У Національному художньому музеї презентували книжку Віти Сусак "Олекса Грищенко. Динамоколір" – про українського художника, представника паризької школи.
Ініціатор видання французький колекціонер Мішель ЛЬЄВР МАРКОВИЧ розповідає про творчість Грищенка і власну збірку картин
Половина "російського авангарду" – це представники України. Зокрема, Казимир Малевич, Олександр Богомазов, Олександра Екстер.
Несправедливо забули про Олексу Грищенка. Друг і колекціонер, що має роботи Пікассо, купив у мене дві його картини. Сказав: "В історії мистецтва вже все написано. Неможливо знайти чудового художника, про якого б ніхто не знав".
Сьогодні Густав Кайботт займає своє почесне місце в музеях. Хоча 40 років тому про одного з найкращих французьких імпресіоністів знали хіба мистецтвознавці. Був навіть час, коли забули Ботічеллі (італійський живописець епохи Відродження. – Країна).
Період слави Грищенка припадає на 1910–1920 роки. Він був членом "Бубнового валета" (спілка художників, які заперечували традиції академізму в мистецтві. До неї належали Казимир Малевич, Олександр Купрін, Василь Кандинський. – Країна). Вчився у майстерні Іллі Машкова (російський художник першої половини ХХ ст. – Країна), дружив з Олександром Шевченком (український художник-авангардист. – Країна).
Уперше побачив роботи Олекси Грищенка 2002-го, коли допомагав організовувати в Парижі виставку українських художників-емігрантів. Мене вони вразили. За п'ять років до того прочитав його книжку "Україна моїх блакитних днів". Але тоді не знав його як живописця. Коли він приїхав у Париж, перезнайомився з усіма відомими художниками того часу – Пікассо, Матіссом. Але уникав тусівок, просто малював. Він був трудоголіком. Навіть дитиною, маючи копійку в кишені, заходив до магазину в рідному Кролевці й купував не цукерки, а фарби.
У Москві Грищенко пересварився з усіма щодо теорії мистецтва. Мав твердий характер, козацький. Не любив декорації в театрі. Вважав, що справжній художник повинен малювати на мольберті, був прихильником станкового живопису. Не сприймав абстракції. Був проти використання мистецтва для пропаганди. Тому покинув Москву 1919-го. Провів два роки в Стамбулі. Став справді вільним художником. Американський колекціонер Томас Вітмор купив 66 акварелей Грищенка. На ті гроші поїхав у Грецію, а потім – у Францію. Поступово його стиль змінювався: кольори ставали тепліші й насиченіші. Рисунки – дедалі динамічніші, з іншою перспективою.
Робіт московського періоду Грищенка майже немає. Поїхавши, залишив близько 600 картин і етюдів у майстерні. Більшовики наказали порізати їх – на полотна для студентів. Проте надіюсь, що якісь студенти зберегли кілька робіт. І я їх колись знайду.
Коли він дізнався, що втратив усі картини в Москві, навіть хотів їх повторити. Потім часто подорожував зі своїми роботами – боявся знову втратити їх.
Грищенко був українським патріотом. У книжці про Константинополь-Стамбул писав: "Мы, русские". А через кілька років перекладає і пише: "Ми, українці". Йому важливо було спілкуватися із земляками в еміграції. Його брат був у монастирі, який спочатку залежав від російського митрополита. Але там дуже погано поводилися з українцями. Тому згодом він опинився в українському монастирі. Я таких речей раніше не розумів. Тепер, завдяки Грищенку, я теж український патріот і націоналіст.
Якось я подорожував із Петербурга через Київ до Одеси. Росія – це інший світ і цивілізація. Кольорова гама – принципово різна. Початок ХХ століття був дуже плідний для художників. Нова епоха. Всі надихалися Сезанном, Модільяні, Пікассо. На французьких художників мало великий вплив примітивне мистецтво. Наприклад, африканське – на Матісса. В Україні теж відчувається вплив народного наївного мистецтва. Кольорова гама повторює вишиванку. У Грищенка це ще й Київська Русь і візантійські ікони.
Виробляю оливкову олію на 10 сотках у Греції. Маю майже 200 дерев, але точної цифри не знаю. Так само з картинами Грищенка. Я живу з ними, їх близько 30. Постійно купую й продаю полотна, щоб покращувати колекцію. У мене також багато його рисунків і ескізів. Шукаю картини до 1930 року. Маю лише чотири полотна пізнішого періоду. Той Грищенко мені цікавіший.
Картина "Райдуга на острові Мілос" висить над ліжком. Дуже люблю полотно "Містра", де зображена маленька церковка. З дружиною були у тому місці. Проїхали грецькими дорогами Грищенка. Той храм – наче останній острівець Візантії. Саме у Містрі коронувався її останній імператор, коли Константинополь оточили турки.
Більшість картин Грищенка придбав в української діаспори у Франції, США, Канаді. Чимало хто знав його особисто. Лише кілька купив на аукціонах, одну – на лондонському Christie's. Часом зустрічаються підробки. Мене вважають експертом із Грищенка, тому часто аукціони відправляють фото картин для підтвердження. Ціна залежить від періоду написання картини. Авангард до 1930-го – коштує дорожче.
Кубізм треба купляти до 1916 року, максимум – 1917-го, коли Пікассо перестав працювати в цьому стилі. Багато художників намагалися малювати так усе життя, але це вже не кубізм. Не було того руху, динаміки. Навіщо довго повторювати одне й теж? Наприклад, фовізм існував два роки.
Збираю переважно українських художників. Маю картини Івана Бабія, Василя Хмелюка, Миколи Глущенка, Марії Примаченко, Абрама Мінчина. Пік попиту на українське мистецтво й найвища ціна були 2008 року. Зараз вартість упала на 30–50 відсотків. Картини Грищенка нині коштують від 100 до 150 тисяч доларів.
Був одружений із француженкою
1883 рік – 1 квітня Олекса Грищенко народився в Кролевці на Сумщині. Закінчив Новгород-Сіверське духовне училище. Під час навчання у Чернігівській семінарії відвідує "четверги" Михайла Коцюбинського. Продовжує навчання на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету.
1906 – вступає на природознавчий факультет Київського університету й навчається у мистецькій студії Сергія Світославського. Знайомиться з художниками Олександром Богомазовим, Володимиром Денисовим, Олександром Архипенком, Софією Левицькою.
1908 – переїздить до Москви. Вчиться на природознавчому факультеті в університеті. Відвідує студію Іллі Машкова, майстерню Володимира Татліна "На башті", бере участь у кубістичному гуртку. Розвиває свій мистецький напрямок динамоколір, поєднуючи принципи кубізму та мову візантійської ікони. Із художником Олександром Шевченком очолює майстерню у Перших вільних державних художніх майстернях (колишньому Строгановському училищі).
1917 – відкрилася виставка "Динамоколір і динамо-тектонічний примітивізм". Після неї Грищенко залишає Москву.
1921 – оселяється в Парижі. За рік влаштовує персональну виставку "Константинополь блакитний і рожевий" у галереї Поволоцького. Американський колекціонер Альберт Барнс купує в Леопольда Зборовського 17 творів Грищенка для своєї фундації.
1927 – одружується з француженкою Лілі де Мобеж. Мешкають у Кань-сюр-Мер на Лазуровому березі, багато подорожують.
1931 – стає членом комітету Осіннього салону в Парижі. Виставляється у Мадриді, Стокгольмі, Ґетеборзі, Страсбурзі, Москві. Картини Грищенка зберігаються у Музеї національного сучасного мистецтва в Парижі, у Фундації Бернеса – у Філадельфії, США, в колекції Керрігана – в Нью-Йорку, Королівських музеях – у Брюсселі та Копенгагені, Третьяковській галереї – в Москві, Монреальському музеї Канади.
1977 – помер 28 січня у французькому Венсе. Його роботи перевезли до Українського інституту Америки в Нью-Йорку.
2004 – колекцію картин Олекси Грищенка, згідно з його заповітом, повернули до України й передали в Національний художній музей.
5 
35413
Коментарі