Ексклюзиви
Вівторок, 12 листопада 2019 22:14

Українське осмислення війни стане успішним, коли в нас з'явиться не свій Ремарк, а свій Гашек

Що відбувається з українською поезією сьогодні, розмірковують культурні діячі

Катерина КАЛИТКО, 37 років, поетеса:

Чи потрібна поезії мільйонна аудиторія? Як реакція, нерв – чіпляє тих, кого має. Не всі здатні на емпатію та рівний градус переживання дійсності. Зараз поезія перетравлює досвіди. Деякі читачі до цього долучаються.

Я прихильниця того, що рятувати можна тих, хто цього хоче. Примусово нести поезію в маси – не вихід. Ми були жертвами шкільного курсу прищеплення речей, які нам лізли через вуха. Кому вистачило розуму, терпіння й тонкого усвідомлення вартості цих творів – повернулися до них у дорослому віці. Але пам'ятаємо, що силоміць це не працює. Якщо поезія сьогодні елітарна – не забавка, але своєрідна масонська ложа – хай такою й лишається.

У нас є оця хвороба: уявляємо, що поети мають збирати стадіони, як у 1960-х. Але ми переформатувалися на цифрову еру. Неповний зал не завжди показник, що автора не читають. У нього може бути офігенна аудиторія в соцмережах.

Автор: Julia Ostroushko
  Юрій Іздрик читає поезію під час опери-перформансу Wozzeck у супроводі музикантів формації Nova Opera в київському клубі Atlas 18 грудня 2017 року
Юрій Іздрик читає поезію під час опери-перформансу Wozzeck у супроводі музикантів формації Nova Opera в київському клубі Atlas 18 грудня 2017 року

Не треба боятися поєднувати поезію з усім можливим. Зараз ера синтетичних мистецтв. Багато жанрів схрещуються, дають щось цікаве на перетині. Юрій Андрухович із поляками "Карбідо" запустили моду на поета, який співпрацює з музичним ансамблем. І всі йдуть цим шляхом, бо він, ніби маркер успіху. Мені здається, інші способи схрещувати поезію з чимось – не менш успішні. Той самий Іздрик створює колажі роками – у нього це теж самостійний вид мистецтва.

Не уявляю свого читача, не працюю на його потребу. Читач або приходить, або ні. Якщо асоціює себе з поетичним голосом і щось резонує, то обирає цього автора для себе як представника своєї ціннісної системи.

За кордоном мене часто питають абсурдні речі. Наприклад, чи лишився в України вихід до моря після анексії Криму. Кажу, що є Одеса, Херсон, Миколаїв та інші прекрасні населені пункти на цій береговій лінії. "А Одеса що, в Україні?" Очевидні для нас речі для інших потребують прояснення.

Наша культурна дипломатія тримається на ентузіазмі й харизмі окремих авторів. Тому там точково уявляють українську культурну мапу – за особистостями. І часто просять розповісти, які ще є письменники, чи є культурне життя десь, крім Києва і Львова. Питання в тому, як розвиватиметься цей вектор. Популяризація української літератури, вихід на міжнародний рівень. Чи направду нам є що сказати світу?

Війна нам зробила послугу. Раптом відкрився масив тем і такі можливості їхнього опрацювання, яких немає у ситої європейської літератури. Ми їм можемо трохи підігнати тривоги й нервових досвідів, про які вони призабули. У нас зіткнулися література екзистенційної рефлексії та прямого болю, живого переживання від людей, які можуть про це висловлюватися. Іноземцям цікаво. Є ентузіасти, які запитують, що можна перекласти. Нарешті настає той прекрасний момент, коли ми глибше запустимо наші мацаки в європейську літературу і вкорінимося тим.

Я чекаю не головної української книжки про війну, а якісно іншої глибини її осягнення. Будемо вважати успішним українське осмислення війни, коли в нас з'явиться не свій Ремарк, а свій Гашек. І відлуння, післясмак нашої роботи з найважчими досвідами визначить, чи ми цікаві для світу. Чи залишиться цей інтерес сталим, покаже можливості української літератури. Ту її нову кров, яку вона може влити у старе європейське тіло.

Олег КОЦАРЕВ, 38 років, поет:

Більшість, яка не читає, – інертна, пасивна й легко піддається зовнішньому впливу. Побачили на президентських виборах, як це працює. Будемо називати речі своїми іменами. Цю сіру масу можна мобілізувати на будь-що – від копання ям до будування Вавилонської вежі. Якщо підійти з правильними інструментами.

Війна несе радикальне спрощення, плакатність, спекулятивний сентименталізм. Для поезії це проблема. Багато з написаного сьогодні про Революцію гідності та війну на Донбасі за 10 років неможливо буде читати. З цим треба змиритися. Ставитися не як до літератури, а як до документальних свідчень епохи.

Хоча у спрощенні теж є перевага – відкриває шлях до ширшої аудиторії. У 2014–2015 роках книжки про Донбас змітали з полиць. Вірші з війни" Бориса Гуменюка додруковували й розбирали під час Форуму видавців.

Я входжу до журі конкурсу видавництва "Смолоскип" для молодих авторів. У більшості текстів події війни відображаються примітивно й нецікаво. Хоча про це й пишуть не так багато – четверта-п'ята частина рукописів або навіть менше.

Дивлюся на нове покоління з цікавістю. У поезії побільшало метафізики. І всупереч спрощенню – експерименту, пошуку.

Оксана ЗЬОБРО, 31 рік, керівниця відділу маркетингу та зв'язків із громадськістю "Видавництва Старого Лева":

Канали просування книжок відрізняються залежно від автора. Юрко Іздрик – чудовий промоутер власної поезії. Системно, якісно й чітко продукує контент у Facebook. Ілюструє. Ніколи не пропадає. Будує навколо себе аудиторію, яка отримує від нього те, що очікує. Зрозумілий і орієнтований на свого читача. Але те, як він це робить, – не спрацює в інших.

Нині популярний шлях – поетично-музичні проекти. За словами Івана Андрусяка, "якщо навіть Сергій Жадан для просування віршів потребує музичного гурту, це значить, що поезія перестає бути самодостатньою". Не погоджуюся. Поєднання з музикою – свідчення зміни споживацтва та інформаційних потоків.

Багатьом здається, що достатньо створити якісний продукт. Це не так. Треба, щоб інші дізналися й оцінили. Перше правило піару – щоб захотіти прочитати книжку й полюбити поета, людина має знати про його існування. Про поезію треба говорити.

Анастасія ЄВДОКИМОВА, 25 років, керівниця відділу промоції читання Інституту книги:

Скільки українців читає поезію? 10–12 тисяч? Ми – творці ринку – ніби мислимо позитивно. Ідемо в цифру, зростає кількість літературних фестивалів, автори виступають на Заході. Але я налаштована песимістично.

У нас є сформоване коло. Це читачі, які, можливо, подумають: "Мені сподобалася проза Катерини Калитко. Почитаю її вірші, відкрию авторку з іншого боку". За це коло не вийдемо. Приречені на те, що 60 відсот­ків України не читають книжки. І нічого з цим зробити не можемо. Хіба з прозою, але навряд із поезією.

Вчителі бояться Шекспіра, бо не знають, як його викладати

– Я хотів би, щоб мої вірші були наркотиками. Щоб можна було їх втягнути й отримати кайф, – каже американський поет Раян ВАН ВІНКЛ, 42 роки. – Ніхто не читає поезію. Я продав, можливо, тисячу книжок. Це ніби й пристойна кількість, але водночас – ніщо.

Нема ключа до популярності поезії. Хтось ставить вірш у телешоу, й люди раптом починають читати. Та це неможливо передбачити.

Поп-культура – універсальна світова мова, як і спорт. Дає змогу говорити про те, що зрозуміло кожному. Поезія була такою мовою в попередні століття, але не зараз. XXI століття – час нових медіа. Й поезія потребує інших провідників. Коли її читає персонаж у фільмі, чи надрукована на футболках, чи покладена на пісню. Ці інструменти активують зацікавлення людей у поетичному слові. Але це не справа поета. Чудово, якщо ви захочете помістити мій вірш на одяг. Та це вириває роботу з контексту. Я ніколи не напишу твору для футболки.

Поезія нині – як класична література й музика, джаз, балет, опера. Люди сприймають їх, як щось складне. Бояться мати думку про це, бо їх лякає статус. Так само вчителі – бояться Шекспіра, бо не знають, як викладати. Найкращий підхід – просто читати. Головне – що ви відчуваєте. Завжди кажу, це нормально – не любити вірш. Ви не ображаєте Шекспіра, якщо думаєте, що він нудний.

Думаю не про аудиторію, а про свою ­свободу. Мій головний читач – я. Кожна книжка – одкровення про те, де я на цьому етапі, як живу, що роблю.

Зараз ви читаєте новину «Українське осмислення війни стане успішним, коли в нас з'явиться не свій Ремарк, а свій Гашек». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 742
Голосування Чим закінчиться зустріч Зеленського і Путіна?
  • Нічим. Все залишиться, як є
  • Україна піде на поступки Росії
  • Путіна переконають зупинити війну
  • Зеленський погодиться вписати особливий статус Донбасу у Конституцію
  • Президент зрозуміє, що з Путіним домовитись нереально. На Донбасі почнуть будувати стіну
  • Домовляться про газ, але не про Донбас
Переглянути
Погода