100 фільмів показали на 11-му Одеському міжнародному кінофестивалі. Тривав із 25 вересня до 3 жовтня у форматі онлайн. Обговорення та майстер-класи транслювалися у Facebook та YouTube. Більшість кінематографістів підключалися через відеозв'язок. Гранпрі отримала комедія "Вечеря в Америці" американського режисера Адама Ремеєра. Грошовий еквівалент нагороди 3 тисячі євро – 98 тисяч гривень

 

Субота, 26 вересня

16:00

– Часто показую, що трагедія буває смішною. Сум може здаватися кумедним, веселим. І необов'язково бути циніком, аби так вважати. Це особливе почуття гумору, – каже шведський режисер Рой Андерс­сон, 77 років. Провів майстер-клас для глядачів. Отримав почесний "Золотий Дюк" за внесок у кіномистецтво. У межах фестивалю відбувся показ його мініретроспективи, до якої увійшли стрічки: "Шведська історія кохання", "Пісні з другого поверху" та "Про нескінченність".

– Не так уже й легко рік за роком знімати кіно. Особливо, коли є бажання зробити щось важливе для людства. Якби я хотів лише розважати, фільмував би значно більше (за 50 років режисерської кар'єри створив шість повнометражних стрічок. – Країна). Берґман зняв понад 50 фільмів, але лише два з них прийнятні. Він дитячий, поверхневий, штучний. Мене дивує, що його так сильно цінують.

Коли завершую стрічку, впадаю в депресію. Маю відчуття порожнечі. Можна бути щасливим і спустошеним водночас. Не знаю, чи хочу зняти ще один фільм. Чи маю достатньо сили.

19:10

– Головна мета нашого фільму – донести до максимальної кількості глядачів, що в Україні триває війна з Росією. І показати результати всіх війн. Вони починаються з різних причин, а закінчуються плюс-­мінус однаково – втратами, ексгумаціями та зруйнованою територією, – каже режисер Валентин Васянович, 49 років, про драму "Атлантида". Перемогла в міжнародному конкурсі.

Події розгортаються 2025-го, після перемоги України у війні з Росією та повернення окупованих територій. Через екологічну катастрофу Донбас став непридатним для життя. Військовий повертається в рідні місця, за сюжетом.

– У стрічці знімалися непрофесійні актори, – продовжує Васянович. – Було важливо, щоб мали досвід військових дій. Ми разом укладали діалоги, сцени. Старалися зняти так, щоб у ветеранів не виникло недовіри. Виконавець головної ролі Андрій Римарук – розвідник. До війни був журналістом і HR-менеджером. Нині – працівник фонду "Повернись живим". Класно тримається, пластичний, типажний, із чудовою українською.

– Чи були відгуки з Росії? – запитує генеральна продюсерка Одеського кінофестивалю Юлія Сінькевич, 36 років.

– Скабєєва присвятила цілу передачу нам, – говорить Андрій Римарук,

34 роки. – Ми її токшоу подивилися, вже коли з Венеції прилетіли на фестиваль до Торонто. Вдруге в них пригоріло, коли ми отримали нагороду в Білорусі. Що це таке, як же братня Білорусь – Білорусія для них – таке вчинила?

– Як у Європі реагували на стрічку?

– Переглядав італійську пресу до Венеційського кінофестивалю і після. У двох виданнях після прем'єри писали вже не "конфлікт", а "війна". Це перемога.

Що зараз відбувається на Донбасі – розпитували в Польщі та Японії. Чимало японських критиків і глядачів прямим текстом назвали історію головного героя шляхом самурая. У них є чудова традиція. Щосуботи протягом майже 40 років жителі Токіо пікетують посольство Росії з вимогою повернути Курильські острови.

Неділя, 27 вересня

20:00

– Найгірше, що може зробити режисер, – це розповісти про свій фільм, – каже литовський постановник Іґнас Йонінас, 49 років. Його стрічку "Невидимий" створено в копродукції Литви, України, Латвії та Іспанії.

Танцівник Йонас переживає вікову кризу. Проводить час у Карпатах. Вдає, що сліпий, і стає зіркою санаторію. Його помічає продюсер. Запрошує взяти участь у танцювальному конкурсі на литовському телебаченні. Із партнеркою – коханкою продюсера – стають найпопулярнішими учасниками шоу. У цей час із в'язниці виходить давній знайомий Вітас, який відсидів за вбивство дружини. Він єдиний знає правду про Йонаса. Хоче помститися, бо вважає танцівника винним у загибелі жінки, за сюжетом.

– Сценарій створював із філософом Кріступасом Саболіусом, – продовжує Йонінас. – Навколо нас багато маніпуляцій. У соцмережах людина хоче бути кимось іншим. Політика показує не те, що в дійсності. На телебаченні реаліті-шоу – ніякі не реаліті. Ми всі – частина дивного, маніпуляційного, трохи вже віртуального життя. Особливо під час коронавірусу. Зрозуміли, що за цим криються й інші теми. Свободи, потреби в іншій людині. Питання, чи можемо бути вільні.

Розповідаємо історію через танець. Ним найскладніше маніпулювати. Йонас обманює незрячістю, але рухи не збрешуть. Танець передає, чого хоче герой – уваги до себе. Друга тема – романтична лінія. Вони з партнеркою мало говорять, але багато танцюють. Стає зрозуміло, що з ними відбувається.

 

Понеділок, 28 вересня

18:15

– Моє кіно про страх. І як не здаватися, – говорить словацький режисер Іван Остроховський, 47 років. Його драма "Служителі" отримала спеціальну згадку журі міжнародного конкурсу.

Дія відбувається 1980-го в Чехословаччині. Міхал і Юрай – студенти братиславської духовної семінарії. Побоюючись закриття навчального закладу, наставники виховують семінаристів за канонами Комуністичної партії. Кожен семінарист мусить обирати: співпрацювати з режимом чи виживати під пильним наглядом спецслужб.

– Мої герої – наївні, але мужні та сміливі. Викладачі намагаються зламати дух юнаків, – продовжує Остроховський. – Хотів зняти про те, через що пройшла наша країна за тоталітаризму. Але шукав новий кут зору. Вивчав ситуацію в семінаріях. Це хороше місце, аби порушити моральну проблему колабораціонізму. Багато священників співпрацювали з владою – отримували кар'єру, добрий заробіток і можливість мандрувати.

Я не католик і не комуніст, тому мій досвід був із нуля. Нічого не знав про ті часи. Всі розказували про відчуття параної. Щоб фільм був просякнутий цією атмосферою жаху, його зробили чорно-білим.

Вівторок, 29 вересня

15:25

"25 квітня 1986 року румунська селянка вирушила в Україну на екскурсію. Була на шостому місяці вагітності. Наступного дня вибухнув четвертий реактор Чорнобильської АЕС. Жінка подорожує Україною ще два тижні. Бере участь у першотравневій демонстрації. Про існування Чорнобиля довідалася після повернення додому. Наприкінці липня я народився сліпим. Коли було п'ять днів, зробили операцію. Зараз у мене частково є зір в одному оці завдяки унікальному лікарю, рогівці з моргу та моїй матері", – такими словами румунського режисера 34-річного Адріана Пірву починається фільм "Не все буде добре". Картина спільного виробництва Румунії та України.

Протягом п'яти років Пірву разом із українкою 37-річною Оленою Максьом документував подорожі Україною та Білоруссю в пошуках людей, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Стрічка отримала нагороди "Найкращий повнометражний фільм" і "Найкраща режисерська робота" в національному конкурсі.

– Ідея картини з'явилася, коли мені було 29, – каже Пірву. – Відчував потребу щось робити зі своїм життям до того, як стукне 30. Вирішив зняти кіно про себе та співвітчизників із чорнобильського покоління. Багато імпровізував, шукав героїв. Познайомився з Оленою. Фільм дав сенс моєму життю.

Середа, 30 вересня

20:20

– Стрічка "Номери" – незвична. Це вже не театр і ще ніби не кіно. Але динамічна, яскрава, змістовна. З чудовими акторськими роботами і класною драматургією, – говорить співрежисер Ахтем Сеїтаблаєв, 47 років. Над антиутопією "Номери" про ув'язнене суспільство, що намагається побороти страхи й отримати свободу, працював разом із 44-річним Олегом Сенцовим. Це перший український фільм, який знімали без фізичної присутності одного з авторів. Сенцов перебував у колонії російського міста Лабитнангі.

В основі сюжету – однойменна п'єса Сенцова 2011 року. Картину презентуали в позаконкурсній програмі "Спеціальні покази". Автора на обговоренні не було. Напередодні він розпочав зйомки кримінальної драми "Носоріг".

– Вдячний Олегові за чоловічу гідність, – продовжує Сеїтаблаєв. – За те, що так багато робив, аби Крим був в інформаційному полі усього світу.

Робота над "Номерами" стала для мене формою підтримки Олега у в'язниці. П'єса нагадала театр абсурду Альбера Камю, Славомира Мрожека, Семюела Бекета. Атмосферою та прагненням персонажів знайти відповідь на запитання: хто я такий? Чи є в мене ім'я?

Здалося, я знаю, про що в кожній сцені розмовляють герої. Дав собі слово, що жодної літери не скорочу. У нас було приблизно 100 листів з Олегом. Здивувався, як чітко, точно й педантично він уявляв майбутню картину. Якби не знав, що він голодує, не повірив би, що це пише людина, для якої питання життя і смерті – не просто текст п'єси.

Четвер, 1 жовтня

16:40

Леонід Брежнєв хоче здобути вічне життя. Наказує організувати в Угорській Народній Республіці донорський марафон для В'єтнаму. Це прикриття, щоб заманити вампіра – товариша Фабіана – й дістати від нього укус, який зупинить старіння генсека. Такий сюжет комедії "Товариш Дракуліч" угорського режисера 37-річного Марка Боджара. Дія розгортається на початку 1970-х. За почесним гостем стежить пара, яка працює в угорській таємній поліції. Виникає любовний трикутник, де кожен змушений обирати між коханням, кров'ю та комунізмом.

– Збирався зняти фільм про вампірів, я фанат жанру. Хотів поєднати цю тему з нашим комуністичним минулим, – каже Боджар. – Я народився 1983-го. Спогадів про соціалізм небагато. Мене зацікавило, що ж відбувалося в Угорщині з 1950-х і до зміни режиму 1989-го.

Під час створення фільму сотні годин провів у архіві Центральноєвропейського університету в Будапешті. Спілкувався з колишнім представником таємної поліції.

Завжди думаю, що роблю значне й велике, але в результаті мої стрічки стають комедіями. Старшому поколінню кіно сподобалося, а молодь розчарована. Для них це був лише фільм про вампірів, а їх замало – лише один.

19:30

– Треба бути кращою, переконливішою, успішнішою за чоловіків, щоб зібрати кошти для наступного проєкту, – розповідає польська кінорежисера Аґнєшка Голланд, 71 рік. На ОМКФ презентує картину "Шарлатан".

– Жіночим кіно вважають фільми для сімей, дітей, романтичні комедії. Протягом багатьох років жодна режисерка не потрапляла в Голлівуді на рівень певного бюджету. Кінокритики значно прискіпливіші, коли йдеться про фільми, які знімали жінки. Переходять на особистості, а не аналізують стрічку.

7 відсотків фільмів і серіалів зрежисовано жінками. Між тим ми становимо 51 процент населення. Це означає, що половина людства не мала голосу в кіно.

Кожен думає, що реальність – це тільки те, що бачите ви. А ще є люди з Африки, Азії, гомосексуальні, люди різні за віком – лише комплексність голосів створює справжнє твердження, ким ми є як людство.

У фільмі "Шарлатан" ідеться про цілителя Яна Міколашека. Лікував травами еліту міжвоєнної Чехословаччини, згодом нацистів, комуністів. Для багатьох це історія конформізму, пригнічення власного єства. Тобто Східної і Центральної Європи ХХ століття, яка була об'єктом боротьби різних режимів. Намагалася пристосуватися, щоб вижити. Також це історія чоловіка з великим даром, що водночас є його тягарем. Для когось це історія взаємозв'язку з природою, як віднайти в ній справжню силу. Або – історія кохання.

Дія відбувається в часи комунізму. Ми нехтували аналізом режиму Сталіна й інших комуністичних лідерів. Та це не створило вакцини проти тоталітаризму. Відчуваю відповідальність і обов'язок повертатися до цього періоду, щоб показати, наскільки актуальним є досі. Можемо стати суб'єктами нових авторитарних і тоталітарних режимів, які спиратимуться на досвід і модель комунізму чи нацизму.

"Шарлатан" показали місяць тому в Чехії онлайн. Пандемія навіть допомогла сприйняттю. Люди хочуть говорити на складні теми. Майбутнє непевне. Тому вибирають популістичних лідерів, які кажуть: ми знаємо, що ви нещасні, але в нас є рішення. І запевняють, що небезпека – це інші, темношкірі, євреї, біженці, німці. У Польщі влада знайшла найбільшу загрозу польському суспільству – це представники ЛГБТ-спільноти.

×