Ексклюзиви
Четвер, 12 вересня 2019 13:51

Мозаїка Софії Київської ціліша й давніша, ніж у венеціанському соборі Святого Марка

У Києві вдруге провели фестиваль високого мистецтва Bouquet Kyiv Stage. 16–26 серпня, крім концертів, кінопоказів, виставок, театральних екскурсій, на території заповідника "Софія Київська" організували цикл публічних розмов із лідерами думок та культурними діячами

17 серпня

– У моєму віці мрії збуваються нечасто, але одна з них здійснилася завдяки фестивалю "Букет", – джазмен 61-річний Олексій Коган представляє дует норвезького композитора 62-річного Ейстена Севога та співачки Бенедикте Торгет, 48 років. – Ці музиканти не прагнуть стати всесвітніми зірками, хоча їхня творчість глибока і зрозуміла. Мелодії норвежців – найкращий звук після тиші.

– Чотири роки тому ми з дружиною Бенедикте звели будинок біля Осло, – розповідає Севог. – Як художнику для творчості треба чисте полотно, так композитору – тиша. Має бути порожнеча, яку потрібно заповнити. Робота над музичним твором допомагає мені гармонізуватися внутрішньо. Я в житті непосидючий. Але клопітливо, прискіпливо, терпляче працюю над новою мелодією.

Автор: Bouquet Kyiv Stage.
  Етно-джазова співачка Назгуль Шукаєва виступає на сцені фестивалю Bouquet Kyiv Stage. Народилася в Казахстані, вчилася в Москві, 19 років живе в Києві
Етно-джазова співачка Назгуль Шукаєва виступає на сцені фестивалю Bouquet Kyiv Stage. Народилася в Казахстані, вчилася в Москві, 19 років живе в Києві

В Україні мене питають, як вам ставитися до митців із Росії. Ще донедавна їхні твори ви сприймали як частину свого світу, любили. Відповіді не можу дати. Бо треба відчувати, як це – жити в країні, де йде війна.

Читав книжку американського музикознавця Соломона Волкова про Дмитра Шостаковича. Вразило, що композитор продовжував писати симфонію, навіть коли люди Сталіна майже щодня приїздили до нього додому – залякували. Не раз забирали вночі, саджали в камеру. Росія, Україна – країни, де люди сприймають мистецтво серйозно, як ніде в світі. І влада знає цю силу культури, використовує у своїх інтересах. Але мені здається, що неможливо припинити любити прекрасне.

19 серпня

– Є митці, які надихаються революціями, постійними пертурбаціями. Це дає їм енергію. А мене турбує і засмучує, – каже 38-річний Марко ГАЛАНЕВИЧ, музикант гурту "ДахаБраха".

– Хочеться, щоб багато процесів в Україні відбувалися інакше. Але розумієш: такий наш шлях, іншого немає. Маєш його прожити й бути адекватним тому стану речей, в якому існуєш.

У світі Україну вважають периферією – і культурною, і політичною. Попереду багато роботи, щоб це виправити. Відстаємо в музиці, театрі, кіно. Мало щось робити – потрібно репрезентувати це світу. А ми не вміємо. Але було гірше. Пригадую перші виступи у США – це так надихало, отримували неймовірні відгуки. А йдеш після концерту, згадуєш, що в тебе президент Віктор Янукович, – і все опускається. А потім американці обрали Трампа, і якось стало легше. Не так контрастно. Цивілізаційно ми далеко від них, але проблеми в усьому світі подібні.

20 серпня

– Місто сприймається передусім як картинка – красиве чи негарне, цікаве або неінтересне, – каже соціолог Євген Головаха, 68 років. – Коли 1983-го вперше з'їздив на наукову конференцію в Будапешт, відчув усю вбогість Києва, мого улюб­леного міста. Виявилося, столиця Угорщини пахне, а українська з її підворіттями видає якісь непривабливі запахи. Зрозумів, запахи і звуки – теж велика частина міської культури. В кожну епоху – своя.

У середині 1950-х Київ звучав інакше. У центрі було чути іржання коней, бо вулицею Богдана Хмельницького вози доставляли товари в магазини

Було заведено відчиняти вікна й заводити грамофон. У суботу-неділю звідусіль лунав найпопулярніший фокстрот "Ріо-­Ріта". Похоронний марш був музикою мого дитинства. Людей ховали з потужним оркестром. Містом ішла процесія, часто кінна. А за нею – безутішні родичі під Шопена, іноді Моцарта.

Було більше гучних розмов. Думаю, зараз швидше виснажується емоційність людей. Це пов'язано з науково-технічною революцією, глобалізацією. Телебачення, інтернет забирають купу енергії.

Ще були бродячі майстри. Точильники, склярі кричали, пропонували послуги. Ця міська культура була важливим елементом формування психіки і стосунків. Мінятися почала через масове будівництво всередині 1960-х. Дороги в СРСР були погані, як і двигуни. Від цього постійний шум. Коли вперше виїхав на Захід, вразило, що не чув, як їдуть шість рядів автомобілів. А у нас на вулиці Франка від однієї вантажівки на п'ятому поверсі гриміло. У Будапешті чи Вроцлаві не трагедія жити на вулиці з трамваєм. Бо тихий.

Ще півстоліття тому в Києві існувало табу на ненормативну лексику в центрі міста. За матюк вголос міліцію викликали. Навіть алкоголіки біля гастронома старалися не лаятися. Мат – це селянська культура Центральної України. На Галичині релігійне середовище, традиційну культуру, норми регуляції не так понівечила радянська влада.

Автор: www.facebook.com
  Дівчинка під час майстер-класу ріже ножицями солому й картон для виготовлення іграшкових пташок. Захід на фестивалі високого мистецтва Bouquet Kyiv Stage провела арт-майстерня "Дім МК" 25 серпня 2019 року
Дівчинка під час майстер-класу ріже ножицями солому й картон для виготовлення іграшкових пташок. Захід на фестивалі високого мистецтва Bouquet Kyiv Stage провела арт-майстерня "Дім МК" 25 серпня 2019 року

У СРСР люди багато співали й танцювали. Застілля були постійні. Ці веселощі були витісненням страху потрапити в тюрму за що завгодно. Арештовували цілі будинки. У центрі, де жила інтелігенція, в табори забирали пачками. Всі жили в напрузі. Дожив до вечора – й радісний.

21 серпня

– Я оптимістично дивлюся в майбутнє, – каже підприємець Олег ДЕРЕВ'ЯНКО, 44 роки. – Бурхливий розвиток технологій підштовхує нас замислитися, що означає бути людиною. Суспільство більше не має орієнтирів, а історія – цілей.

Раніше була релігійна установка, що всі повинні підготуватися до Другого пришестя. Сьогодні християнство, з одного боку, маргіналізується в дивні форми з незрозумілими послідовниками. З другого – йде у формат свята. Це створює тренд пошуку духовності всередині себе.

Наступний великий виклик – безпека штучного інтелекту. Передусім – автономної летальної зброї. Триває її безконтрольне розроблення. Це можуть бути дрони розміром із бджолу.

Кульмінація станеться, коли використання штучного інтелекту й біотехнологій для апґрейду наших тіл увійде в мейнстрім. Уже не зрозуміло буде: де людина. Після цього можливі два шляхи. Або людство по-справжньому усвідомить себе й гуманізація повернеться. Або перейдемо точку неповернення і перестанемо існувати як біо­логічний вид.

Сьогодні найпозитивніше в науково-­технічному прогресі – технології доповненої та віртуальної реальності. Дадуть змогу на зовсім іншому рівні пізнавати світ. Замість читання надягатимеш шолом і братимеш безпосередню участь у подіях. Виру­шаєш у Стародавній Рим, сидиш у сенаті, слухаєш доповідь Цицерона, опонуєш йому.

24 серпня

– Ми ніби застряли між двома системами, – художник 59-річний Олексій БЕЛЮСЕНКО говорить на тему культурного рівня українців.

– Із 1990-х у нас капіталізм. Та культурний час зупинився. Звісно, були дисиденти. Проте загалом 70 років тут не відбувалася еволюція мистецтва, як за кордоном. Митці мусили робити те, що замовляла влада. Зараз нам треба надолужувати шлях, який пройшли Європа та Америка. Понад півстоліття брехні не можуть пройти безслідно. Тому наш глядач приїжджає в Париж, Кельн чи Амстердам, приходить у сучасну галерею й не розуміє, навіщо там усе. Людина впізнає тільки те, що знає. Абсолютно нове не може усвідомити.

В Україні досі немає сучасного рівня культурної освіти. Це сполучник, який робить людину. Коли вона обирає, що добре, а що погано, це залежить від її культурного рівня. У бізнес-дисциплінах у нас швидко взяли західні методики, почали готувати спеціалістів. А культура, як завжди, на останньому місці. Є талановиті художники, режисери, композитори, але вони стоять осторонь. Нашу інтелігенцію позбавили її функції – освічувати народ.

25 серпня

– Мозаїка Софії Київської ціліша й давніша, ніж Собору Святого Марка у Венеції на 75 років, – каже режисер Ігор МАЛАХОВ, 60 років. – Живемо й не знаємо цього. Про Софійський собор за часи незалежності немає жодного фільму. А це одна з головних наших святинь. Вісь обертання слов'янської цивілізації. Коли маємо історію, нам є на чому стояти. Знаємо, заради чого живемо. Без неї стаємо стадом, яким легко поганяти, керувати.

Американці не мають давньої історії. Але США знімають сотні історичних фільмів – закладають коди про себе. Ми краще знаємо топографію Нью-Йорка, ніж своїх міст.

26 серпня

– Як пояснити публіці інших фестивалів, що тут відбувається? – запитує антрополог Сергій Кошман, 38 років, музичного куратора Bouquet Kyiv Stage 37-річну Любов Морозову.

– Сенс "Букету" в тому, що це – подарунок, – відповідає. – Це про виявлення таких, як ти. Коли ще був перший Майдан, люди пов'язували помаранчеві стрічки. Й коли бачили на вулиці когось із такою ж, відчували, що все гаразд. Якщо тисяча чоловік слухають разом із тобою в центрі Києва класичну музику – значить, із тобою все добре.

Диригент Луїджі Гаджеро приїхав в Україну п'ять років тому з Італії, бо там йому не вистачало безпосередньо реакції. Європейський слухач багато знає, може розкласти музичний твір по нотах. Але не здатен відгукнутися наживо, пропустити крізь себе. А українці по партитурі не стежать за концертами, загубили частину історичного процесу через залізну завісу. Але ми реагуємо з усією емпатією. Це – найцінніше.

Зараз ви читаєте новину «Мозаїка Софії Київської ціліша й давніша, ніж у венеціанському соборі Святого Марка». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 132
Голосування Андрій Шевченко залишить збірну України після Євро-2020?
  • 1) так, разом з італійськими помічниками перейде до "Мілана"
  • 2) ні, захоче зіграти як тренер на Кубку світу-2022
Переглянути
Погода