Лауреаткою Нобелівської премії з літератури назвали американську поетесу 77-річну Луїзу Ґлюк. "За неповторний поетичний голос, який із суворою красою робить індивідуальне існування універсальним", – сказано в офіційному визначенні комітету
Богдана РОМАНЦОВА, 29 років, літературознавиця:
– Луїза Ґлюк не входила в жодні прогнози щодо Нобелівських переможців. Букмекери називали лідерами французьку авторку Маріс Конде, канадку Маргарет Етвуд, росіянку Людмилу Уліцьку, японця Харукі Муракамі.
В останні роки була тенденція до популяризаторських рішень, нагороджували відомих персонажів – Кадзуо Ішіґуро, Ольґу Токарчук, Петера Гандке. Вручення американській рок-зірці Бобу Ділану взагалі можна назвати заграванням із публікою. Тепер повертаються до відзначення авторів, не широко знаних. Так було зі шведськими поетом Томасом Транстремером 2011-го.
Луїза Ґлюк – авторка серйозної класичної поезії. Її вірші – безпосередня реакція на загрозу. Дають найкраще осмислення світу в кризовий період. Там, де прозового мовлення не досить. Твори Ґлюк добре вписуються в цю тенденцію.
Має Пулітцера, нагороди американського ПЕН-клубу, премію літературних критиків. Про Ґлюк захищають дисертації. Тобто увійшла у класичний канон. Співпрацює з Єльським університетом, кураторка та членкиня журі багатьох літературних премій.
Це одна з найщиріших авторок у сучасній літературі. У неї автобіографічна, сповідальна творчість. Пише про трагедію, смерть. Не боїться говорити про свої травми, видаватися слабкою. Наприклад, у підлітковому віці хворіла на нервову анорексію. Через те, що старша сестра загинула ще до її народження. Думаю, для Луїзи поезія стала терапевтичною. У текстах часто повертається до юності. Не уникає писати про складнощі стосунків у родині. Автобіографічні мотиви поєднує з міфологією. І так виводить персональну історію на рівень значно ширший і глибший, давніший.
Майже в усіх її збірках є посилання на давньогрецькі образи, зокрема жіночі. Один з основних персонажів в "Аверно" – це Персефона, яка спускається в царство Аїда, гине і відроджується. У "Лугових землях" постає образ Одіссея, його повернення додому, до себе. У "Тріумфі Ахіллеса" – богоподібна істота осмислює свою смертність. Цей момент для Луїзи – один із ключових. Їй не треба нагадувати: memento mori. Саме ця приреченість робить нас людьми, чутливими до світу.
Поетичний голос Луїзи Ґлюк можна назвати нервом доби. Добре відчуває, що відбувається навколо. Серед її найвідоміших творів – поема "Жовтень", у якій осмислює трагедію терактів 11 вересня 2001-го. Доводить вірш до граничного напруження, позбувається прикметників і лишає голі дієслова.
Вона продовжує американську традицію. За насиченістю мови близька до Томаса Еліота. В неї також є дві літературні сестри – Емілі Дікінсон і Сильвія Плат. Обидві економні в поетичному мовленні, писали конденсовану поезію, сміливі.
Водночас Луїзу не назвеш суто американським автором. У неї немає жорсткої прив'язаності до реалій. Охоплює глобальний контекст. Реагує на події у світі. Однак ідеться радше про осмислення і спробу пропрацювати травми епохи.
Поєднує гумор із жорстким, злим сарказмом. Її ранні твори викликали обурення читачів. Звинувачували, що ненавидить дітей. Коли читач в якийсь момент розслабився, любить повернути його до реальності.
В Україні Ґлюк не знають, нічого не видавалося. Для американського та європейського читача вона топова, визнана авторка.
Марта ГОСОВСЬКА, 36 років, перекладачка:
– Усі прогнози, хто отримає Нобеля, – наївні. Читала, що не можуть знову присудити нагороду за поезію і знову зі США після перемоги Боба Ділана 2016-го. Як бачимо, Нобелівський комітет не вважає це дивним. Зважають, чи якісна література. Луїза Ґлюк підпадає під усі категорії хорошої поезії.
Я перекладала кілька її віршів. Із "Фантазією" – брала участь у конкурсі перекладів. Обрала цю, бо мала сумний період у житті. У творі йдеться про смерть близької людини.
Ґлюк вирізняється мінімалістичним ставленням до мови. Точно і вдало добирає слова та їх порядок. Літературознавці називають її скупою на слова. Розповідає про прості, буденні події так само просто й буденно. Але завдяки цьому й досягає ефекту очуднення нашого досвіду.
Творчість Ґлюк – не масова література. Але доступна для сприйняття, сучасна. З яскравим, упізнаваним авторським стилем. У неї білі вірші. Користується синтаксичними засобами – повторами фрази або слова, незавершеними, неповними реченнями.
Найбільшим лейтмотивом творчості є бажання любові, поваги.
Луїза має Пулітцерівську, Національну книжкову премію, приз критиків. Це нагороди, які рідко бувають в однієї особи. Зібрала чи не все, що можна в США. Але ставиться до цього скептично. Не любить, коли намагаються її втиснути в рамки класифікації – феміністична чи натуралістична поетеса. Або коли називають єврейсько-американською авторкою.
8 хвилин минуло від оголошення лауреата Нобелівської премії з літератури до початку створення україномовної статті про Луїзу Ґлюк у "Вікіпедії"
Найкраще не мати думок. Почуття: от їх варто мати
Вірші Луїзи Ґлюк
"Фантазія"
Збірка "Арарат", 1990 рік
Переклад з англ. Марти Госовської
Я скажу тобі таке: щодня
помирають люди. І це лиш початок.
Щодня в похоронних бюро народжуються нові вдови,
нові сироти. Вони сидять, склавши руки,
і думають, що ж робити з цим новим життям.
Потім ідуть на цвинтар, дехто і
вперше. Вони бояться то плакати,
то не плакати. Хтось нахиляється,
шепче, що робити далі,
це часто пара слів,
як-от кинь грудку грязюки
в розверзлу могилу.
А потому всі повертаються в дім,
де раптом зібрався натовп.
Вдова сидить на дивані, дуже вродлива,
тому люди вишикувалися поперед неї,
іноді беруть за руку, іноді обіймають.
Для всіх в неї знайдеться слово –
дякую, дякую, що прийшли.
Десь у серці вона хоче, щоб всі пішли геть.
Вона хоче повернутися на цвинтар,
назад у палату, в лікарню. Та вона знає, що
це неможливо. Це її єдина надія,
повернути усе назад. Туди, недалечко,
де шлюб і перший поцілунок.
***
"Рання сутінь"
Збірка "Дикий ірис", 1992 рік
Переклад з англ. Ірини Карівець
Як можете казати ви:
"Земля мені подарувати має щастя?"
Усе сотворене є тягарем моїм;
не можу процвітати я
із вами усіма.
А ви б хотіли диктувать мені,
хотіли б вказувать мені,
хто поміж вас найважливіший
і хто найбільш на мене схожий.
За приклад служить вам
чисте життя і безсторонність,
якої намагаєтесь сягнути.
Як можете мене ви зрозуміти,
коли не здатні зрозуміть себе?
Коротку маєте
ви пам'ять, їй не під силу
заглибитись досить далеко у минуле.
Але не слід вам забувать ніколи: ви мої діти.
Й страждаєте не через те, що одне одного торкнулись,
а через те, що народились,
бо ви життя потребували
окремого від мене.
***
"Червоний мак"
Збірка "Дикий ірис", 1992 рік
Переклад з англ. Олени Гусейнової
Найкраще
Не мати думок.
Почуття:
от їх варто мати. Мати мов
володаря.
Того, що на небі і називається
сонцем. Розкриваюсь,
показую йому серце, воно горить
наче сонце вже в ньому.
Серце слава моя єдина.
Брати і сестри,
чи були ми із вами схожі,
тоді, коли ще не були людьми?
Чи дозволяли собі
розкриватися,
раз і назавжди?
Бо якщо чесно,
зараз я говорю вашою мовою
говорю, бо осипаюсь.
***
"Іриси"
збірка "Дикий ірис", 1992 рік
Переклад з англ. Марти Госовської
Наприкінці моїх страждань
є двері.
Вислухай мене: те, що ти називаєш смертю
Я пам'ятаю.
Над головою шум соснового гілля.
А тоді – нічого. Сонце слабе
мерехтить над зсохлим світом.
Страшно вижити,
як свідомість
похована у чорній землі.
Потім все закінчилося: те, чого ти боїшся, коли ти
душа і німа
говорити, закінчується раптово, твердою землею
трохи закляклою. І тим, що я подумала було
птахами, що шугають в чагарях.
Ти, хто не пам'ятаєш
перехід з того світу
Кажу тобі, і знову повторю: те, що повстало із забуття, повертається,
щоб знайти свій голос:
з осердя мого життя б'є
великий фонтан, темно-сині
тіні на блакиті морської води.
***
"Щастя"
збірка "Фігура за спаданням", 1980 рік
Переклад з англ. Марти Госовської
Чоловік і жінка лежать на білому ложі.
Ранок. Гадаю,
Незабаром вони прокинуться.
На столику коло ліжка стоїть ваза
повна лілій; вони ковтають промені сонця.
Я бачу, як він звертається до неї,
наче вимовляє її ім'я,
але мовчки, глибоко в роті.
За вікном –
раз і вдруге –
птах щебече.
А потім вона ворушиться; тіло її
наповнює його подих.
Я розплющую очі; ти пильнуєш за мною.
Сонце ковзає
майже над кімнатою.
Подивись на своє обличчя, кажеш,
тримаючи своє поруч з моїм,
як дзеркало.
Який ти спокійний. Жагуче колесо
плавно проходить над нами.
***
"Ноктюрн"
збірка "Вірна і доброчесна ніч", 2014 рік
Переклад з англ. Лесика Панасюка та Дарини Гладун
Мати померла минулої ночі,
Мати, що ніколи не помирає.
Зима була в повітрі
за багато місяців звідси,
а в повітрі одначе.
Було десяте травня.
Гіацинт і яблуневий цвіт
буяли в саду за будинком.
Могли ми почути
Марію, що співає пісні з Чехословаччини –
Яка ж самотня я –
якісь такі пісні.
Яка ж самотня я,
ні матері, ні батька –
мої знання здаються порожніми без них.
Аромати виринали із землі;
посуд лежав у раковині,
промитий, але не складений.
У повню
Марія знімала прання;
жорсткі простирадла стали
сухими білими прямокутниками місячного світла.
Яка ж самотня я, але в піснях
моя самотність – моя радість.
Було десяте травня,
як до того – восьме і дев'яте.
Матір спала у своєму ліжку
з витягнутими руками, а поміж ними
балансувала її голова.
3 
1
Коментарі