Із 1917-го російській владі вірити не можна. Вона не змінилася

2

РОСІЯ НИНІ ДІЄ ЩОДО УКРАЇНИ, ЯК У ЧАСИ ГОЛОДОМОРУ: ПІДНЯТИ ОДНУ ЧАСТИНУ СУСПІЛЬСТВА ПРОТИ ІНШОЇ Й РОЗПОЧАТИ ВІЙНУ – ВВАЖАЄ РЕЖИСЕР СЕРГІЙ ЛОЗНИЦЯ. У ПРОКАТ ВИЙШОВ ЙОГО ДОКУМЕНТАЛЬНИЙ ФІЛЬМ "МАЙДАН". КАРТИНУ ВПЕРШЕ ПОКАЗАЛИ В КАННАХ, ІЗ 24 ЛИПНЯ ДЕМОНСТРУЮТЬ У 49 КІНОТЕАТРАХ УКРАЇНИ

У фільмі "Майдан" – багато облич. Що з них дізналися про людей?

– Обличчя приголомшували. Хотів робити там кастинг для наступної картини. Та ситуація була такою, що не підійдеш фотографувати, питати телефон, адресу. Ніхто не знав, у що це виллється. Але на Майдані треба було робити кастинг – туди цвіт країни приїхав. Я виріс у Києві, 27 років там прожив і знаю прекрасно це місто, його мешканців. Але на Майдані зрозумів протилежне. Відбулося щось кардинальне, що все настільки змінилося. Там був згусток позитивної енергетики, й люди відкривалися по-особливому.

Як Майдан змінив українців?

– За 20 років після розпаду Союзу виросло покоління, не обмежене ідеологією. І, що важливо, воно жило в невоюючій країні. Ці люди приймають самостійні рішення, беруть на себе відповідальність, хочуть чогось і відважуються. Мають перспективу. 1991-го я виїхав із радянського Києва – він не говорив тоді українською так, як зараз. За цей час сталися дуже серйозні зміни. Бо Україну відпустили на 20 років.

Те, що відбувалося в Радянському Союзі, можна назвати великим біологічним експериментом. Те саме, що робив Мендель, коли вирощував свої горох або квасолю: певні ознаки культивував, інші – відкидав. У Союзі благородство, гідність, розум, ініціатива, відповідальність знищувалися. Їх носіїв переслідували. Інші риси – підлість, ницість, покірність – підтримували. Як казав Володимир Сорокін (російський письменник. – "Країна"), найпопулярніше російське прізвище – Смирнов. Сумирність.

Важливо, що генетичні зміни не відбулися на Західній Україні. Там цього експерименту виявилося недостатньо, щоб змінити людей. Радянський Союз відцапнув Західну Україну в Польщі 1939-го. Велику роль зіграло тривале протистояння українських повстанців радянській армії, до 1956 року. Їхній досвід відклався. Це допомогло Україні – скільки вихідців із Заходу були на Майдані. Зустрічав різних – власника кафе, компанії, художників, акторів, стоматолога, який кидав свою практику, приїжджав стояти ночами на Майдані.

На Майдані підняли гасла, що були в повстанців у 1940–1950-х: "Воля або смерть", прапори, портрети Бандери.

– А які нові гасла? Ці лозунги – дуже точні. Бо зараз також відбувається війна за незалежність України. Із 1917-го російській владі вірити не можна. Вона не змінилася.

Досі не бачив фільму, що детально демонструє технологію Голодомору. А це важливо було б показати. Приходять у село і ділять його на дві частини: одна – біднота, друга – більш-менш заможні працелюбні селяни. Бідноту натравлюють на заможніших, обіцяють їхнє майно. Далі силами бідноти і "зелених чоловічків" із НКВД очищають село й забирають усе. Потім село охоплює голод – і всі вимирають. Зокрема й біднота, яка пожирувала рік-два.

Нині ідея така ж: діяти не власними силами, а підняти одну частину суспільства проти другої, розпочати війну. Створили образ ворога – бандерівця. Чому це вдається? Бо досі нема переконливих інтерпретацій Бандери і бандерівців. Є радянський штамп, не існує жодних настільки точних фільмів, книжок, що не дозволяли б використовувати ім'я Бандери для штампу. Культура за цей час не виконала своєї ролі. Не зняті ці картини, не написані книжки, не опубліковані всі документи. Не опри­люднено всієї правди. Тому пропаганда може використовувати це як зброю.

Ви казали: винен не лише той, хто насаджує пропаганду, а й той, хто сприймає її.

– Людина освічена недоступна пропаганді. Але освіта – це тривалий процес.

Керувати Майданом намагався багато хто, але не думаю, що там існував один "центр управління польотами". Була сума всього, колективна свідомість. Велике питання – хто дав наказ розігнати студентів. Інакше, може, усі спокійно розійшлися б. Це підігріло ситуацію. А далі її відпустили. Потім розпалили у грудні, коли міліція намагалася розігнати Майдан. А могли ж, там тисяч сім було. Чому цього не зробили? Тільки підняли градус, а потім залишили, щоб продовжувало варитися. А потім знову, коли по-дикому протиснули диктаторські закони 16 січня.

Дуже важлива річ для влади в такі часи – ­виявити всіх, хто проти неї, зібрати їх в одному місці. Й накрити. А накрити не вдалося. Бо коли взяли невід, його неможливо було витягнути. Бо цей невід – уся країна. І вийшло так, що існує Майдан, який можна розігнати. Та якщо розігнати, то буде 50 тисяч постраждалих і трупів. Світ цього не пробачить, уся Україна вийде. Януковичу не дадуть доїхати до Межигір'я. Якби він не втік – повісили б за певні органи.

Ви в січні-лютому не були на Майдані. Які перші враження від матеріалу, надісланого оператором Сергієм Стеценком? Що не хотілося викидати?

– Сучасні технології дозволяють дивитися це все практично у прямому ефірі. Я знав, що й де відбувається, мав декілька телевізорів і комп'ютерів. Із Сергієм були постійно на зв'язку. Зняли фільм на 2 години, матеріалу було близько 100 годин. Це 1 до 50. Важко вибирати між кадрами. У фільмі – шість віршів. Вразила кількість талановитих людей. Нехай вони непрофесійні, але щирі, діють від душі.

Чому пісні "Червона рута", "Вітя, чао" і "Пливе кача" у стрічці повторюються двічі?

– І ще – гімн. Вони дуже точно підійшли. "Червона рута" була в атмосфері, люди прекрасно співали. "Кача" потрібна була двічі, бо хотів показати: загинула не одна людина. Що це – потік, їх багато, це тривало кілька вечорів і було безліч осіб. Кульмінація для мене настає, коли співають удруге. Переживання, клубок до горла підкочується.

Як зреагувала на фільм українська публіка?

– Не всі очікували побачити те, що побачили. Це не новини. Це – фільм, що не дає відповіді, а пропонує поринути в дію на екрані. Подумати. Почув цікаву річ від Нани Джорджадзе (грузинська режисерка, під керівництвом якої навчався Сергій Лозниця. – "Країна") – щодо претензій глядачів, чому в мене немає крупних планів: "Так що ж ти обурюєшся, ти – натовп". Трохи негативно, але це краще, ніж населення чи електорат. Ти – народ, а не індивідуальність у даному випадку. Називаю Майдан трагедією хору. Дійова особа, прийняття рішень, ключові рухи – це народ. Виходить хтось, каже: не можемо більше, ідемо. Не політик, бо політики не брали б такої відповідальності на себе. І люди йшли, тому що це абсолютно ­збігалося з їхнім відчуттям і сподіванням. Нема сил стояти, треба іти. Як це було 19 січня (початок сутичок на Грушевського. – "Країна").

Фільм вийшов би іншим, якби були на Майдані тими днями?

– Ні. Ми зобов'язані розділяти емоції і роздуми. У конфлікті не можемо контролювати себе, оцінювати власну правоту. Емоція додає жару. Чому думки глядачів такі різні? Зняти фільм про Майдан – наче екранізувати відому книжку. Кожен має уявлення про неї й багато хто не погодиться з її інтерпретацією. Думаю, до цієї мови глядачі поки що не звикли. Коли вами не маніпулюють, не вичавлюють сліз, а пропонують свободу мислити. У нашому прокаті не було жодної документальної стрічки. По телевізору – це не документальне кіно, а вправо-вліво пропаганда. Закадровий голос усе пояснює, не підштовхує подумати. А тут глядачу дають простір. Сам вирішує, де він у цьому всьому.

Важко згадати європейську революцію без лідера. Українці – унікальні в цьому?

– Змінився світогляд і структура ­суспільства. Лідер завжди є в ієрархічній системі. А ми живемо в мережевій, вона існує за іншими законами.

Країна Україна є, житиме і показуватиме приклад іншим, що перебувають у стані ментального рабства.

Що говорив Сергій Лозниця про фільм "Майдан" в Одесі та Києві

Якщо переказати сюжет одним реченням: люди вийшли з протестом проти влади і люди владу вигнали.

Не можу брати героя і робити фільм про одну людину, бо героєм був народ.

Виключив навмисно жорстокі сцени. Є межа чутливості глядача. Криваві кадри нас вишибають. Ми перестаємо думати про художнє. Насильство – це жахливо, і жахливо, що без нього не можемо обійтися.

Щоб мислити, треба позбутися емоцій. Фільм – це конструкція, формула. Мусить мати структуру, інакше обвалиться.

Стрічку дивилися хлопці з Нідерландів, які працювали над зображенням. Сказали: не можемо уявити, що стоїмо і співаємо гімн так натхненно.

Щоб зрозуміти, що таке добро та зло, достатньо вимкнути телевізор і читати класику.

Кіно не мусить нічого пояснювати. Воно може тільки запропонувати. Ви самі повинні пояснити – це ваша відповідальність.

Пастернак писав, що коли вперше побачив крупний план – плакав. Ми тепер плачемо через інше.

Довгі плани тяжко дивитися всім, але я ними страждаю (дов­гий план – безперервний епізод у фільмі, зазвичай без монтажу, який триває знач­но довше, ніж звичайно. Це посилює драматизм оповіді. – "Країна").

Дуже хочу показати фільм у Росії, для них це могло б стати навчальним посібником. Але доки йде війна – це неможливо.

×