Заступник Голови Державного департаменту України з питань виконання покарань Наталія Калашник, 52 роки, каже, що школи тепер є у кожній установі виконання покарань.
Скільки зараз людей в Україні перебуває за ґратами?
— 2005 року в нас було 416 ув"язнених на 100 тисяч населення. Тоді Україна посідала третє місце в Європі за кількістю засуджених. Сьогодні вона вже на одинадцятому. Тобто зараз у нас 328 засуджених на 100 тисяч населення. Є стійка тенденція до зменшення цієї кількості. Cтаном на 1 жовтня майже 33 тисячі осіб перебувають під вартою у 32 слідчих ізоляторах та близько 119 тисяч засуджених відбувають покарання у 138 виправних установах.
Кажуть, останнім часом українська в"язниця "помолодшала". Чому?
— Кому суд виносить вирок, із тими і працюємо. Дійсно, близько 60 відсотків ув"язнених — люди віком до 35 років. Є у нас дві жіночі установи з дитячими будинками — в Одесі та Чернігові. Зараз за ґратами разом із матусями перебувають близько 90 дітей віком до трьох років.
Скільки в Україні колоній для неповнолітніх?
— Десять. До вересня було одинадцять, але одну закрили, бо скорочується кількість засуджених підлітків. Однак майбутнє з цього питання — за центрами виховання і навчання.
Що таке пробація?
— Це коли людина, що скоїла правопорушення, продовжує жити і працювати у відкритому суспільстві, але під постійним контролем та, по можливості, із соціально-психологічним супроводом. Така форма покарання є альтернативою ув"язненню та доцільнішою економічно. Вона в нашій державі сьогодні у 24 рази дешевше від утримання людини за ґратами. При цьому навіть у Швеції у 16 разів дешевше. Зараз на обліку кримінально-виконавчої інспекції перебуває близько 150 тисяч людей. Загалом маємо 703 підрозділи кримінально-виконавчої інспекції. У подальшому саме вона повинна стати основою для створення розгалуженої мережі служби пробації в Україні.
Який відсоток людей, що відбувають покарання таким чином, знову скоює злочини?
— Рецидив серед засуджених до альтернативних видів покарань складає десь 1 відсоток. Водночас, за даними громадських організацій, повторні злочини скоюють близько 20 відсотків людей, які вийшли з місць позбавлення волі. Після тривалого терміну ув"язнення людині нелегко звикнути до норм і стандартів життя у відкритому суспільстві. Тому саме ресоціалізація є наріжним каменем діяльності пенітенціарної системи.
Загалом, в Україні є своя історична школа виконання покарань.
Що маєте на увазі?
— До XVII століття у нас узагалі не було тюрем як таких. Перша в"язниця з"явилася після Полтавської битви, тобто 1710 року. Було покарано прихильників гетьмана Івана Мазепи, яких вивезли до селища Лебедин неподалік Охтирки. До того в Україні існували тільки табори для військовополонених, де працювали вояки у відставці, шановані та досвідчені люди, які знали по кілька мов. Головним принципом утримання військовополонених було збереження як життя, так і гідності людини.
А що відбувається зараз?
— Іде гуманізація пенітенціарної системи, насамперед — її педагогізація. Мета — повернення законослухняної, здатної до соціально-корисної праці людини у суспільство. Це є основним у концепції подальшого розвитку системи виконання покарань в Україні. Зараз навколо питань життєдіяльності системи вже згуртувалися одинадцять міністерств і відомств, разом із якими і здійснюються заходи щодо поліпшення ситуації у місцях позбавлення волі та створення служби пробації.
Що саме робиться?
— Наприклад, Міністерство освіти і науки повернуло у місця позбавлення волі школи. Навчальні заклади закрили у "зонах" на початку століття. А зараз вони є у кожній установі виконання покарань, навіть у слідчих ізоляторах. У цих навчальних закладах видають документи загального зразка Міносвіти. У них не позначається, що це школа у в"язниці.
Близько 60 відсотків ув"язнених — люди віком до 35 років
В установах кримінально-виконавчої служби ще до цього року перебувало понад 22 тисячі малограмотних людей, які не мали середньої шкільної освіти. А півтори тисячі з них навіть погано читали. Зараз збільшується кількість ув"язнених, які хочуть мати повну середню й навіть вищу освіту.
А цей рік ми "умовно" оголосили роком профтехосвіти. Бо у місцях позбавлення волі були закриті й більшість профтехучилищ. Зараз відновлено 76 закладів профтехосвіти, а всього система потребує 130 закладів. Деякі спеціальності, на жаль, є застарілими, неконкурентоспроможними на ринку праці, тому їх треба міняти. Це один із напрямів подальшого розвитку пенітенціарної системи та розгалуженої співпраці з Міністерством освіти і науки, Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством у справах сім"ї, молоді та спорту тощо.
Чи може засуджений здобути вищу освіту?
— Тим, хто вже отримав повну шкільну або профтехосвіту і добре показав себе, ми даємо рекомендації на отримання вищої освіти. Цього року 90 засуджених мають доступ до цього.
Найбільшу увагу в питаннях освіти приділяємо установам для неповнолітніх.
У Мелітополі є колонія для юнок віком від 14 до 18 років, їх там 115. На її основі планується відкрити перший у місцях позбавлення волі коледж, який готуватиме молодших медсестер.
Чому?
— Ті дівчата мають певні риси характеру. Вони фізично міцні, сміливі, кмітливі у критичних ситуаціях… Декілька з них уже пройшли такий курс навчання за індивідуальними програмами. На волі у них є гарна перспектива працевлаштування.
Це новий підхід?
— Так. Ми намагаємося негативні риси характеру людини обернути на користь суспільства. Це наш український підхід. Але нас підтримують міжнародні організації, які діляться досвідом такої роботи, надають технічну допомогу.
Що негативного бачите в системі?
— Насамперед, це відбір кандидатів на роботу та підготовка кадрів. В Україні немає вищого закладу освіти IV рівня акредитації, який би готував персонал для пенітенціарної системи. В єдиному державному класифікаторі професій пенітенціарій відсутній. Класифікаційні вимоги за сучасними критеріями не виписані. У системі бракує науководослідницьких інститутів. Оскільки ми працюємо з людьми, кожен крок має бути виваженим і розглядатися на перспективу.
Водночас оновлені Європейські пенітенціарні правила рекомендують: 70 відсотків персоналу мають складати педагоги, соціальні працівники, психологи, лікарі, інженери тощо. І лише 30 відсотків — юристи, з яких орієнтовно 10 відсотків мають працювати у місцях позбавлення волі, а решта — в системі пробації. Тобто на альтернативних видах покарань, де більш потрібним є юридичне вирішення питань.
2 
1
Коментарі