Ексклюзиви
Вівторок, 07 серпня 2018 14:27

10 років знадобилося, аби почав нормально спати

У харківському видавництві "Фабула" вийшов антивоєнний роман "Блокбастер" хорватського письменника Зорана Жмирича. Збірку оповідань "Іншалла, Мадонно, іншалла" другого хорвата, Мілєнко Єрговіча, надрукувало львівське "Видавництво Старого Лева".

Розмовляємо з цими письменниками про війну в літературі. Проводимо паралелі між війнами у колишній Югославії та українсько-російською

Автор: wikimedia.org
 

Зоран ЖМИРИЧ, 49 років, хорватський письменник:

– Кожен воєнний роман говорить, що війна не має сенсу. Навіть якщо автор не хотів так казати, це прочитується. Люди починають війну, а вона закінчує людей. Це універсальне послання, бо біль однаковий для всіх.

Мені знадобилося 10 років, щоб почав нормально спати після повернення з ­фронту. Мав достатньо часу про це подумати. Немає такої високої мети, заради якої можна послати молоду людину на передову.

У "Блокбастері" розглядаю війну очима хлопця, для якого конфлікт ніколи не був природним станом. Я навіть не акцентував – з якого боку воює мій герой.

Свій досвід на фронті можу описати так: це – увімкнений вентилятор. Натискаєш кнопку, а він за інерцією крутиться далі. Я зміг його зупинити. Але у Хорватії, Сербії, Боснії в багатьох людей вони досі працюють.

І в моїй країні, і в Сербії багато персонажів скористалося війною, щоб збагатитися. Політичні партії й зараз говорять про неї. Через майже три десятиліття ні з одного, ні з другого боку не з'явилося політиків із розумінням, як спрямувати країну у завтрашній день. При владі цих людей тримають розмови про ненависть.

Автор: worldpressphoto.org
  Вояки Югославської народної армії ходять руїнами хорватського Вуковара. 87 днів тривала облога цього міста – з серпня по листопад 1991 року. Це була найкривавіша битва війни Хорватії за незалежність. Загинули понад три з половиною тисячі осіб. Завершилася поразкою захисників міста. Хорватія не поновила контроль над Вуковаром до 1998 року. Але країна здобула міжнародну підтримку свого прагнення вийти зі складу Югославії
Вояки Югославської народної армії ходять руїнами хорватського Вуковара. 87 днів тривала облога цього міста – з серпня по листопад 1991 року. Це була найкривавіша битва війни Хорватії за незалежність. Загинули понад три з половиною тисячі осіб. Завершилася поразкою захисників міста. Хорватія не поновила контроль над Вуковаром до 1998 року. Але країна здобула міжнародну підтримку свого прагнення вийти зі складу Югославії

До війни була одна держава – Югославія. Потім ми захотіли самостійності. Нам здавалося, це – природно. Як дорослі діти, які оселяються окремо від батьків. Але у Белграді вирішили, що це – неправильно. На Хорватію напали. Ми були впевнені: правда на нашому боці. А серби – що на їхньому. Якби хтось припустив, що може бути неправим – війни не було б. Багато людей не усвідомили цього досі.

Книжки, які пишуть одразу, і через багато років після конфлікту – однаково важливі. Одні – це документ часу, а другі – документ болю.

Ми не хочемо цього визнавати, але якоюсь мірою кожному з нас подобається бути жертвою чиєїсь несправедливості. Від цієї ролі важко відмовитись. Мої батьки пережили Другу світову. Запам'ятали 1940-ві як час великого голоду. Пізніше, в добу соціалізму, всі жили добре. А батьки далі розказували, як важко їм було тоді. Чотири роки війни для них були важливіші за все життя.

У Хорватії знаю росіянку Юлію й українку Оксану. Обом розказав, що їду в Україну, що тут вийшов мій роман. Запитав, чи знають вони про існування одна одної. Оксана сказала, що росіяни її не цікавлять. А я відповів, що це – дивно, бо Юлія завжди добре про неї відгукувалася. Юлія сказала, що у її батьківщини погані стосунки з українцями. Я ж зауважив, що, попри те, Оксана завжди хвалить її роботу. Більше з ними не говорив. Через кілька днів жінки нормально спілкувалися. Вони ніколи не зустрічалися. У них не було нагоди посваритися. Але війну між своїми країнами спроектували на себе. Хоча обидві не живуть на батьківщині.

У хорватській політиці треба в усьому звинувачувати сербів, щоб залишатися у своїх кабінетах. "Вони на нас напали, не давали нам стати самостійними, вбивали хорватів, обстрілювали цивільні об'єкти". Сербські політики звинувачують хорватів за те, що хотіли країну без сербів. А чотири роки тому на території Сербії, Боснії і частини Хорватії сталася велика повінь. Хорвати зібрали допомоги на кілька мільйонів євро – для Сербії.

Немає нічого важливішого, ніж бути людиною щодо іншого.

Автор: wordpress.com
 

Мілєнко ЄРГОВІЧ, 52 роки, хорватський і боснійський письменник:

– Література не може дозволити собі подобатися владі. Роль літератури не є патріотичною. Це дещо мудріше і триваліше за будь-який патріотизм.

На Балканах є письменники, які проігнорували югославський конфлікт. Хоч для літератури важливі такі травматичні й болісні речі. Нема причин їх уникати. Так само немає причини відкладати на потім. Про травму важливо писати, коли вона найболючіша. Хоч у цьому є ризик не побачити всієї картини.

Герої моєї книжки "Іншалла, Мадонно, іншалла" – ірраціональні й парадоксальні люди. Мусульманський вигук "іншалла" означає смирення перед волею Аллаха. На Балканах змішані різні ідентичності, ненависть і любов. Вони є місцем одночасної ненависті й любові.

Бачу дві схожості між балканською війною й українською. Велика воєнна сила напала на значно меншу країну. Агресор і жертва – у культурному, ментальному і мовному сенсі дуже подібні.

На Україну напала не російська література, культура чи мова. Напав Володимир Путін. Якщо українці почнуть боротися проти російської культури, вони запустять механізм самознищення. Хорвати і боснійці повірили, що на них напала сербська культура. Це призвело до поганих наслідків. Коли намагаєтесь убити когось схожого на себе, вбиваєте себе. Знищуючи його культуру, – руйнуєте частину своєї.

Формально мир настав понад 20 років тому. Однак наслідки війни продовжують жити у нас всередині. Це особливо помітно в категоричному неприйнятті сусіда. Такі війни не мають закінчення.

Між колишніми республіками Югославії налагоджено дипломатичні відносини. Відновилися зв'язки між людьми. Але в головах у великої кількості хорватів, боснійців, сербів війна триває. Іншими засобами. Бо успішна політика на Балканах будується на націоналізмі і ненависті до сусіда.

Найбільші збитки від конфлікту – втрачені люди і час. Війна робить особистість ненормальною. Найбільший супротив їй – лишитися притомним.

Автор: imdb.com
  Фільм про війну в Боснії ”Гарні села гарно горять” сербський режисер Срджан Драгоєвич зняв 1995-го. Збройний конфлікт на той час ще не закінчився. Загін сербів тримає оборону в гірському тунелі, що побудували за комуністів як символ ”Братерства і єдності народів Югославії”. Вояки згадують мирне життя. Один із місцевих у дитинстві гуляв цим тунелем із другом-мусульманином. Виявилося, його товариш зараз серед тих, хто тримає їх в облозі, за сюжетом
Фільм про війну в Боснії ”Гарні села гарно горять” сербський режисер Срджан Драгоєвич зняв 1995-го. Збройний конфлікт на той час ще не закінчився. Загін сербів тримає оборону в гірському тунелі, що побудували за комуністів як символ ”Братерства і єдності народів Югославії”. Вояки згадують мирне життя. Один із місцевих у дитинстві гуляв цим тунелем із другом-мусульманином. Виявилося, його товариш зараз серед тих, хто тримає їх в облозі, за сюжетом

Перекладачка відмовилася працювати з романом "Гармата була гарячою"

– Війна на Донбасі викликає у письменників Хорватії, Боснії, Сербії паралелі з історією їхніх країн, – розповідає літературо­знавець Алла Татаренко, 55 років.

– Хорват Юріца Павічич недавно у статті "Вукоєвич і Віда – два мої герої мундіалю" не просто підтримав жест футболістів (тренер і гравець національної збірної Хорватії після перемоги над Росією у чвертьфіналі Кубка світу записали відеопривітання друзям у Києві, у якому вигукнули "Слава Україні". – Країна), а й гіпотетично поміняв місцями Хорватію та Україну. Провів паралель між байдужістю Західної Європи до війни на Балканах і небажанням думати про війну в Україні, яке вона демонструє тепер.

Перед війною в Югославії почали відкривати сторінки історії, які до того приховувала комуністична влада. Нагадали про Ясеновац – концтабір у Хорватії в часи Другої світової, де вбили десятки тисяч сербів. Хорватам – про вбивство у Белграді 1928-го їхнього політика Стєпана Радича. Концепція "братерства і єдності" народів Югославії стала руйнуватися.

Один із найвідоміших творів про війну – "Сараєвські "Мальборо" Мілєнко Єрговіча. Це емоційна книга-свідчення. Оповідання з цієї збірки написані під час облоги Сараєва. Розповідає про життя і смерть, але передовсім – про важливість залишатися людиною.

Про те, що відбувається, коли в людині оселяється зло, йдеться у книжці хорватки Славенки Дракуліч "Вони б і мухи не скривдили". Авторка спостерігала за засіданнями Міжнародного трибуналу в Гаазі щодо воєнних злочинів у Югославії. Показує, як війна викликає у людях найстрашніші якості. Славенці Дракуліч, як і її колезі Дубравці Угрешич, на початку 1990-х довелося виїхати за кордон – через свою антивоєнну позицію. Війна асоціювалася з патріотизмом, захистом території, боротьбою за незалежність – тому писати проти неї було непопулярно.

Сербський прозаїк Давид Албахарі у романі "Принада" розглядає війну 1990-х як продовження Другої світової. Міжнаціональні конфлікти в Югославії залишились невирішеними з того часу.

Емоційно важко сприймати балканську воєнну літературу. Одна українська перекладачка відмовилася працювати з романом Владимира Кецмановича "Гармата була гарячою", бо плакала, читаючи його. І два дні після того. Автор – серб, родом із Сараєва.

Зараз ви читаєте новину «10 років знадобилося, аби почав нормально спати». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 142
Голосування Чи заслуговував Роналду на червону картку у матчі Ліги чемпіонів "Валенсія" - "Ювентус"?
  • Так, це однозначно вилучення
  • На розсуд арбітра, міг обмежитись жовтою карткою
  • Це взагалі не фол і навіть не жовта картка
Переглянути
Погода