Людмила Бруєвич, "Сукня", 2010. Папір, офорт, акварель, 117 х 80,5 см
Всеукраїнська трієнале графіки, Київ, Будинок художника, 27 квітня - 13 травня
Людмила БРУЄВИЧ, 45 років, художник-графік
Народилася в Києві. Закінчила Національну академію мистецтв. Із 1994-го є членом Спілки художників. Взяла участь у понад 50 виставках. Її твори є в приватних колекціях в Україні, Росії, США та Європі. Їх мають Катерина Ющенко, Леонід Кравчук, Віктор Янукович. В авторській техніці поєднує офорт, акварель і каліграфію. Використовує обмежену палітру - червоний, зелений, вохру, золото.
Заміжня за інженером Сергієм Бруєвичем. Він допомагає дружині під час роботи над картинами, закуповує матеріали для роботи. Мають 26-річну доньку Катерину. Вона також художник-графік. Живуть у приватному будинку на околиці Києва
Офорт - різновид гравюри на металі. Дошку - металеву пластину покривають кислототривким лаком. На ньому продряпують майбутній малюнок. Пластину поміщають в кислоту, яка витравлює метал у місцях без лаку. На дошку наносять фарбу, яка залишається тільки у протравлених заглибинах. Під час друку під пресом прокатного станка фарба потрапляє на папір
Дошку для "Сукні" робила рік. Ще чотири місяці розфарбовувала. Вона є в трьох екземплярах. В одному офорт нема сенсу робити - дуже складна техніка. Біля 70 літрів азотної кислоти пішло на цю картину. Травимо разом із чоловіком. У захисному одязі, високих гумових рукавицях. Треба намагатися не дихати. В Академії мистецтв є спеціальні скляні шафи із потужними витяжками, де можна травити. Ми ж просто відкриваємо вікна. Якщо тепла погода - робимо це надворі. "Сукню" травили позаминулого літа за спеки плюс 40, тому швидко робота йшла. Висока температура прискорює процес.
У нас, в Москве всегда холодно, зима, противно. А у вас - тепло, лето и коты
Майже 20 років працюю із чотирма кольорами. Відтінок червоного називається краплак, смарагдовий зелений, вохра й золотий. 1993-го спробувала підфарбувати акварелями гравюру "Квітка кохання". Сподобалося. Почала підбирати кольори. Залишилися тільки ці - решта в офорті не лягають. Не гармоніюють між собою або не витримують обробки. А зелений і червоний - традиційне поєднання для українського живопису. Його Марія Приймаченко часто використовувала. Показове для темпераменту українців - одночасно поєднуються киплячі почуття й природна виваженість.
Ця сукня не має обличчя, висить на манекені. Кожна жінка може приміряти її на себе.
У ній чути жіночі голоси, літають птахи. Ножиці проткнули сердечко - це душевний біль, розбиті мрії. Не обов'язково любовні, просто переживання. Таке життя зараз, що сукні жінки вдягають усе рідше. Зверху зобразила перетікання часів - сутінки, день, ніч, ранок. Поєдную християнські та язичницькі символи. Кожен із них треба окремо сприймати. Всевидяче око - образ Христа. Риба - мовчазна самопожертва. Равлики - нескінченність, спіраль. Поряд із сукнею стоять туфлі. Вони теж грають роль у жіночому щасті. Намалювала їх непропорційно малими. Це - прийом із єгипетських фресок, коли розмір предметів залежить від значимості.
Раніше зір мала пречудовий. Але вже рік як користуюся окулярами і лупою. Називаю свої роботи мікромініатюрами й макромініатюрами. Великі за розміром для цієї техніки картини складають із маленьких фрагментів. Є завбільшки 3 на 4 сантиметри. І безліч тоненьких штрихів у них. Десь рисочку не поставиш - усе, картини не буде.
Так цікаво працювати в цій техніці, що не набридає. Краще в одному напрямку довбати, ніж скрізь потроху. Найважче - придумати твір. Втілювати легше, вже все налагоджено. Роблю картину такою, щоб самій було цікаво її роздивлятися.
Працюю щонайменше 6 годин на добу. Коли в місті жила, малювала до другої чи третьої ночі. Зараз, за містом - встаю із сонцем, о пів на шосту. І не пізніше півночі лягаю. Чоловік закуповує матеріали, шліфує дошки, покриває лаком, готує розчини для травлення.
Мої роботи здаються трохи народними, але гармонійно поєднуються з високотехнологічними приладами й стилем хай-тек. І до холодильника пасують, і до мікрохвильовки. Знайомий має вдома мою картину "Коти". До нього в Київ онука з Москви приїжджає й каже: "У нас, в Москве всегда холодно, зима, противно. А у вас - тепло, лето и коты".
Коштують - від 40 євро за подарункову листівку 22 на 22 сантиметри. Дипломати їх додому везуть часто. Постійно чую, що дорогі. Але скільки має коштувати картина, якщо два роки над нею працюєш?
2 
1
Коментарі