Ексклюзиви
Вівторок, 24 вересня 2019 10:49

Література не робить нас щасливішими, але іноді пояснює причини наших нещасть

820 презентацій, дискусій, творчих зустрічей відбулося на 26-му літературному фестивалі-ярмарку Book Forum у Львові. Тривав 18–22 вересня

Середа, 18 вересня

19:05

Письменник Сергій Жадан, 45 років, виголошує промову на відкритті Book Forum у Львівській обласній філармонії.

– Мені цьогорічна тема форуму ("Відшукання причетного" – за назвою поеми Грицька Чубая. 2019-го йому виповнилось би 80 років. – Країна) видається точною і близькою. За нашою причетністю стоїть бажання й готовність робити одну справу, необхідність нести спільну відповідальність, залежність і потреба одне в одному.

Книжки не так часто читають уголос. Переважно це особистісне сприйняття. Якщо твір потрапляє, резонує, спрацьовує механізм упізнавання й відгукування. За цим і проглядає поява причетності, народження дотичності.

Письменник, який творить у шухляду, заслуговує на співчуття. Світ було створено так, що в нього немає можливості сказати щось на своє виправдання. Для цього люди вигадали літературу. Вона не робить нас щасливішими, але іноді пояснює причини наших нещасть. Іноді цього достатньо, щоб не здаватися.

Автор: УНІАН
  Музикант і художник Юрій Журавель ставить автограф на своїй книзі "Знай наших"
Музикант і художник Юрій Журавель ставить автограф на своїй книзі "Знай наших"

19:25

– Макс Кідрук читає під сотню книжок на рік. Йому простіше заборонити це робити взагалі, ніж думати, як зменшити його негативний вплив на довкілля, – жартує блогер 25-річний Артем Албул, автор науково-популярного YouTubе-каналу "Клятий раціоналіст". З еко-активісткою 24-річною Діаною ­Попфалуші спілкуються про необхідність свідомого та екологічного життя на планеті у Центрі міської історії Центральної та Східної Європи.

– Якщо серйозно, то треба зрозуміти, що має екологічну перевагу – паперові книжки чи електронні, – продовжує Албул. – Дослідники вирахували: щоб виправдати купівлю електронної, треба прочитати на ній не менш як 100 романів. Весь робочий цикл Kindle – виробництво, процес роботи, утилізація – продукує 168 кілограмів діоксиду вуглецю. Якщо читати на ній три книжки на місяць протягом чотирьох років, це зекономить 1074 кіло вуглекислого газу, порівняно з тими ж обсягами та швидкістю читання паперових.

А найбільш екологічним є відвідання бібліотеки

Четвер, 19 вересня

13:30

У Геокуполі на просп. Свободи презентують книжку "Війна у 140 знаках. Як соціальні медіа змінюють конфлікт ХХІ столітті" Дейвида Патрикаракоса, британського репортера та письменника.

Описує війну на Донбасі та збройні протистояння на Близькому Сході.

– Книжка не дає рецептів, як боротися з пропагандою чи дезінформацією, – каже журналіст Роман Рак. – Але показує, в якому середовищі живемо. Раніше інформаційні спецоперації були підкріп­ленням військових дій. Зараз усе частіше стикаємося з тим, що чужа армія приходить слідом за насадженими наративами. Автор добре описав, як зараз поширюється інформація. Коли щось відбувається, завжди є очевидці, й вони майже завжди швидше, ніж журналісти, можуть розповісти про подію у соцмережах.

Кремль пристосувався до технічного прогресу. На початку війни з Росією треба було організувати пропаганду і використовувати, як тактичний інструмент. Друге: навчання критичного мислення. Це не панацея, але один із запобіжників, який допоможе розпізнавати і не реагувати на дезінформацію. Варто вводити в школах медіаграмотність. Ми живемо у стані війни, і це триватиме ще довго. Треба завжди ставити під сумнів отримувану інформацію. Особливо, якщо вона подобається і вкладається в канву наших світоглядних міркувань.

14:05

У великій залі Готелю "Ріус" триває дискусія "Культурні десанти в Україні: від ­волонтерства до системної роботи".

– Ходить неофіційна інформація, що скоротять фінансову підтримка від держави для Інституту книги та книговидання, – каже Сергій Жадан. – Мій досвід спілкування з бібліотекарями Донбасу показує, як ця сфера може поміняти світосприйняття людей. Приємно спостерігати, як із ­типових районних книгосховищ бібліо­теки перетворюються на культурні центри, куди приходять спілкуватися люди.

До розповіді долучається письменник Андрій Курков, 58 років.

– Бібліотека у Станиці Луганській розташована майже біля річки та переходу на лінії розмежування. На одній зі стін була мозаїка. Снайпери стріляли по ній, тренувалися. Шість місяців під час активних бойових дій не було електрики. Люди сходилися туди, читали при свічках. На півроку бібліотека стала Ноєвим ковчегом, прихистком від війни. Коли електропостачання відновили, люди знову повернулися до телебачення. Сумне явище.

П'ятниця, 20 вересня

14:45

– Є теза про необхідність повернути Україну в Європу. А чи справді європейська ідея вписана в нашу ментальну карту? – запитує телеведучий Вадим Карп'як, 42 роки, учасників зустрічі з німецьким істориком Карлом Шльоґелем, що триває в готелі "Ріус".

– Не можна повернути те, чого ніколи не було, – відповідає 72-річний Йосип Зісельс, віце-президент Конгресу національних громад України. – Ми не можемо стати ні як Польща, ні як Німеччина. Українці подібні до болгар. Розумію, що всі розчаровані таким прикладом. Але Болгарія вже довго є частиною Європи. Хоча там величезні проблеми з міграцією молоді, корупцією, економікою. У нас схожі ідентичності. Обидві постколоніальні, слов'янські, православні.

Ми не приречені бути в Європі. Можемо існувати між двома світами ще сотні років. Це залежить тільки від нас. Чи зможемо зрушити туди, куди нас не дуже хочуть приймати, і відштовхнутися від євразійського світу, куди нас хочуть знову втягнути. Ми здатні через роки стати європейською країною. Але повинні інвестувати більше у виховання й освіту. Це і є занурення в іншу ідентичність і систему цінностей.

Україна опинилася між двома потужними сформованими в Середньовіччі ідентичностями – європейською та євразійською. Нема визначеної, однозначної. Є роздвоєна, розколота, досі не об'єднана. Будь-які проблеми в державі й соціумі – похідні від цього.

Європа – це правовий простір. Закон домінує над бажаннями лідерів, які хочуть вийти за його межі. На Сході начальник, керівник, президент чи ще якийсь правитель завжди були важливіші за закон. Поєднати ці ідентичності неможливо. Маємо посунутися, ментально переміститися на Захід.

Ми не станемо європейцями ні за 10, ні за 30 років. Це довгий, тяжкий процес. Але є тільки він. Бо повернутися в імперський простір, в обійми Росії більшість уже не хочуть.

Автор: Oлена Павлова
  У фотозоні ”Книжки мають вагу” в Палаці мистецтв під час Книжкового форуму у Львові можна було зважити придбані видання
У фотозоні ”Книжки мають вагу” в Палаці мистецтв під час Книжкового форуму у Львові можна було зважити придбані видання

16:10

– Зеленський – це порожнеча, яку кожен наповнює своїм сенсом. А наші лідери думок сіли в калюжу і продовжують видавати звуки відчаю, – каже літературний критик Юрій Володарський, 54 роки. У пабі "Купіца" бере участь у дискусії "Присмерки інтелекту, панахида за сенсами. Сучукрліт за доби постправди".

– Наші письменники погано генерують сенси й не встигають за життям, – продовжує Володарський. – Нам катастрофічно бракує реалістичної літератури. Немає великих романів. Іноді з'являються "большие" романи, але не варто їх плутати з "великими". Коли до останніх зараховують "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко, мені стає ніяково. Так, об'ємний твір, там якісь важливі речі, але література це посередня. Втім, до канону все одно потрапить.

Насичений сенсами роман – рідкість в українській літературі сьогодення.

З'явився феномен – "Добрі новини з Аральського моря" Ірени Карпи. Історія чотирьох українок у Парижі. Я його прочитав і задався питанням: а де тут взагалі хоч якісь сенси? Щоб розповісти, про що ця книжка, мені довелось би переказувати сюжет. Літератури там немає. В одній фразі Володимира Рафєєнка краси й сенсу більше, ніж у всьому 600-сторінковому творі Карпи. У нас біда в нездатності створювати книжки, присвячені якійсь темі, а не оповідку історій. Не те, щоб роман має просувати якісь ідеї. Але коли там ідеться лише про те, що поїли й поносили та як потрахалися, – мабуть, цього трохи замало.

– Сучасним читачам достатньо, мені здається, – зауважує письменник Володимир Єшкілєв, 54 роки.

– У взятих зі стелі фантазіях Рафєєнка та його ліричного героя я теж не бачу сенсу. Крім одного примітивного, що лежить на поверхні: російськомовній людині важко вивчити українську. Дякую за таку глибоку думку, – звертається до Володарського літературознавиця Тетяна Трофименко, 41 рік. – Ірена Карпа говорить, що змінилася ситуація жінки в цьому світі. Ніхто з часів Забужко з "Польовими дослідженнями з українського сексу" так відверто, щиро й, головне, корисно про це не говорить. Мені легко уявити читачку, яка не повіситься завдяки сенсам, які закладає у свій твір Карпа. І якщо хоч одну жінку врятує від петлі думка, що можна піти від аб'юзера (партнер у стосунках, що чинить фізичне або психічне насильство, змушує до інтимної близькості. – Країна), це вже буде перемога сенсу в романі.

17:10

Головною зіркою 26-го Львівського книжкового форуму стала індійська письменниця та громадська діячка, лауреатка Букерівської премії 57-річна Арундаті Рой. У театрі для дітей та юнацтва презентувала український переклад свого другого роману "Міністерство граничного щастя".

– Індія – це цілий континент. Більш розмаїтий, ніж Європа, – розповідає Рой. – Багато релігій та етнічних груп. Є міф, що Індія – це йога, Ганді, Боллівуд і філософія ненасильства. Насправді це дурня. Індія – жорстоке місце. Ми поклоняємося насильству – брутальному, прямолінійному. Тут розшароване суспільство – кастова система з жорсткою ієрархією. Індія здобула незалежність від Великої Британії 1947-го. Відтоді не було жодного дня, коли б армія не воювала всередині своєї країни. Уся моя художня й публіцистична творчість – про те, як працює влада.

Роман "Міністерство граничного щастя" ставить під сумнів поняття родини, питання ідентичності.

Головну героїню Анджум в англійському світі назвали б трансгендером. Народилася мусульманським хлопчиком Афтабом, але стає жінкою. В Індії до таких використовують термін "гіджра". Вони посідають одне з найнижчих місць в ієрархії каст.

Субота, 21 вересня

16:15

– Як можна поновити довіру між Польщею та Україною? – питає Андрій Курков польського репортажиста Войцеха Яґельського, 59 років. Дискутують у кінотеатрі "Коперник".

– Для мене це болісна проблема, – відповідає Яґельський. – Ми в Польщі весь час повертаємося до подій, що відбувалися 100 років тому. Знову обговорюємо, хто винний у Другій світовій. Що нам зробив Радянський Союз, що – німці. Ми заручники минулого. Це заважає йти вперед. Вам, українцям, – так само.

Кажуть, час лікує рани. Але не автоматично. Психіатри говорять: "Це треба переробити. І якщо пацієнт сам не спробує, ніякий лікар це не зробить за нього". Я думаю, що ми – Польща та Україна – такі пацієнти. Причина – наша історія. Комунізм, у якому ми жили, були під Росією. Не мали свободи, щоб розібратися між собою.

Неділя, 22 вересня

13:15

Режисер Олег Сенцов, 43 роки, у філармонії презентує збірку малої автобіографічної прози "Маркетер". Описує студентські будні у Криму 1990-х. Працював над книжкою в колонії в російському місті Лабитнангі.

– "Маркетер" написаний за 11 днів півтора року тому, – каже. – Я давно цю книжку запланував. Це стосується всієї моєї творчості. Якісь речі приходять у голову і там можуть сидіти роками. Я їх обдумую, навіть нічого не записуючи. Визрівають.

Це продовження книжки "Жизня". На відміну від неї, у "Маркетері" є кілька оповідань про інших людей. В обох немає жодних вигадок.

Зараз ви читаєте новину «Література не робить нас щасливішими, але іноді пояснює причини наших нещасть». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 922
Голосування Андрій Шевченко залишить збірну України після Євро-2020?
  • 1) так, разом з італійськими помічниками перейде до "Мілана"
  • 2) ні, захоче зіграти як тренер на Кубку світу-2022
Переглянути
Погода