Наступного дня після відставки посла Росії в Україні Михайла Зурабова комітети Держдуми й Ради Федерації розпочали обговорювати кандидатуру нового керівника російського дипломатичного представництва в Україні. Водночас не приховували прізвища. Це — колишній десантник Михайло Бабич.
Прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков заявив — Росія надіслала Україні прохання на згоду про призначення Бабича. Путін підписав відповідний указ. Але це можливо тільки після отримання згоди з іншого боку. А це — предмет діалогу. Тому ніхто не поспішає з оприлюдненням прізвища глави диппредставництва і не призначає посла за 24 години.
Насилу згадав подібну ситуацію. Президент СРСР Михайло Горбачов нашвидкуруч підшукував місце для міністра закордонних справ Бориса Панкіна. Вирішив направити його послом до Лондона. Але перед тим, як повідомити про своє рішення, зателефонував прем'єрові Великої Британії Джону Мейджору й заручився його публічною згодою. Публічною! І ще. СРСР не воював із Великою Британією. І Панкін був дипломатом із великим досвідом, а не силовиком, що не підозрює про існування дипломатії.
Зараз відбувається не призначення посла. Це — приниження України. Якщо вона погодиться з кандидатурою, публічно оприлюдненою Кремлем ще до отримання згоди з Києва, то продемонструє — попри війну й окупацію частини нашої території, залишаємося "союзною республікою", в яку можна направити будь-якого генерал-губернатора.
А якщо не погодимося — викажемо "неповагу" до прагнення Москви налагодити "ефективну роботу" дипломатичного представництва. Простіше кажучи — перетворити його на диверсійний центр, про необхідність створення якого публічно говорять у найближчому оточенні путінського помічника Владислава Суркова.
Другий варіант кращий. Якщо Кремль хоче, щоб у Києві не було російського посла — як немає українського у Москві — це його справа. Але Україна не є "банановою республікою", якій можна просто повідомити, якого посла для неї вибрали.
Михайло Бабич повинен залишитися вдома.
1 
1
Коментарі