"Книгою року BBC-2017" стала "Земля загублених, або Маленькі страшні казки" вінницької письменниці 35-річної Катерини КАЛИТКО. Містить дев'ять новел про людей, яких не сприймає суспільство. Вийшла у "Видавництві Старого Лева". Грошова винагорода конкурсу становить одну тисячу фунтів стерлінгів – майже 36 тисяч гривень. Премію започаткували 13 років тому
– Трохи спізнився. Відчитав зранку пару в Острозькій академії – на відміну від вас, нероб. А фуршет уже був? – цікавиться 56-річний Олександр Ірванець у членів журі.
У романі "Харків. 1938" він пропонує альтернативну історію України. Він – один із п'яти фіналістів "Книги року BBC-2017".
Церемонія нагородження відбувається в конференц-залі столичного готелю "Воздвиженський".
– На відміну від канонічної історії, де на початку було Слово, в Ірванця було діло, – каже літературний критик, член журі 59-річна Віра Агеєва. – Під Крути вчасно підійшли регулярні частини. Війська УНР розбили більшовицьку навалу. Постала Українська народна республіка з президентом Євгеном Коновальцем на чолі. Реальність стала іншою. Столиця держави Харків піднісся в небеса хмарочосами. Там почали готувати кращі тістечка, ніж у Львові. За всіма героями є прототипи. Наприклад, пахолок Ольги Кобилянської нагадує літературознавця Олександра Бойченка, харківський безпритульний Сергійко – Жадана. Я своїм студентам у Могилянці пообіцяла: якщо розкажуть, хто з кого списаний, – одразу ставлю гарну оцінку.
Крім "Харків. 1938" Олександра Ірванця, до короткого списку премії увійшли "Інтернат" Сергія Жадана, "Танжер" Івана Козленка, "Шенгенська історія" Андрія Куркова, "Земля загублених, або Маленькі страшні казки" Катерини Калитко.
– Не вважаю себе письменником, бо більше не пишу, – каже Іван Козленко, 36 років. Очолює державний кіноархів "Довженко-Центр". – Маю прерогативу бачити свій роман через 10 років по його написанню. Тому знаю всі його вади. Те, що цю книжку нарешті видали, стало здійсненням моїх юнацьких мрій.
Дія роману "Танжер" відбувається в Одесі у 1920-х. Головних героїв Козленко списав із прозаїка Юрія Яновського, режисера Олександра Довженка й балерини Іди Пензо. Вони разом працювали на кінофабриці. Між ними утворився любовний трикутник.
– Ця книжка змушує обернутися на 100 років назад. Після неї хочеться перечитати Яновського, передивитися Довженка. Подумати про те, якою була б Україна, якби сталася 100 років тому. Ці люди тоді придумали її зовсім іншою, – говорить телеведуча 59-річна Ольга Герасим'юк.
– Про нашу нинішню війну написано чимало, і серед усього того є справді достойні твори. Але "Інтернат" – книжка особлива, – член журі 64-річний Віталій Жежера представляє роман Сергія Жадана. – Одна знайома, яка воювала на Донбасі, звернула увагу, що книжка наскрізь просочена вологою. Постійно йде дощ, мряка, мокрий сніг. Тече тала вода під ногами. Каже, ця погода дуже зручна для диверсантів, розвідників і снайперів. Мокрий противник втрачає пильність. Але вона також помітила: дія роману відбувається в січні, однак у природі все так мокро, ніби вже весна. І в цьому є щось хороше.
В "Інтернаті" йдеться про три дні з життя Павла, вчителя української мови з Дебальцевого. Він вирушає до окупованого міста, щоб забрати з інтернату свого племінника.
Сергій Жадан – двічі лауреат "Книги року BBC": 2006-го – за антологію творчості "Капітал", 2010-го – за роман "Ворошиловград".
У книжці Андрія Куркова "Шенгенська історія" дві литовські пари виїжджають до Європи після вступу країни до Шенгенської зони. Ледве зводять кінці з кінцями. Третя пара залишається на Батьківщині. Починає бізнес і має стабільне життя.
– Хоч роман про Литву, для мене він – український. У ньому йдеться про те, що болить багатьом українцям. Багато з них думають, лишатися чи виїжджати. Цей роман – про дім, про тих, хто цей дім втрачає, і про тих, хто ним дорожить, – каже випусковий редактор BBC 37-річна Марта Шокало.
Торік організатори "Книги року BBC" змінили правила. Дозволили висувати на отримання премії твори українських авторів, які пишуть іншими мовами. "Шенгенська історія" Андрія Куркова стала першою перекладною книжкою в коротких списках премії. Її автор написав російською.
– Сподіваюся, до списку колись потраплять гагаузька українська письменниця Тудора Орнаут, угорськомовна Тимеа Шрек. А також ті кримськотатарські письменники, про яких ми нічого не знаємо і яких у нас украли разом із Кримом, – каже 56-річний Андрій Курков.
"Книга року BBC" – друга відзнака Катерини Калитко. У листопаді за "Землю загублених, або Маленькі страшні казки" вона отримала премію ім. Джозефа Конрада, якою щодва роки нагороджує Польський інститут.
– Коли читав "Землю загублених", був збентежений і розгублений. Тут дев'ять самостійних новел, що поєднуються невидимою ниткою. Це – внутрішній страх. Однак книжка не стільки про страх, скільки про феномен відчуження, – говорить член журі й письменник 45-річний Тарас Лютий. "Земля загублених" – нетиповий твір для України. Авторка зуміла знайти нішу, яку ще ніхто не заповнив. Під час читання виникали асоціації з колумбійським класиком Габріелем Гарсіа Маркесом і аргентинцем Хуліо Кортасаром. Але Катерина Калитко працює з українською проблематикою і впізнаваними типажами. Серед героїв "Землі загублених" – підліток, який змушений приймати пологи. Також – ветеран війни з ампутованими ногами, дівчина, яку батьки виховують як сина. Чимало мотивів Калитко взяла з балканської культури. Перекладає тамтешню літературу українською.
– У новелі "Лілабела" є незвична ікона, привезена з Ефіопії. Богородицю намалювали темношкірою. Ця ікона зцілює людей, – говорить Віра Агеєва. – Але віряни ставляться до неї вороже – через колір шкіри. Лише з часом починають розуміти, що зовнішність не грає ролі. Головне – духовна сутність, яка об'єднує людство. Через кричущі, часом жорстокі ситуації письменниця говорить про важливість чути й розуміти одне одного. Нестача цих умінь призводить до катастроф.
– Довго вагалася, чи оприлюднювати цю книжку. Чекала відторгнення, бо написала доволі незручні історії, – розповідає 35-річна Катерина Калитко. – Це новели про маленьких людей, яких переконують у тому, що вони – неважливі і навіть зайві. Але вони такими не є. На випадок, якщо їм не знайдеться місця, існує земля загублених. Там можна сховатися.
"Земля загублених, або Маленькі страшні казки" – друга книжка малої прози Катерини Калитко. До цього видала шість поетичних збірок.
Дитячі книжки гарно ілюструють, але жахливо вичитують
У категорії "Дитяча книга року BBC" відзначили повість Анни Коршунової "Комп і компанія". Вийшла у видавництві "Час Майстрів".
– Головний герой – Владик, типовий міський школяр, який захоплюється комп'ютерами. Вперше 12-річний хлопець приїжджає з батьками в село. Йому це здається найгіршим покаранням, бо немає інтернету. Але він знаходить друзів і розуміє, що реальний світ кращий за віртуальний. Закінчується все тим, що діти рятують комп'ютерний клас від крадіїв. Під кінець літа вигадує різні причини, аби не повертатися до міста, – розповідає 47-річна Анна Коршунова.
Живе в Сумах. Викладає основи журналістики в гімназії. Має синів – 19 і 12 років.
– Коли писала книжку, спостерігала за своїми дітьми. Щоліта ми їздимо до бабусі в село на Полтавщині, – продовжує Анна Коршунова. – Там проходить чудове літо без комп'ютерів. Інтернет – це лише засіб, що допомагає шукати інформацію. Справа не в тому, аби висмикнути дитину від комп'ютера, а щоб навчити правильно ним користуватися.
– Книжка гостросюжетна. Нагадала мені "Тореадорів із Васюківки" Всеволода Нестайка, – каже член журі 41-річна Світлана Пиркало у відеозверненні. Живе й працює в Лондоні.
Серед фіналістів конкурсу – "Піраміда Синтії" Олега Чаклуна. Головна героїня книжки – принцеса, яка добре розуміється на науці й техніці. Автор – батько трьох дітей.
Анастасія Левкова написала дебютний роман для підлітків "Старшокласниця. Першокурсниця". Розповідає про переломний період у житті Лілії, яка готується до вступу в університет. Веде щоденник. Пише про свої почуття, стосунки з однолітками.
– Читати Соню Атлантову раджу тим, хто боїться мишей, – каже про ще одного фіналіста літературознавець Віра Агеєва. – У її книжці "Миші" вони симпатичні й приємні. Маємо прегарну родину гризунів, яка дбає про запаси на зиму, облаштовує свою нору. А от їхній дідусь Рудольф – страшенно авторитарний, прагне всіма повелівати. Але в кінці дає згоду на шлюб своєї улюбленої онуки з мишею, яка йому не подобається.
Дитячі книжки гарно ілюструють. Але, на жаль, жахливо вичитують. Трапляються граматичні помилки, за які в п'ятому класі ставлять двійки.
2 
35413
Коментарі