Ексклюзиви
Четвер, 02 грудня 2021 07:35

Змарнували 30 років у надіях на сильну руку

1 грудня 1991 року 90 відсот­ків українців на референдумі підтвердили Акт проголошення незалежності України. Цього ж дня обрали першого президента нашої держави й молода парламентська республіка почала рухатися до президентської форми правління.

У перші місяці незалежності створення посади президента виглядало очевидним і простим рішенням. Верховна Рада не працювала постійно, урядовці вміли лише виконувати напрацьовані в Москві задачі, а інфляція, дефіцит товарів і відчуття щоденної загроженості громадян вимагали появи хоч когось, хто візьме на себе повноту відповідальності за країну. Завищені суспільні очікування були помножені на авторитарний досвід політичних еліт, коли рішення перших секретарів ЦК КПРС не обговорюють, не оцінюють, а лише беззастережно виконують.

У перші роки ­незалежності брак політичної освіти в громадян і відсутність вільних медіа дозволяли жителям Печерських пагорбів зміщувати баланс системи в потрібний бік. Прийшовши до влади 1994‑го, Леонід Кучма спершу за допомогою Конституційного договору, а згодом і завдяки Основному закону побудував вертикаль, яка узалежнила життя країни від одного кабінету на вулиці Банковій. Лео­нід Данилович міг використовувати виконавчу владу, місцеве самоврядування, Нацбанк, податкову, силовиків і перетворити на пекло чи рай життя будь-якого українця. Саме завдяки його безконтрольній і безмежній владі одні ставали мільярдерами, а інші зникали в лісах Київщини.

Перезавантаження влади внаслідок помаранчевої революції створило надію, що Україна не піде шляхом авторитарних сусідів. У Росії та Білорусі президентська вертикаль випалювала будь-які паростки демократії. Але "любі друзі" та президент Ющенко намагалися користуватися інструментами часів Кучми чи навіть знаходили нові. Саме Віктор Андрійович показав країні: не маєш повноважень звільнити суддю Конституційного суду, то скасуй указ про призначення. А його наступник Віктор Янукович продемонстрував, як легко підпорядкувати всю державу інтересам однієї сім'ї, коли система стримувань і противаг не працює. Лише Революція гідності змогла зупинити цей смерч влади, яка перестала діяти в інтересах народу й використовувала доступ до ресурсів і силового блоку держави лише для власного збагачення та безпеки.

Післяреволюційні президенти не вивчили уроків попередників. Петро Порошенко не вгамував спокусу зібрати у своїх руках більше влади. Зберіг контроль над держрегуляторами, призначав керівників Держбюро розслідувань і Національного антикорупційного бюро. Так він міг усупереч Конституції побудувати альтернативну виконавчу владу з собою на чолі. Це вилилося в засідання "стратегічної сімки" — окрема група впливових людей вечорами в кабінеті на Банковій приймала рішення про долю країни без якоїсь легітимної процедури.

Не соромиться лізти не в свій владний город і Володимир Зеленський. Центр ухвалення рішень остаточно перейшов з Ради і Кабміну в Офіс президента. Позасистемний політик швидко осідлав систему й використовує її вади по-максимуму. Тут і звільнення суддів Конституційного суду, і санкції для власних громадян, і нарізання завдань органам виконавчої влади, і співбесіди з кандидатами в міністри. Оточення президента ухвалює рішення, які впливають на державну безпеку й оборону, хоча не має на це повноважень.

Поведінка всіх президентів піднімала рівень невмотивованих очікувань громадян. Напередодні кожних виборів українці очікують, що ось уже наступний точно і суди справедливі зробить, і тарифи знизить, і зарплати підвищить. А кандидати наввипередки обіцяють те, чого не можуть зробити без надмірного перетягування ковдри повноважень на себе. Влада однієї особи ніколи не зможе вирішувати проблем держави і громадян, не "закручуючи гайки", не знаходячи улюблених олігархів, не перетворюючись на закриту фортецю, яка сповіщає країну, що поклали ще кілометр дороги, прибула чергова баржа кавунів, лікарня збудована — за підтримки президента, звісно. Та і сонце сходить не без неї, найімовірніше.

Пошуки месії — українська народна забава, в фіналі якої — розчарування для більшості. Може, саме 30‑та річниця перших президентських виборів стане відправною точкою суспільно-політичної розмови про перехід України до моделі парламентської республіки. У ній влада розподілена між багатьма, а тому послідовніша й ефективніша. Саме Верховна Рада щоразу гасить полум'я авторитаризму та беззаконня, в яке періодично занурює країну глава держави.

Андрій Андрушків, виконавчий директор Центру спільних дій

Зараз ви читаєте новину «Змарнували 30 років у надіях на сильну руку». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 756
Голосування Чи готуєте “тривожну валізку” у разі можливого нападу Росії на Україну?
  • Так, вже склали потрібні речі
  • Зберу, коли загроза буде більш очевидною
  • Ні, це нагнітання паніки
  • Мені до цього байдуже
Переглянути