Куди рухається кіно, розмірковують гості Одеського міжнародного кінофестивалю. 12–20 липня він пройшов учетверте
П'ятниця, 12 липня
16.24
– Кіно дуже близьке до архітектури. Монтаж – це не просто складання кадрів докупи. Ними будуєш вигаданий світ, який впливає на свідомість. Коли роблю фільм, монтую його у голові. Під час роботи змінюю тільки відсотків 20 задуманого. Якщо передаси монтаж комусь іншому – уб'єш свій фільм, – каже 58-річний сербський режисер і музикант Емір Кустуриця у кінотеатрі "Родина".
У синій сорочці й джинсах веде майстер-клас. Почесний гість фестивалю отримав у Одесі "Золотого Дюка" за вклад у кіно.
– Ввечері із No Smoking Orchestra дамо концерт на Потьомкінських сходах. Це стане найпотужнішим моментом у моєму житті музиканта і режисера. Саме українець Олександр Довженко і Сергій Ейзенштейн, які знімали в Одесі, відкрили, що кіно – це насамперед психологічний ефект.
Зараз працюю над картиною про любов і війну. Головний герой не воює, а носить молоко в сусіднє село на продаж. Там закохується у красиву жінку, яка обіцяна іншому. Якось дорогою до села натикається на змій, які люблять молоко. Вони нападають на нього, але не кусаються, хоча й не відпускають.
Гратиму монаха у цьому фільмі. Для ролі знайшов образ у біографії одного православного священика. Він був каменярем у монастирі. Щовечора, закінчуючи роботу, складав камені в два мішки, закидав їх собі на спину й підіймався на найвищу гору в місті. Звідти викидав камені й повертався назад. Це, як міф про Сізіфа. Стало цікаво, яким може бути життя у такої людини.
Попередній фільм "Заповіт" 2007-го був останнім, який я зняв на 35-міліметрову плівку. Кіно рухається незрозуміло куди. Я – людина 1970-х, і мої фільми родом звідти. Відтоді все змінилося кардинально.
Знімати тепер значно дешевше, але зменшується доступ до широкої аудиторії. Молодь вважає за краще дивитися кіно вдома. Касу збирають фільми з зірками та високими технологіями. Прокатники грають на людській дурості. Потрібно бути політкоректним і простішим. Жодних гострих тем, жорстких висловлювань чи роздумів. Стоїть питання: чи взагалі в майбутньому фільми показуватимуть у кінотеатрах? Може, все повністю перейде в інтернет.
18.20
До зали Оперного театру поволі йдуть 79-річна одеська режисерка Кіра Муратова з чоловіком, художником Євгеном Голубенком. На фестивалі покажуть її новий фільм "Вічне повернення".
– Я не снимаю погони, взрывы и не использую супертехнические вещи. Не имею ничего против технических ухищрений, но они меня совершенно не интересуют. Мне плевать, если кому-то нравится 3D. Я его не люблю. Делаю только то, что хочу делать. Наверное, у меня возникло это давно, в советское время, все было насильственно. Это качество стало защитным свойством от окружающего, которое диктовало, как и что нужно делать. Я говорила: "Ну дайте мне снять мое кино, это недорого будет стоить". А классика никуда не денется.
– Навіть фільм "Чужий" – це вже класика, – каже Голубенко.
– Потому что он хорошо сделан, – продовжує думку чоловіка Муратова. – Что очень хорошо сделано, становится классикой.
20.12
– Спасибо переводчице, что она куда-то ушла с Кустурицей, – каже зі сцени ведуча церемонії відкриття 34-річна Марія Єфросиніна.
Поряд англійською презентує фільм "Не згасне надія" американська продюсерка Анна Герб. Ведуча береться перекладати сама, інколи затинається.
– Это очень трогательный момент для меня, – раптом каже російською Герб.
– Так вы говорите по-русски?
– Моя бабушка с дедушкой родились здесь. Когда мне был годик, мы уехали из Одессы. Здесь еще живет моя тетя. Может быть, вы ее знаете, она поет в Оперном.
Зал аплодує.
– У фільмі тільки один персонаж. Він намагається вижити у своєму човні під час шторму в Індійському океані, – розповідає продюсерка. – Його грає Роберт Редфорд, якому 76 років. У героя два шляхи: боротися за життя до останнього або загинути. Багато трюків він виконував самотужки, без каскадерів. Усі риби й акули у фільмі справжні. Стрічка без діалогів. У ній нема культурних чи мовних бар'єрів. Будь-який глядач може співвіднести себе з героєм Редфорда.
Субота, 13 липня
14.21
– Актор Шая Лабаф написав у Twitter, що вживав екстазі на зйомках, щоб увійти в роль. Як ви тоді з ним працювали? – питаємо 43-річного режисера Фредеріка Бонда про виконавця головної ролі у фільмі "Закохатися до смерті".
Це перша повнометражна стрічка шведа. Раніше він знімав комерційні ролики та кліпи для Moby.
– Не знаю, чи Шая вживав наркотики, – ніяковіє режисер. – Після зйомок він відпочивав з місяць, бо був дуже виснажений емоційно. Викладався на повну і був справжнім Чарлі Кантрімером. Шая прибув у Бухарест без речей, мобільного телефону і напередодні навіть розійшовся зі своєю дівчиною. Знімався у тому ж одязі, в якому приїхав.
Головний герой – милий і м'який. Антигерой – "міцний горішок", але теж із романтичними ідеями. На початку Чарлі нагадує живий труп. Його життя нудне й не має сенсу. Доки не потрапляє до Румунії та не закохується.
На екрані головний герой посеред вулиці знімає кросівки, білі шкарпетки і стає в першу балетну позицію. Заради дівчини готовий на все. Фільм має щасливий кінець – закохані сидять під розмальованим під'їздом і жують шаурму. Під час показу на останніх рядах цілуються кілька пар.
16.21
– Почему вы расстались? – герой 43-річного Дмитра Мар'янова питає у персонажа 46-річного Гоші Куценка.
– Ушла, – відповідає той.
– Почему?
– Ей надо было куда-то пойти.
Залом роздається сміх. Стрічка "Гра в правду" розпочинає тиждень російського кіно в Одесі. Презентують її актори Гоша Куценко, Ірина Апексимова та один із продюсерів фільму Андрій Новіков.
– Посмотрите, кто мы есть: Новиков – Ялта, Апексимова – Одесса, Куценко – Запорожье, режиссер Виктор Шамиров – ростовский еврей, – каже Куценко.- В украинском кино готов сниматься, если будут интересные проекты. Играл в фильме Ильи Ноябрева "13 месяцев". Предлагали роль гетмана в "Белой гвардии". Сказал, что не предам своего украинского зрителя, ведь гетмана у Булгакова не было. Режиссер сказал, что сам написал. Я ответил: "Вот вы написали – вы и играйте".
– Спасибо за фильм. Но недавно посмотрела с вами картину "Разговор". Вы снимаетесь в дерьме, – звертається глядачка до Куценка.
– Я сказал, что на Украине не снимаюсь.
– Значит, в России можно, а в украинском дерьме – нет?
– В России нужно. И я там неплохо сыграл. Моя совесть чиста. А вот сценарий – дерьмо.
В основі стрічки "Гра в правду" – адаптація п'єси. Четверо героїв – торговець автомобілями, бізнесмен, учений та актриса. Усі – колишні однокурсники, що зустрілися через 15 років. Протягом фільму практично не виходять із квартири – готують курку в духовці, їдять квашену капусту і курять на балконі.
Неділя, 14 липня
15.11
– В усіх моїх фільмах поряд із професійними акторами грають ті, хто ніколи не стояв перед камерою, – каже 60-річний австрійський режисер Ульріх Зайдль.
На прикладі своєї стрічки "Рай: любов" веде майстер-клас у кінотеатрі "Родина". За сюжетом, 50-річна австрійка їде у відпустку до Кенії. Там заводить романи з місцевими хлопцями-повіями.
– Потрібні були типові "солодка мама" і "пляжний хлопчик". Шукав у подібних середовищах.
На роль завжди розглядаю трьох-чотирьох кандидатів. У Кенію зі мною поїхали три жінки. Спостерігав, як вони спілкуються з африканцями, як поводяться в інтимних сценах. За два тижні обрав актрису. Марґарет Тізель була готова показати своє тіло. Інші не дозволяли собі такого. Вважали, що не відповідають канонам краси. Але моя героїня тому й їде в Африку на пошуки коханців, бо вважає своє тіло далеким від ідеалу.
16.05
– Я страшно нерациональная. Не умею планировать, – 64-річна грузинська режисерка Нана Джорджадзе заходить у ресторан "Бернардацці".
Має яскраво-руде кучеряве волосся до плечей, синю сорочку, краватку і кеди. Годинник на руці обплітають кілька браслетів. Навесні завершила в Одесі зйомки фільму з робочою назвою "Федір". За сюжетом, 14-річний хлопець закохується у повію. У стрічці зіграли Георгій Делієв, Олег Скрипка.
– Живу інтуїцією. Ніколи не даю читати сценарій акторам. Не хочу, щоб вони продумували свої дії. Хай імпровізують. Мені потрібна їхня реакція саме в цю мить. Це не театр, де треба докричати до останнього ряду, відшліфувати пластику, рухи, погляд. Там усе гіпертрофоване. А я тут перед тобою. І якщо хоч трошки побачу фальші у твоїх очах, зрозумію, що репетирував перед дзеркалом – ти мені не потрібен. Даю тему – і кажи, що хочеш. Говори від себе, із середини себе.
П'єр Рішар божеволів (грав у фільмі Нани Джорджадзе "1001 рецепт закоханого кулінара", який 1997-го номінували на "Оскар". – "Країна"). Кричав: "Нано, я звик за два місяці напам'ять знати роль!" А я відповідаю: "Боже мій, тобі мої асистенти ще досі не дали сценарій? Я зараз їх вб'ю". Їм же кажу, щоб не сміли йому нічого давати.
Кіно змінюється технічно. Але нові технології не принесли нової кіномови. Після "Громадянина Кейна" Орсона Веллса (знятий 1941 року. – "Країна") ніхто нічого нового не придумав. Кіно перетворюється на комп'ютерні ігри. У фільмі є тільки напруга – перегнати, вистрелити, швидше натиснути на кнопку. Це не емоції, це – реакції. Інструктор з водіння казав, що я стану профі, як тільки мої рухи перейдуть у механіку. Не хочу, щоб кіно перетворилося на механіку.
Кожна людина – смішна
Іржі МЕНЦЕЛЬ, 75 років, режисер, Чехія, переможець кінофестивалів у Берліні та Карлових Варах, 1968-го здобув "Оскар" за комедійну драму "Потяги під пильним наглядом"
– За останні 50 років глядачі стали агресивніші й відстороненіші. Вони вже не йдуть на фільм для того, щоб відкрити серце. В кінотеатрах по всій Європі показують багато стрічок, що, як на мене, є повним гімном. Картини, які шокували в 1970-х, тепер виглядають безневинно. Проте мої слова – це враження старої людини.
Чеський капіталізм сьогодні – такий же поганий, як і чеський соціалізм за радянських часів. Є лише кілька режисерів, які у своїх фільмах критикують теперішній стан справ. Ми – недостатньо зріла нація. Я належу до покоління, чиї діди були закріпачені. Це стосується і людей мого віку з України, Росії. Нас виховували ті, хто все своє життя залежав від пана чи господаря. І ця залежність лишилася в нас. Тому сучасна людина – нерішуча і несамостійна. Їй бракує впевненості. Спочатку треба виховати в собі ці риси, а вже потім говорити про демократію й вільну творчість.
Якщо вгледітися в будь-яку людину, то можна зрозуміти, що вона – смішна. І що більше намагається бути серйозною, то більше стає смішною.
Із сотні російських стрічок успішні в прокаті одна-дві
Кирило РАЗЛОГОВ, 67 років, кінокритик, Росія
– У Росії щорічно випускають понад сотню фільмів. Але художню цінність мають лише п'ять-десять із них. При цьому тільки одна-дві стрічки зривають касу в прокаті. Попереднім таким фільмом був "Висоцький", за яким стояв "Перший канал". Але у створенні наймасовішої цьогорічної картини, "Легенди №17" (про хокеїста Валерія Харламова і матч 1972-го, де СРСР переміг Канаду з рахунком 7:3. – "Країна"), жодний великий телеканал участі не брав. Вони все менше цікавляться повним метром і вкладають гроші переважно в серіали.
Хвиля стереокіно йде на спад. Хоча чимало людей вважали, що 3D оформиться у самостійний напрямок кінематографа. Останнім часом не зустрічаю режисерів, яким було б цікаво зняти авторську стрічку в 3D. Весь ефект від стереофільмів зводиться до того, щоб підняти ціни на квитки в кінотеатрах. Більшість російських 3D – стрічки, переведені у стереоформат вже після зйомок. Це стає приводом для їх повторного прокату.
Російське кіно дедалі частіше взаємодіє з театром. "Гра в правду" Віктора Шамірова – це комерційна вистава, яку перевели в кіно, щоб отримати ще більший прибуток. З останніх російських стрічок цікава "Роль" Костянтина Лопушанського. А також картина Андрія Богатирьова "Іуда" (екранізація повісті Леоніда Андреєва 1907 року про Христа та апостолів, знімали на Мальті. – "Країна"). Її цьогоріч відзначили на Московському кінофестивалі. З показаних у Одесі вирізняється "Майор" Юрія Бикова. Цей фільм переміг на фестивалі в Шанхаї.
В Одесі відчувається, що все місто дихає фестивалем. У Москві такого не буває.
Коментарі