Найважливішим є не сюжет, а манера його подачі

Що розповів Жан-Філіпп Тессе на майстер-класі в Одесі

Часопис Les Cahiers du cinеma першим заговорив про сінефілію. У 1950-х парижани дивилися дуже багато фільмів. Багато хто проводив у кінотеатрах весь вільний час. Тож вони почали сприймати кіно як релігію. Як світ, якому можна присвятити життя, повністю ототожнивши себе з кіно.

Хоч би яким обізнаним був меломан, він не може любити водночас пісні Шакіри і симфонії Шенберґа. Але якщо кіноман справді розбирається у кіно, він точно оцінить фільми і Джей-Джей Абрамса (режисер "Місії нездійсненної-3" і "Стартрека". – "Країна"), й Андрія Тарковського. Добре масове кіно заслуговує на таку ж увагу, що й авангард і класика.

Останні кілька років критикуємо авторські фільми, які протистоять популярним. Воно начебто бореться з академізмом, інколи ж саме виявляється дуже академічним. Наприклад, нам не подобається "Зимова сплячка" Нурі Більґе Джейлана" (цьогорічний переможець Канн. – "Країна"), як і "Любов" Міхаеля Ганеке, що теж здобула "Золоту пальмову гілку" (на паризькі покази авторів Les Cahiers du cinеma не запросили через гостру критику фільму в Каннах. – "Країна").

Якщо нашій редакції подобається певний режисер, аплодуємо майже всьому, що він робить. І називаємо шедеврами все, що він знімає. Навіть, якщо ще їх не переглядали.

Зараз критика зводиться до лайків. З'явилися навіть ті, хто більше цікавиться критикою, ніж фільмами. Лякає молодь, яка каже: "П'ять років тому ти писав таке", але взагалі не пам'ятає про який фільм. Відповідаю: "Заспокойтеся трохи, підіть кіно подивіться".

Що режисер є ключовим автором фільму, сьогодні здається очевидним. Але у 1950-х автором стрічки всі вважали сценариста. Тоді наш журнал довів, що найважливішим є не сюжет, а манера його подачі. Тож головним автором ми почали вважати режисера. У 1950-і ця ідея стала ледь не коперниківською революцією в кіно.

Інтелектуали ставляться до емоцій зневажливо. Люблять насолоджуватися тим, що розумніші за авторів стрічки. Та це вбиває емоції, а без них немає сенсу дивитися кіно. Емоція – це також форма думки. Зараз редакція Les Cahiers du cinеma полює на фільми, які були б сильніші за нас. Стрічки, що викликали би сміх і сльози, захопили б у полон і повністю нами керували.

×