Батько повертається з АТО, обіцяє помиритися з мамою – незалежно від кількості дітей, яких вона нажила

16 червня в Київській опереті відбулася церемонія нагородження переможців літературної премії "Коронація слова". На 16-й кон­курс надійшло понад тисячу рукописів – кіносценаріїв, п'єс, романів. Відзначили авторів у дев'яти номінаціях. Володарю Гран-прі вручили 30 тисяч гривень. Урочистості тривали з 18:00 до 21:00

19:17

У дворику Київської оперети чути крики та вереск. Охоронці впускають лише гостей "Коронації слова". Поряд у фан-зоні вболівальники переживають перші невдачі збірної України з футболу в матчі проти Північної Ірландії.

– Чому ви прийшли на "Коронацію слова" замість футболу? – запитую в поета 30-річного Вано Крюґера.

Він стоїть із келихом червоного сухого вина вітчизняного виробника.

– Не було навіть такого вибору. У змаганні футболу й літератури підтримую точку зору Юрка Винничука. Скількох видатних спортсменів часів стародавньої Греції чи Риму ми знаємо? Крім спеціалістів – ніхто не назве. А скількох трагіків, поетів? Достатньо. Література завжди перемагає. Бо що таке збірна України, а що таке Ліна Василівна Костенко і Сергій Жадан? Цих двох достатньо, щоб покласти на лопатки всі збірні світу.

Приємно, що "Коронація слова" існує вже 16 років, бо більшість конкурсів зникають на другий рік. І приємно, що "Коронація" має свої традиції. Це – особлива атмосфера, контингент, одяг і навіть блиск в очах особливий.

 

– О, Крюґере, у тебе зовсім інший блиск в очах, – підходить письменник Сергій Пантюк, 50 років.

– Ми перейшли на вино.

19:34

– Читала з січня і до кінця травня. Розділила по три твори на тиждень. Виявилося, на останній припали три найбільші романи, – розповідає київська письменниця Марина Єщенко, 30 років. Вона оцінювала прозу для дітей. – Була історія України фактично від початку до незалежності у вигляді бджолярства. Важкий твір. Наприклад, бджілка, в якій впізнаємо Богдана Хмельницького. Дуже жорстко написано. Коли вбивають, починається місиво. Україна – це бджілки, а вбивають шершні. У подробицях – як вони діаспору створюють, під час Голодомору виживають. І це для молодшого шкільного віку. Цей твір мене морально з'їв.

Був також про війну. Настільки бездарний, що не розумію, як він потрапив до фіналу. Хлопчик і дівчинка знайомляться в ­електричці. Йому ніде жити, вони їдуть до неї. У нього – непевна сім'я. Батьки розійшлися. Мати народила дітей невідомо від кого. Могла б бути якась зачіпка, але весь сюжет ні про шо. А закінчується хепі-ендом: батько повертається з АТО, обіцяє помиритися з мамою – незалежно від кількості дітей, яких вона нажила.

20:01

– Тебе це може вбити, – жартома погрожує скляною кулею з прозорою гравійованою фігуркою письменниця 27-річна Ольга Мігель.

Вона – у костюмі з елементами кімоно і з сережками-квітками сакури. Кулею її відзначило дитяче журі за твір "Резонанс! Чародійка з синдромом ненормальності".

– Це підліткове міське фентезі. Головна героїня живе у світі магії. Його створили, щоб стримувати стародавніх богів. Солдати можуть використовувати магічні сили, щоб стежити за ними. Для цього обрали сестру героїні. Не дуже розумну, але жваву, компанійську, веселу. Замість неї чарівну скриньку випадково знайшла її близнючка. Дуже розумна, але замкнута й невпевнена в собі. І їй не хочеться брати на себе ці обов'язки. Та скринька вже в її руках. Поступово вона перемагає свої "не хочу, не буду". Розуміє – є речі, що може зробити лише вона.

Заробляю на життя літературою. Цьогоріч у московському видавництві АСТ вийшов мій пригодницький роман. В Україні видавництва не хочуть працювати з фантастикою, фентезі. Кажуть, "Оля, ти – неформат". А в Москві друкують. Сама перекладаю свої романи, деякі одразу пишу російською. Але якщо раптом хтось із видавців захоче зі мною працювати – АСТ залишило мені права на переклад. Можу зробити того ж "Принца на білому кальмарі. Закляття морської відьми" українською. Це мила романтична казка про пригоди в морському світі. Дівчина потрапила у тіло морської відьми. Там свої інтриги, загадки і велике кохання.

20:53

– Я – вчителька географії, спеціалізована англомовна школа міста Радехів Львівської області, – каже у фойє Тетяна Пахомова, 52 роки.

Тримає диплом за перше місце "Коронації слова". Отримала його за найкращий роман. Від інтерв'ю ухиляється. Запитує представницю видавництва "Клуб сімейного дозвілля".

– Маріє, що можу сказати? Ви мій видавець – майже як мій адвокат.

– Книжка вийде до Львівського книжкового форуму у вересні, – каже Марія.

– Ніколи не думала, що письменницька праця така важка, – говорить переможниця. – Здавалося, що п'ять сторінок на день легенько дадуться. Але виходило по сторінці в день, потім багато змінювала. Тому що думка має бути чітка, ясна, якась інтрига, філософські роздуми.

У час інтернету люди повинні замислитися, що всі релігії мають спільні витоки. І всі принципи й заповіді Божі – однакові для всіх течій. Твір починатиметься посвятою "Ти пам'ятаєш? – Ні. – Я пам'ятаю. – Ні, ти забув. – Так, пам'ятаю я, пам'ятаю". І це, по суті, відтворення подій Другої світової війни, неприйняття іншого.

– Вас шукає бухгалтер, щоб віддати премію, – підходять до Тетяни інші лауреати.

– Бухгалтер – це святе.

20:54

– Торік прислали 25 любовних романів, було важко подужати. А цього разу читали всього 10, – розповідає київська письменниця Тетяна Белімова, 39 років.

Вона – лауреатка позаминулого року. В журі відзначала романи про кохання. Дизайнерську сукню з етномотивами доповнила червоними коралями.

– Серед романів затесався один порнографічний. Колеги попередили, тому навіть не відкривала його. Надсилали твори, де видно машинний переклад Google тranslate з російської. Були на межі фентезі й любовного жанру, гарно прописані. Але без родзинки. Мені не трапився роман, який сколихнув би уяву, щоб сказала: "Це – гарний твір про кохання".

Потрібна яскрава історія. Оповідь, що змусить повірити. Коли не відчуваєш штучності. Авторам варто шліфувати майстерність. Для того треба багато читати. Щоб написати маленький текст, потрібно пропустити через себе багато чужих. Аби зрозуміти, як це взагалі робиться.

21:15

30-річна Ксенія Циганчук із Рівного отримала від письменника Андрія Кокотюхи премію "Золотий пістоль" за ­детектив "Коли приходить темрява".

– Події роману відбуваються в моєму рідному Рівному, – розповідає Ксенія. – Один із героїв Назар випадково опиняється на місці злочину й розуміє, що на нього також хтось почав полювати. Він здогадується – у місті орудує маніяк. Сподіваюся, читач до останніх сторінок не здогадається, хто є вбивцею.

До написання роману готувалася. Вчитувалася у кримінальні новини, книжки з психоаналізу. Твір завершила за півроку. Романтичних і вразливих людей можуть вразити деякі жорстокі сцени. Шкодую, що не потрапила до моргу на розтин. Ці сцени могли бути детальніші.

На вручення премії Ксенія прийшла в короткій чорній сукні, волосся розпустила.

– Я викладаю англійську й німецьку на курсах. Займаюсь фітнесом та опановую ізраїльську боротьбу – рукопашний бій крав-мага. Хочу навчитися прийомам самооборони, навіть якщо нападник – людина значно більшої ваги і зросту. З англійської українською переклала частину роману Еріки Джеймс "50 відтінків сірого". Обожнюю книжки ­Агати Крісті, особливо "десять негренят".

×