Одне з трьох дерев прибрали, щоб не було натяку на тризуб

27 жовтня 1979 року в київському палаці "Україна" відбувся передпрем'єрний показ фолк-­опери "Коли цвіте папороть". Подію згадують Євген СТАНКОВИЧ, Оксана ЗІНЧЕНКО, Тадей РИНДЗАК і Леонора СТЕБЛЯК-ШЕКЕРА

Євген СТАНКОВИЧ, 75 років, композитор:

– Для мене ця постановка була великим святом. А коли на генеральній репетиції побачив автентичні костюми, унікальні декорації, прекрасні хори й хореографію, моїй радості не було меж.

Після здачі художник Євген Лисик сказав: "Здається, за нашого життя ця опера ніколи поставлена не буде". Він передчував заборону, побачивши пісні обличчя членів комісії.

Оксана ЗІНЧЕНКО, 78 років, художниця з костюмів:

– Ми приїхали на прем'єру зі Львова. Потяг прибув зранку. Тому вирішили піти ще й на генеральну репетицію. Довкола палацу "Україна" було стовпотворіння: маса людей хотіла потрапити на здачу, але нікого не пускали.

Ми тинялися попід дверима, заглядали, просили тих, хто ненароком визирнув із приміщення, пропустити нас. І якийсь добрий чоловік змилостивився, провів через бокові двері. Йшли темними коридорами на другий балкон. Проповзли попід кріслами, щоб нас не зауважила комісія.

Вистава була прекрасна. На сцені змінювалися чотири задники з порами року. Перед ними вінок прикрашався відповідно до весни, літа, осені, зими. Особливо сподобався осінній – зі стиглими жовтогарячими плодами. На тлі синього неба.

На авансцені "росли" три де­рева-стовпи. На верхівках були лелечі гнізда. З них погляд веселили дитячі голівки. Ніна Матвієнко співала колискові.

Комісія сказала забрати одне або два дерева, щоб не було натяку на тризуб. Діток у вінках не треба, бо подібні до ангелів. Було ще кілька заборон.

Євген Лисик був убитий таким резюме. Задники кинули на балкон, під дощем і снігом вони згнили. Ескізи, слава Богу, залишилися.

Тадей РИНДЗАК, 76 років, теат­ральний художник:

– Євген Станкович працював над "Цвітом папороті" з київськими художниками. А потім запросив нас на підмогу. Виділили зал філармонії. Там трудилися більше місяця – аж до генеральної репетиції. Євген Микитович попросив мене зробити макет дерев-стовпів із лелечими гніздами.

Після заборони вистави нам усім було дуже жаль розставатися з декораціями. А десь років через десять Євген Микитович повернувся до ескізів. Осінній задник доповнив козацькими мотивами. Він зберігається у Львівському оперному театрі. Його використовують у деяких концертних програмах.

Леонора СТЕБЛЯК-ШЕКЕРА,

77 років, педагог класичного танцю:

– Хореограф Анатолій Шекера перед прем'єрою перегорнув море літератури. Шукав, як найкраще досягти автентичності в танці. Його козацький гопак був, наче дохристиянські ігрища. У танці русалок відчувалося щось язичницьке й містичне.

Я дивилась – і в мене виростали крила. Тепер думаю: нічого дивного, адже виставу робили люди, які глибоко знали історію, культуру, мистецтво.

У короткій розмові з Євгеном Лисиком французький імпресаріо зауважив: сподівався на щось оригінальне, але побачене відібрало йому мову. "Коли цвіте папороть" могла стати світовим явищем. Шкодую, що не знімала цієї вистави. Кажуть, хтось зафільмував, але досі мовчить.

×