Вівторок, 12 березня 2019 10:14

Усе закінчується погано, але глядач відчуває жагу до життя

В український прокат вийшов документальний фільм "Людина з табуретом". Присвячений мандрівнику й режисеру Леоніду Кантеру. Із 2004-го по 2011 рік він із друзями відніс чотири табурети з київської кухні до чотирьох океанів. Картина розповідає про останню подорож до мису Горн в Аргентині, участь Кантера в Революції гідності, війні на Донбасі, останні хвилини життя на хуторі Обирок у червні 2018 року.

Про стрічку розповідає режисер Ярослав Попов, 47 років

33 долари в кишені – було умовою експедицій "З табуретом до океану". 2004 року їх вигадав викладач Київського театрального університету Леонід Кантер. Його команда здійснила чотири мандрівки. В кожну брали звичайну табуретку з київської кухні, щоб залишити біля океану. Після подорожі до Атлантики Леонід запропонував мені зробити фільм. Змонтували 10-серійну документалку. Показали, як вони дісталися Нової Аквітанії (регіон на заході Франції. – Країна), даючи на площах європейських міст вистави, співаючи народні пісні.

Після подорожі до Індійського океану зробили документальну трилогію "З табуретом через Гімалаї". По Україні поїздили з показами 2007-го. Хоча тоді ані документального, ані ігрового українського кіно в прокаті ще не було. Пізніше я зробив півгодинну коротку версію частини тієї трилогії "Тибет Нелегал", й Леонід показував її під час своєї мандрівки до Північного Льодовитого океану.

Автор: фото надане прес-службою
  2007-го режисер Леонід Кантер оселився на хуторі Обирок у Бахмацькому районі на Чернігівщині. Жив там із дружиною Діаною, мали доньок Маґдалену, Патаґонію та сина Дар’яна. На хуторі створили мистецький центр, де організовували фестивалі ”Хліб своїми руками”, ”Мама Африка”, ”Кіносарай на Обирку”
2007-го режисер Леонід Кантер оселився на хуторі Обирок у Бахмацькому районі на Чернігівщині. Жив там із дружиною Діаною, мали доньок Маґдалену, Патаґонію та сина Дар’яна. На хуторі створили мистецький центр, де організовували фестивалі ”Хліб своїми руками”, ”Мама Африка”, ”Кіносарай на Обирку”

Ще один фільм "Три дні з життя табурета" ми зняли в російському Санкт-Петербурзі. Він вийшов на "Першому національному". В ту подорож ми пішли в квартиру, де жив і помер Тарас Шевченко. Розташована на території Художнього музею. Закрита для відвідувачів. Доти українці її не фільмували. А ми зняли сходи, де Шевченко впав і помер зранку після свого дня народження.

Остання подорож – до Тихого океану – завершилася 2011 року. В Аргентині народилася друга донька Кантера, яку назвали Патаґонією (від однойменної найпівденнішої частини континенту Південна Америка. – Країна). Кошти на фільм про цю експедицію ми шукали два роки. А потім почався Майдан, війна. Льоня став добровольцем 2-го батальйону Нацгвардії імені генерала Сергія Кульчицького. Захищав Донецький аеропорт. На Донбасі зняв документальні фільми "Війна за свій рахунок", "Добровольці Божої Чоти". Під час турів із показами фільму "Міф" про Василя Сліпака (соліст Паризької опери, воював на Донбасі в складі Добровольчого корпусу "Правий сектор", 29 червня 2016 року загинув у бою поблизу селища Луганське Бахмутського району Донеччини. – Країна) ми вирішили призупинити роботу з воєнними стрічками. Наступна буде про подорожі, сказали собі.

У Бахмацькому районі на Чернігівщині Леонід заснував мистецький хутір Обирок. Навіть засівання пшениці перетворював на перформанс. Кантер жив там із родиною. Проводив арт-фестивалі. На них побували люди з понад 30 країн. Уявіть, скільки відео назбиралося.

Леонід починав робити свій фільм із меседжем, що добре там, де нас нема. Але прийшов до того, що добре там, де ми є. Планували, що він розповідатиме про свою останню подорож до Тихого океану. І це буде завершенням циклу табуретних фільмів. Але також ми розуміли, що з мандрівниками багато чого сталося після повернення. Адже подорож починалася 2010 року, а лише 2018-го ми почали робити картину. Тому ще з Леонідом вирішили: це історія про те, що кожен зрозумів, що проніс далі крізь всі ці роки.

Із подорожей назбиралося близько 400 годин матеріалу. Два місяці разом відбирали найцікавіше.

У червні торік Леонід застрелився зі свого бойового автомата (на момент самогубства мав 36 років. – Країна). Залишив мені листа, де просив завершити фільм. Вибачався. Написав: "Хай стрічка буде про любов, про щастя, яке дарує свобода". Він записав перед самогубством відео. Я не сумнівався, чи брати передсмертні кадри в картину. А от близьких Леоніда, інших творців фільму переконував. Колишня дружина Льоні Діана Карпенко казала, що відео треба видалити взагалі. Але в листі мені Кантер написав: "Тепер я тобі дав усе, щоб цей фільм був крутим". Додалася така вага і глибина цьому всьому щастю. Так, працювати з цим відео було важко. Воно несе в собі страшний, виснажливий заряд.

Під час монтажу "Людини з табуретом", після цього останнього відео Кантера, мені дуже захотілося показати щось із мандрів. Так з'явилася ідея перенести фінал подорожі до Вогняної землі на кінець стрічки.

Зрештою усе закінчується не смертю, а новою подорожжю. Леонід вважав, що він справді помандрував далі. Але ніхто в це не вірив. Усі були на нього злі. А зараз, дивлячись фільм, люди розуміють Льоню, відпускають і прощають.

Автор: фото надане прес-службою
  Під час подорожі Америкою до мису Горн дружина Леоніда Кантера Діана з донькою 2-річною Маґдаленою просили місцевих розповідати їм казки. Київська студія RIDNI Animation екранізувала їх. Наприклад, гватемальску про магічну гітару, що робить людей щасливими
Під час подорожі Америкою до мису Горн дружина Леоніда Кантера Діана з донькою 2-річною Маґдаленою просили місцевих розповідати їм казки. Київська студія RIDNI Animation екранізувала їх. Наприклад, гватемальску про магічну гітару, що робить людей щасливими

У Львові на показі "Людини з табуретом" був психотерапевт Орест, брат Василя Сліпака. Він важко переживав смерть рідної людини, їздив із нами в тури з "Міфом", здружився з Льонею. Після показу Орест виглядав веселим, наче позбувся тягара. Сказав, що відчув неймовірне полегшення. Що фільм має терапевтичний ефект і він радить його дивитися всім. Особливо допомагає тим, у кого депресія або посттравматичний синдром. Це катарсис – очищення через страждання. Як у великих трагедіях Шекспіра. Коли все закінчується погано, але глядач навпаки відчуває підйом, жагу до життя – наче оновлюється.

У "Людині з табуретом" багато щастя, а біль – не вбиває, а лікує.

"Якщо ви не знаєте, як помер Леонід Кантер, не треба гуглити. Врятуйте себе від грандіозного спойлера. Просто йдіть у кіно. Нехай при першому перегляді "Людина з табуретом" буде для вас документальним трилером. Зате вдруге ви зможете переглянути цей фільм так, як стародавні греки дивилися трагедії Софокла й Есхіла – знаючи наперед усі колізії та фінал. Це не заважає гостроті переживань.

Приклеївсь до екрану і дивишся, як одна людина тягне чортові табуретки і своїх друзів до берегів чотирьох океанів. Навіщо? "Щоб відірвати дупу і пізнавати світ", – сказав одного разу Кантер. Мріяти про неможливе. Поєднувати те, що не поєднується. Досягати недосяжного. Стрибати вище голови. Заходити за лінію горизонту. Складно не згоріти, коли так гаряче. Леонід Кантер згорів. Але це та сама історія про свічку, від якої світло іншим", –

Ігор ПАНАСОВ, 43 роки, головний редактор інтернет-журналу Karabas LIVE

Від Канади до Аргентини просили розповідати місцеві казки

– Реальність треба очуднювати, казав Леонід Кантер. Тому в документалку "Людина з табуретом" додали анімацію, – розповідає Ярослав Попов. – Під час подорожі Америкою до мису Горн його дружина Діана з 2-річної донькою Маґдаленою просили місцевих розповідати їм казки. Від Канади до Аргентини Леонід знімав це на відео. Київська студія RIDNI Animation екранізувала ці казки. Мультики озвучила Патаґонія, яка народилася у таксі Ушуайї – найпівденнішого міста Південної Америки.

У фільмі дуже важливе місце займає саундтрек. Музика – унікальне мистецтво, бо, нічого не пояснюючи, викликає емоцію. Для нашої стрічки її створив гурт ОY sound system – це проект Марка Галаневича з "Дахи Брахи". Його брат Тарас написав "Реквієм". Композиція на рівні найкращих зразків класичної музики. Долучилися також канадці українського походження Balaclava Blues. Ми познайомилися в Нью-Йорку, де вони робили виставу про Революцію гідності. Це було щось неймовірне: відтворили барикади, готували їжу, кидали каміння в "Беркут", залучали до цього глядачів. Тоді Леонід казав, що відчув себе, як на Майдані, хоча минуло чотири роки. Ще одну пісню, "Табурет", репери Freel та ДІЛЯ написали для фільму вісім років тому, ще після експедиції до Тихого океану.

Зараз ви читаєте новину «Усе закінчується погано, але глядач відчуває жагу до життя». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода