Вівторок, 13 жовтня 2020 11:19

Коли читач розслабиться, повертає його до реальності

Лауреаткою Нобелівської премії з літератури назвали американську поетесу 77-річну Луїзу Ґлюк. "За неповторний поетичний голос, який із суворою красою робить індивідуальне існування універсальним", – сказано в офіційному визначенні комітету

Богдана РОМАНЦОВА, 29 років, літературознавиця:

– Луїза Ґлюк не входила в жодні прогнози щодо Нобелівських переможців. Букмекери називали лідерами французьку авторку Маріс Конде, канадку Маргарет Етвуд, росіянку Людмилу Уліцьку, японця Харукі Муракамі.

В останні роки була тенденція до популяризаторських рішень, нагороджували відомих персонажів – Кадзуо Ішіґуро, Ольґу Токарчук, Петера Гандке. Вручення американській рок-зірці Бобу Ділану взагалі можна назвати заграванням із публікою. Тепер повертаються до відзначення авторів, не широко знаних. Так було зі шведськими поетом Томасом Транстремером 2011-го.

  Луїза ҐЛЮК, 77 років, поетка. Народилася 22 квітня 1943-го в Нью-Йорку, США, у сім’ї угорських євреїв. Батько створив фірму з виготовлення ножів і канцтоварів. Хотів стати письменником. Мати – випускниця приватного жіночого коледжу мистецтв, домогосподарка. У школі захоплювалася давньогрецькими міфами й Жанною д’Арк. Підлітком мала нервову анорексію. Навчалася в Колумбійському університеті, але ступеня не отримала через хворобу. Відвідувала клас поезії в коледжі Сари Лоуренс, поетичні майстер-класи. 1968-го дебютувала зі збіркою ”Первісток”. Отримала премію Американської академії поетів. За поему ”Потонулі немовлята”, видану 1980-го, критики назвали Ґлюк ненависницею дітей. Того року згорів її будинок. Пише про це ”Тріумф Ахіллеса” й отримує Національну премію літературних критиків США. Збірку віршів ”Арарат” 1990-го присвячує смерті батька. Переповідає міф про всесвітній потоп. New York Times написала, що це найжорстокіша книжка про скорботу за 25 років. За три роки отримала Пулітцерівську премію за збірку ”Дикий ірис”. У ній квіти розмовляють із садівницею про природу і сенс життя. Поему ”Жовтень” присвятила терактам 11 вересня 2001-го. Загалом опублікувала близько двох десятків збірок поезій і есеїв. Вважає, що поетів не існує. Є лише ті, хто прагне ними стати. Більшість віршів написала в ліжку. Цим наслідує французького письменника Марселя Пруста. Найкращими читачами називає тих, хто після книжок щось робить, змінює своє життя. Викладає англійську мову в Єльському університеті. Відкрила кулінарний інститут Нової Англії. Двічі розлучена. Від другого шлюбу з письменником Джоном Драновим має сина Ноя, 47 років. Працює сомельє у Сан-Франциско. Молодша сестра Тереза – віце-­президент банку. Живе в Кембриджі, штат Массачусетс
Луїза ҐЛЮК, 77 років, поетка. Народилася 22 квітня 1943-го в Нью-Йорку, США, у сім’ї угорських євреїв. Батько створив фірму з виготовлення ножів і канцтоварів. Хотів стати письменником. Мати – випускниця приватного жіночого коледжу мистецтв, домогосподарка. У школі захоплювалася давньогрецькими міфами й Жанною д’Арк. Підлітком мала нервову анорексію. Навчалася в Колумбійському університеті, але ступеня не отримала через хворобу. Відвідувала клас поезії в коледжі Сари Лоуренс, поетичні майстер-класи. 1968-го дебютувала зі збіркою ”Первісток”. Отримала премію Американської академії поетів. За поему ”Потонулі немовлята”, видану 1980-го, критики назвали Ґлюк ненависницею дітей. Того року згорів її будинок. Пише про це ”Тріумф Ахіллеса” й отримує Національну премію літературних критиків США. Збірку віршів ”Арарат” 1990-го присвячує смерті батька. Переповідає міф про всесвітній потоп. New York Times написала, що це найжорстокіша книжка про скорботу за 25 років. За три роки отримала Пулітцерівську премію за збірку ”Дикий ірис”. У ній квіти розмовляють із садівницею про природу і сенс життя. Поему ”Жовтень” присвятила терактам 11 вересня 2001-го. Загалом опублікувала близько двох десятків збірок поезій і есеїв. Вважає, що поетів не існує. Є лише ті, хто прагне ними стати. Більшість віршів написала в ліжку. Цим наслідує французького письменника Марселя Пруста. Найкращими читачами називає тих, хто після книжок щось робить, змінює своє життя. Викладає англійську мову в Єльському університеті. Відкрила кулінарний інститут Нової Англії. Двічі розлучена. Від другого шлюбу з письменником Джоном Драновим має сина Ноя, 47 років. Працює сомельє у Сан-Франциско. Молодша сестра Тереза – віце-­президент банку. Живе в Кембриджі, штат Массачусетс

Луїза Ґлюк – авторка серйозної класичної поезії. Її вірші – безпосередня реакція на загрозу. Дають найкраще осмислення світу в кризовий період. Там, де прозового мовлення не досить. Твори Ґлюк добре вписуються в цю тенденцію.

Має Пулітцера, нагороди американського ПЕН-клубу, премію літературних критиків. Про Ґлюк захищають дисертації. Тобто увійшла у класичний канон. Співпрацює з Єльським університетом, кураторка та членкиня журі багатьох літературних премій.

Це одна з найщиріших авторок у сучасній літературі. У неї автобіографічна, сповідальна творчість. Пише про трагедію, смерть. Не боїться говорити про свої травми, видаватися слабкою. Наприклад, у підлітковому віці хворіла на нервову анорексію. Через те, що старша сестра загинула ще до її народження. Думаю, для Луїзи поезія стала терапевтичною. У текстах часто повертається до юності. Не уникає писати про складнощі стосунків у родині. Автобіографічні мотиви поєднує з міфологією. І так виводить персональну історію на рівень значно ширший і глибший, давніший.

Майже в усіх її збірках є посилання на давньогрецькі образи, зокрема жіночі. Один з основних персонажів в "Аверно" – це Персефона, яка спускається в царство Аїда, гине і відроджується. У "Лугових землях" постає образ Одіссея, його повернення додому, до себе. У "Тріумфі Ахіллеса" – богоподібна істота осмислює свою смертність. Цей момент для Луїзи – один із ключових. Їй не треба нагадувати: memento mori. Саме ця приреченість робить нас людьми, чутливими до світу.

Поетичний голос Луїзи Ґлюк можна назвати нервом доби. Добре відчуває, що відбувається навколо. Серед її найвідоміших творів – поема "Жовтень", у якій осмислює трагедію терактів 11 вересня 2001-го. Доводить вірш до граничного напруження, ­позбувається прикметників і лишає голі дієслова.

Вона продовжує американську традицію. За насиченістю мови близька до Томаса Еліота. В неї також є дві літературні сестри – Емілі Дікінсон і Сильвія Плат. Обидві економні в поетичному мовленні, писали конденсовану поезію, сміливі.

Водночас Луїзу не назвеш суто американським автором. У неї немає жорсткої прив'язаності до реалій. Охоплює глобальний контекст. Реагує на події у світі. Однак ідеться радше про осмислення і спробу пропрацювати травми епохи.

Поєднує гумор із жорстким, злим сарказмом. Її ранні твори викликали обурення читачів. Звинувачували, що ненавидить дітей. Коли читач в якийсь момент розслабився, любить повернути його до реальності.

В Україні Ґлюк не знають, нічого не видавалося. Для американського та європейського читача вона топова, визнана авторка.

Марта ГОСОВСЬКА, 36 років, перекладачка:

– Усі прогнози, хто отримає Нобеля, – наївні. Читала, що не можуть знову присудити нагороду за поезію і знову зі США після перемоги Боба Ділана 2016-го. Як бачимо, Нобелівський комітет не вважає це дивним. Зважають, чи якісна література. Луїза Ґлюк підпадає під усі категорії хорошої поезії.

Я перекладала кілька її віршів. Із "Фантазією" – брала участь у конкурсі перекладів. Обрала цю, бо мала сумний період у житті. У творі йдеться про смерть близької людини.

Ґлюк вирізняється мінімалістичним ставленням до мови. Точно і вдало добирає слова та їх порядок. Літературознавці називають її скупою на слова. Розповідає про прості, буденні події так само просто й буденно. Але завдяки цьому й досягає ефекту очуднення нашого досвіду.

Творчість Ґлюк – не масова література. Але доступна для сприйняття, сучасна. З яскравим, упізнаваним авторським стилем. У неї білі вірші. Користується синтаксичними засобами – повторами фрази або слова, незавершеними, неповними реченнями.

Найбільшим лейтмотивом творчості є бажання любові, поваги.

Луїза має Пулітцерівську, Національну книжкову премію, приз критиків. Це нагороди, які рідко бувають в однієї особи. Зібрала чи не все, що можна в США. Але ставиться до цього скептично. Не любить, коли намагаються її втиснути в рамки класифікації – феміністична чи натуралістична поетеса. Або коли називають єврейсько-американською авторкою.

8 хвилин минуло від оголошення лауреата Нобелівської премії з літератури до початку створення україномовної статті про Луїзу Ґлюк у "Вікіпедії"

Найкраще не мати думок. Почуття: от їх варто мати

Вірші Луїзи Ґлюк

"Фантазія"

Збірка "Арарат", 1990 рік

Переклад з англ. Марти Госовської

Я скажу тобі таке: щодня

помирають люди. І це лиш початок.

Щодня в похоронних бюро народжуються нові вдови,

нові сироти. Вони сидять, склавши руки,

і думають, що ж робити з цим новим життям.

Потім ідуть на цвинтар, дехто і

вперше. Вони бояться то плакати,

то не плакати. Хтось нахиляється,

шепче, що робити далі,

це часто пара слів,

як-от кинь грудку грязюки

в розверзлу могилу.

А потому всі повертаються в дім,

де раптом зібрався натовп.

Вдова сидить на дивані, дуже вродлива,

тому люди вишикувалися поперед неї,

іноді беруть за руку, іноді обіймають.

Для всіх в неї знайдеться слово –

дякую, дякую, що прийшли.

Десь у серці вона хоче, щоб всі пішли геть.

Вона хоче повернутися на цвинтар,

назад у палату, в лікарню. Та вона знає, що

це неможливо. Це її єдина надія,

повернути усе назад. Туди, недалечко,

де шлюб і перший поцілунок.

***

"Рання сутінь"

Збірка "Дикий ірис", 1992 рік

Переклад з англ. Ірини Карівець

Як можете казати ви:

"Земля мені подарувати має щастя?"

Усе сотворене є тягарем моїм;

не можу процвітати я

із вами усіма.

А ви б хотіли диктувать мені,

хотіли б вказувать мені,

хто поміж вас найважливіший

і хто найбільш на мене схожий.

За приклад служить вам

чисте життя і безсторонність,

якої намагаєтесь сягнути.

Як можете мене ви зрозуміти,

коли не здатні зрозуміть себе?

Коротку маєте

ви пам'ять, їй не під силу

заглибитись досить далеко у минуле.

Але не слід вам забувать ніколи: ви мої діти.

Й страждаєте не через те, що одне одного торкнулись,

а через те, що народились,

бо ви життя потребували

окремого від мене.

 

***

"Червоний мак"

Збірка "Дикий ірис", 1992 рік

Переклад з англ. Олени Гусейнової

Найкраще

Не мати думок.

Почуття:

от їх варто мати. Мати мов

володаря.

Того, що на небі і називається

сонцем. Розкриваюсь,

показую йому серце, воно горить

наче сонце вже в ньому.

Серце слава моя єдина.

Брати і сестри,

чи були ми із вами схожі,

тоді, коли ще не були людьми?

Чи дозволяли собі

розкриватися,

раз і назавжди?

Бо якщо чесно,

зараз я говорю вашою мовою

говорю, бо осипаюсь.

***

"Іриси"

збірка "Дикий ірис", 1992 рік

Переклад з англ. Марти Госовської

Наприкінці моїх страждань

є двері.

Вислухай мене: те, що ти називаєш смертю

Я пам'ятаю.

Над головою шум соснового гілля.

А тоді – нічого. Сонце слабе

мерехтить над зсохлим світом.

Страшно вижити,

як свідомість

похована у чорній землі.

Потім все закінчилося: те, чого ти боїшся, коли ти

душа і німа

говорити, закінчується раптово, твердою землею

трохи закляклою. І тим, що я подумала було

птахами, що шугають в чагарях.

Ти, хто не пам'ятаєш

перехід з того світу

Кажу тобі, і знову повторю: те, що повстало із забуття, повертається,

щоб знайти свій голос:

з осердя мого життя б'є

великий фонтан, темно-сині

тіні на блакиті морської води.

***

"Щастя"

збірка "Фігура за спаданням", 1980 рік

Переклад з англ. Марти Госовської

Чоловік і жінка лежать на білому ложі.

Ранок. Гадаю,

Незабаром вони прокинуться.

На столику коло ліжка стоїть ваза

повна лілій; вони ковтають промені сонця.

Я бачу, як він звертається до неї,

наче вимовляє її ім'я,

але мовчки, глибоко в роті.

За вікном –

раз і вдруге –

птах щебече.

А потім вона ворушиться; тіло її

наповнює його подих.

Я розплющую очі; ти пильнуєш за мною.

Сонце ковзає

майже над кімнатою.

Подивись на своє обличчя, кажеш,

тримаючи своє поруч з моїм,

як дзеркало.

Який ти спокійний. Жагуче колесо

плавно проходить над нами.

***

"Ноктюрн"

збірка "Вірна і доброчесна ніч", 2014 рік

Переклад з англ. Лесика Панасюка та Дарини Гладун

Мати померла минулої ночі,

Мати, що ніколи не помирає.

Зима була в повітрі

за багато місяців звідси,

а в повітрі одначе.

Було десяте травня.

Гіацинт і яблуневий цвіт

буяли в саду за будинком.

Могли ми почути

Марію, що співає пісні з Чехословаччини –

Яка ж самотня я –

якісь такі пісні.

Яка ж самотня я,

ні матері, ні батька –

мої знання здаються порожніми без них.

Аромати виринали із землі;

посуд лежав у раковині,

промитий, але не складений.

У повню

Марія знімала прання;

жорсткі простирадла стали

сухими білими прямокутниками місячного світла.

Яка ж самотня я, але в піснях

моя самотність – моя радість.

Було десяте травня,

як до того – восьме і дев'яте.

Матір спала у своєму ліжку

з витягнутими руками, а поміж ними

балансувала її голова.

Зараз ви читаєте новину «Коли читач розслабиться, повертає його до реальності». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 537
Голосування 31 жовтня, Усик - Чисора. Як закінчиться бій?
  • 1) перемогою Усика за очками
  • 2) перемогою Усика нокаутом
  • 3) перемогою Чисори за очками
  • 4) перемогою Чисори нокаутом
  • 5) нічиєю
Переглянути