академії.
9. "Каракурт", Оксана Мазур – Львів – 35 балів
Анна приносить додому з лабораторії кокон самиці павука чорної вдови. Вродлива й успішна вчена-інсектолог виношує помсту тому, хто її зрадив. А Львів тим часом "змовницьки підморгує вікнами кам'яниць". Вікна Анна не зачиняє – щоб залітала здобич для павука, який зростає на екзотичній чорній орхідеї.
Авторка Оксана Мазур – художниця-графік, оформила понад 100 книжок, розробляла інтер'єри, працювала художнім редактором у видавництвах, викладає на кафедрі дизайну.
10. "Як ми брали Сєвастополь", Сергій Науменко – міста Криму – 33 бали
"Лицарі на срібних "Ланосах" розганяють пил, розносять клинками фар вісті про взяття Гробу Христового. Точніше, крові Христової. Як похідну пісню обирають плейлист радіо "Шансон", – пише автор. 23-річний Сергій Науменко – поет, прозаїк, художник. Народився у Нікополі, зараз навчається на історичному факультеті у Харківському національному університеті ім. Василя Каразіна. Це дорожня історія з утомленими жінками на трасі, заправками і пекучим сонцем Криму: "Гвардійське". Ну яке, на… й, "гвардійське"? У якому ми році живемо? – думається мені. І я навіть не помічаю, як машина минає поселення "Совхозне", "Аерофлотське" і "Комсомольське". Мляво пересуваємось до півдня".
11. "Безкінечна ковбаса", Ірина Ралко – Київ – 26 балів
Головний герой натрапляє на рукопис нового роману своєї матері – популярної письменниці на прізвище Ковбаса. Хлопець вносить у текст кілька правок і надсилає редактору. Але матері є чим відповісти бешкетнику.
Ірина Ралко закінчила Києво-Могилянську академію, працює в журналі для підлітків "Однокласник".
Що відзначило професійне журі
Віталій Жежера, 64 роки, журналіст, письменник
Ці півтора десятка текстів дуже цікаво було читати, й цікавість чимдалі наростала. Оскільки стало зрозуміло, що кожен новий текст таїтиме в собі несподіванку. Звісно, як кожен читач, у своїх оцінках я був суб'єктивний. Тим більше що всі ці оповідання так чи інакше пов'язані з гарними містами. Як ти будеш об'єктивний, коли читаєш про міста, які любиш – Дніпро або Суми? Через те не міг не поставити кілька високих балів. Зокрема, віддав високий бал сумському оповіданню "Найбільша загадка людства".
Андрій Кокотюха, 47 років, письменник
Новела – це коли є оригінальний несподіваний фінал. Як у О'Генрі, наприклад. А більшість текстів – поезія в прозі. Фіксація чогось та рефлексія. Претензія сказати все. Публіцистика. Там нема сюжетів переважно. Нема історії, а якщо є – нема драматургії.
Оксана Щур, 31 рік, куратор Літературної лабораторії "Мистецького Арсеналу"
Не всі учасники розуміють, що таке жанр новели. Але є перспективні тексти. Уміння створити новелу передбачає також й уміння не сказати зайвого. Не перевантажити читача, стимулювати його до роздумів і залишити йому для цього простір. Декому з авторів це вдається. Є зовсім кон'юнктурні тексти. Але ми ж не у школі, тут немає спектра правильних відповідей на гострі питання. Є сповіді – історії власні чи близьких людей. Є чистий вимисел, і це теж одразу помітно, бо імітацію від прожитого відрізнити легко. Особливо, коли йдеться про болючу тему.
Василь Махно, 53 роки, письменник
Загальне враження – всі автори ще на підході до власних тем і стилю.
Василь Карп'юк, 29 років, письменник
З літературного боку мені заімпонував треш "Найбільшої загадки людства" і "Фелішберто". "Про котиків і політику" – трохи натягнуто, але теж нічого так.
Лілія Шутяк, 31 рік, прес-секретар Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz
Вражає різноманітність тематики і широта охоплення українських міст. Виявляється, не тільки Львів і Київ можуть бути місцем дії. А ще й Теребовля, Севастополь, Суми, Дніпро та інші. У такий спосіб читач пізнає кожну з цих локацій окремо, щоб згодом витворити собі певну художню мапу України. Тому хотілося б, щоб ці історії не розгубилися, а знайшли читача у вигляді окремої збірки. У деяких новелах хотілося би бачити більше драйву, сюжетних поворотів, "родзинок". Зрештою, жанр передбачає неочікуваний фінал, чого частині текстів бракує.
Що сказало редакційне журі
Ольга Юркова, 36 років, редактор відділу "Донбас, Крим"
Наприкінці півфіналу таки отримала шматочок щастя – новелу про Вінницю. Обриси рідного міста вгадуються за Бугом, спальним мікрорайоном Вишенька і собором навпроти костелу. Розповідь пронизана типово вінницькою життєрадісністю – чи, може, я просто прихильна до земляків? А ще там фігурують коти, змальовані з любов'ю і смаком. Присутні вони ще в одній новелі. Відчувається, що автори люблять котів. Я б започаткувала новий напрямок – котолітература.
Для мене показник цікавості новели – коли не думаєш про помилки, багатослів'я, а стежиш за сюжетом. Ці – здебільшого такі.
Олена Шарговська, 40 років, колишній кореспондент відділу "Історія"
Значно більше за інші зачіпають новели, у яких ідеться про війну й окупацію. Конкуренцію їм складають тільки ті, де про котиків. Зрештою, вибираю два твори про війну, один про Крим і один – про котиків.
Анастасія Позичайло, 22 роки, журналіст відділу "Коментарі"
Новела – це сюжет, динаміка й несподівана кінцівка. Красне письменство з кілометровими описами варто залишити для великих літературних форм. І якщо вже вирішив поділитися особистим, то це слід робити зрозуміло. Недомовки й загадки в цьому випадку – прояв егоїзму та неповаги до читача. Сподобалася щирість авторів, яка подекуди межувала з наївністю. Всі новели були "живі" й по-своєму цікаві.
Олена Павлова, 31 рік, куратор конкурсу
Прочитала понад 200 новел. Я наче слухала Україну в прямому ефірі. Описані міста – це більше, ніж стереотипно каштановий Київ чи кавовий Львів. Коли читаєш ці новели, наче дивишся збірку короткометражок про Україну. Не тільки карамельних і чорнушних, а й справжніх, де і світло, і тінь. І так, це країна, де йде війна.
Наші автори – це радше стартапи, а не відомі бренди. Хоча й відомі теж є, ми декого за почерком розпізнаємо. Але стартапи вистрелюють. Цим конкурсом ми хотіли зробити майданчик для добротної сучасної міської української прози, яка відбиває теперішні реалії.
Що писали в новелах
"Така собі ознака сучасного українського містечка – домалювати шевченкові вуса кожному леніну".
"У Херсоні є надзвичайна кількість будинків, які були збудовані ще до того, як Одесу взагалі придумали, але чомусь ніхто цього не помічає. Все руйнується. Шматки старих будинків розбиваються об асфальт, а рано-вранці двірники їх змітають. Ось так і змітається наша історія".
"Кава і круасан – а біляшем треба зашліфувати!"
"Знаєте, коли приходить старість? Коли замість заварки починають кидати в чашки варення, листя, гілочки, ще якусь флору".
"З кожним днем наближається літо. Це – неспростовна істина на три чверті року".
"Львів – то не філіжанка забави, то пані – вбрана у дощ, наївна і вільна. Вона загорнута у плащ із солодкої туги з маленьким капелюшком загадки".
"Я не любив цю роботу, наче це був метеорит, а я був динозавром"
– Ти сука, Ніна. – Славік сів на улюбленого коня. – Ти жерла мій талант.
– Поки ти жив на мої гроші, ти пив, як риба – оце був єдиний твій талант.
"Мовчання – найгучніший крик, тому що він рве не вуха, а серце".
2 
1
Коментарі