Роль черепа бідного Йорика виконує саксофон
12 вистав із восьми українських міст стали фіналістами театрального фестивалю-премії "Гра". З 24 по 30 листопада їх покажуть у столичних театрах. Про п'ятьох номінантів розповідає театрознавець 51-річна Анна Липківська
"RH+"
Берегове, Закарпатський обласний угорський драматичний театр
Режисер Олег Мельничук
Герої вистави – бройлерні кури, яких вирощують на птахокомбінаті. Мають примітивні потреби, що не виходять за межі першого щабля піраміди американського психолога Абрагама Маслоу (перший щабель системи потреб людини складають фізіологічні: дихання, їжа, вода, сон, секс. – Країна). Завдання номер один – вчасно зайняти найкраще місце біля годівниці. Головні герої, Самітник і Шестипалий, відрізняються від решти. Тримаються осторонь. Розмірковують про любов, долю, життя після смерті. Намагаються перелетіти через стіну комбінату. Ставлять дошки, надувають повітряні кулі, з підручних матеріалів роблять планер. Інтрига полягає в тому, чи вдасться їм вирватися на свободу.
Основою постановки стала новела російського прозаїка Віктора Пелевіна. Її сюжет поєднали з мотивами творів "Чайка на ім'я Джонатан Лівінгстон" американця Річарда Баха, "1984" й "Ферма тварин" британця Джорджа Орвелла. Вийшла притча про протистояння людини натовпу. Назва означає позитивний резус-фактор, носіями якого є більшість. Це також абревіатура від перших літер імен героїв угорською мовою. Знак плюс символізує стадо – решту персонажів.
Вистава йде угорською мовою з українськими титрами. На початку незалежності в Україні взялися створювати театри національних меншин – єврейські, польський, угорський. Останній – у Береговому на Закарпатті. Для цього театру університет Карпенка-Карого випустив два курси акторів. Перші роки вони успішно працювали, потім їх переманила Угорщина. Головний режисер Аттіла Віднянський очолив Національний театр у Будапешті. Частина акторів виїхали за ним.
Багато років ніхто не чув, що робилося в театрі Берегового. Після перегляду "RH+" з колегами зійшлися на тому, що Київ має побачити цю виставу.
Її покажуть у столичному театрі на Липках 24 листопада.
"Гамлет"
Івано-Франківськ, Академічний обласний український музично-драматичний театр імені Івана Франка
Режисер Ростислав Держипільський
Сюжет п'єси Вільяма Шекспіра значно скоротили. Залишили центральних персонажів і ключові події. Данський принц Гамлет хоче помститися королю за свого батька, вбитого заради престолу.
Вистава йде в театральному підвалі. Там – металеві балки, бетонні блоки, шафи, шухляди яких нагадують холодильні камери моргу. Осипаються кахлі, зі стелі крапає, гуде вентиляція. Замість поєдинку на шпагах, Гамлет і Лаерт бігають підвалом і б'ють кийками по балках. Від цього відчуття моторошніше, ніж якби вони штрикали один одного лезами.
Ідея вистави в тому, що неправедний шлях заводить у глухий кут. Без каяття герої не знаходять спокою після смерті. Підвал символізує склеп данських королів. Вистава починається з того, що герої встають із домовин. Наприкінці лягають у них знову. Персонажів ніби повертають до життя, щоб вони заново пережили ці події. Але вони коять те саме. Розуміємо: так триватиме й далі, по колу.
У постановці задіяні актори з Івано-Франківська, Києва, Львова. Цікаво спостерігати за поєднанням кількох акторських шкіл.
У столиці виставу покажуть у фойє центру Довженка 25 листопада. Там теж є колони й закутки. У приміщенні гарна акустика. Це важливо, бо оркестр теж є частиною дійства. Роль черепа бідного Йорика виконує саксофон. Персонажі вступають з ним у діалог.
"Дідона та Еней"
Київ, Громадська організація Open Opera Ukraine
Режисер Тамара Трунова
У опері "ДідонА та ЕнеЙ" є постійний рух. Робота вокалістів не обмежується співом. Грають навіть у моменти, коли мовчать. Хор і балет теж стають повноцінними учасниками дійства. Режисер Тамара Трунова перенесла в оперу прийоми драматичного театру, в якому працює.
"Дідона та Еней" – класична барокова опера англійського композитора Генрі Перселла за поемою Вергілія "Енеїда". Написана для виконання на барокових інструментах. Їхня будова і прийоми гри відрізняються від сучасних. Не всі професійні скрипалі можуть зіграти на бароковій скрипці. Для вистави такі інструменти виготовили на замовлення – теорбу (щипковий струнний інструмент, різновид лютні. – Країна), барокову гітару і гобой, специфічну перкусійну секцію. Це відповідає європейським трендам в опері, де цінується автентика. В Україні не знайшли потрібної кількості музикантів, запросили грати німців, австрійців, поляків, росіян.
Покажуть виставу у залі на НСК "Олімпійський" 26 листопада. Замість традиційної рампи, де глядачі протиставляються акторам, зробили поміст. Він розділяє зал на дві частини. Актори перебувають максимально близько до публіки.
Оперу не побоялися поставити як антрепризу. Це не приносить фінансових дивідендів. Але дає європейський прорив, якого не можуть забезпечити державні оперні театри.
"Ангелик, що загубив зірку"
Чернігів, обласний театр ляльок імені Олександра Довженка
Режисер Віталій Гольцов
На Землю падає зірка, яку загубив янгол, за сюжетом. Багато хто хоче забрати її, щоб стати знаменитим або збагатитися. Одна з таких – Бабуха Уха, схожа на постарілого гіпі. Її онук із другом допомагають Ангелику. Переконують бабцю, що зірку треба повернути на небо. Спектакль поставили за п'єсою Наталі Шейко-Медведєвої. Покажуть в Академічному театрі ляльок 28 листопада.
Ширми, декорації, костюми створили на основі малюнків 9-річного Нестора Семенченка з Чернігова. Він зобразив химерних тварин, візерунки кислотних кольорів.
Часто режисери дитячих вистав не знають, як говорити зі своєю аудиторією. В "Ангелику, що загубив зірку" немає загравання, повчань або нав'язування ідей.
Частину персонажів грають актори. Ангелика, тварин із зоопарку показують за допомогою ляльок. Деякі театри такого типу повністю переходять на живий план. При цьому втрачають головний актив – ляльку.
"Вій. Докудрама"
Чернігів, обласний академічний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка
Режисер Андрій Бакіров
Французи Лукас і Доміан приїздять до українського села й розшукують знайому Оксану, з якою спілкувалися в інтернеті. Такий сюжет вистави. Дівчина запросила їх погуляти в себе на весіллі. По приїзду іноземців її знаходять мертвою.
Це переспів повісті Миколи Гоголя "Вій" від драматурга Наталії Ворожбит. Постановка п'єси у столичному "Дикому театрі" зробила їй репутацію трешевої, ненормативної. Бакіров відсіяв це. Під провокативним текстом побачив притчу про історичну долю України. У його версії "Вій" Ворожбит став ґрунтовнішим. Особливість цього режисера в тому, що несерйозний жанр вміє переводити на серйозний. І навпаки.
Перша сцена відбувається в маршрутці, де пасажири чавлять одне одного. Французи в постановці – умовність. Замість них могли бути британці чи німці. Треба було у глухе українське село помістити людей з іншою ментальністю. Щоб ми подивилися на наші реалії збоку. Лукас і Доміан не розуміють, де вони, що від них хочуть, чому намагаються споїти, втягують у розбірки. Це протиставляється європейському стилю спілкування – стриманому, відстороненому.
Виставу покажуть у театрі ім. Івана Франка 29 листопада. У постановці задіяна величезна декорація. Двоповерхова конструкція з лабіринтом драбин ніби покрилася столітнім пилом, павутинням. На її звороті – екран.
Гоголівський сюжет осучаснений технологіями. Іноземці намагаються зайти в мережу, зловити мобільний зв'язок. На третій день панночку відспівують по скайпу. На екрані позаду сцени вона- жива. Це натяк, що в наш час людини може вже не бути, але її сторінка в соцмережі продовжуватиме жити.
4 
35413
Коментарі