За 15 років незалежності система досудового слідства та кримінальних покарань в Україні суттєво не змінилася. Ситуація в місцях позбавлення волі останнім часом хоч дещо й поліпшилася, але й досі не відповідає міжнародним стандартам.
З одного боку, це зумовлено тим, що судово-правова реформа проходить дуже повільно. При розслідуванні кримінальних справ ще на рівні досудового слідства ухвалюють неправосудні судові рішення, що базуються на так званому "звинувачувальному" нахилі.
З іншого боку, заважає існуючий ланцюг "міліція — прокуратура — суд". Вони будь-що намагаються довести рівень розкриття кримінальних злочинів та покарання за них до 90%. Для прикладу: в економічно розвинених країнах ця цифра сягає лише 50–60%. У результаті багато засуджених не визнають своєї причетності до злочину. Або ж визнають себе злочинцями під тиском та після застосування до них тортур під час досудового слідства.
У нашій країні корупція роз"їла правоохоронні органи та суди всіх рівнів. Презумпції невинуватості для них узагалі не існує. Довести свою непричетність до кримінального злочину практично неможливо. Часто звинувачені заявляють про це в суді. Але той зазвичай до уваги цього не бере. А через відсутність професійного захисту довести наявність тортур украй важко. Прокурори у процесі на такі заяви взагалі не реагують і повністю їх відкидають, навіть не намагаючись перевірити подробиць.
Усе це утворює механізм штучної криміналізації суспільства. Тому серед інших країн ми на восьмому місці за кількістю засуджених на 10 тис. населення. Загалом у світі до позбавлення волі засуджено 8 млн людей, і 2,2% з них — в Україні. Хоча населення нашої країни становить 0,75% від світового.
Не допомагає й те, що в Україні практикують амністії. Кількість засуджених зменшується лише на певний час. 2005 року бюджет пенітенціарної системи становив 866 млн грн, а на 2006-й виділено 1 млрд 66 тисяч. Якби в державі добре рахували гроші, то давно б уже провели гуманізацію цієї системи, зменшили кількість людей у тюрмах та започаткували дієвий механізм альтернативних покарань.
Довести свою непричетність до кримінального злочину практично неможливо
Станом на 1 квітня цього року в місцях позбавлення волі в Україні перебували близько 171,4 тис. засуджених. 60% із них не мають 35 років. 8,2 тис. — неповнолітні. Ще 160 тис. засуджених знаходяться на обліку кримінально-виконавчої інспекції.
У тюрмах і колоніях утримують десятки тисяч в"язнів, які скоїли нетяжкі злочини. Наприклад, через брак коштів та відсутність роботи, наркоманію чи алкоголізм украли майно або харчі на незначні суми.
Переважній більшості таких затриманих послуги адвоката не по кишені. А безкоштовні захисники, яких пропонує слідство, найчастіше з ним і співпрацюють. Саме тому підозрюваного зазвичай беруть під варту під час досудового слідства, довго тримають в ізоляторах тимчасового утримання та слідчих ізоляторах. І, як правило, засуджують до позбавлення волі.
Утримування під вартою на етапі досудового слідства судді практикують дуже часто. Це призводить до перевантаженості ізоляторів. Умови, в яких там перебувають люди, міжнародні експерти оцінюють як фізичні та психологічні тортури. Водночас кримінально-процесуальний кодекс передбачає інші запобіжні заходи: підписку про невиїзд, особисту поруку, поруку громадської організації або трудового колективу, заставу, нагляд командування військової частини. Але українські суди застосовують їх украй рідко. Та й то здебільшого до впливових та "авторитетних" звинувачуваних.
Зменшити кількість людей у тюрмах можна. Для цього треба змінити судову практику тотального позбавлення волі у звинувачувальних вироках. Активніше застосування альтернативного покарання дозволить здешевити утримання пенітенціарної системи. Тоді навіть без будівництва нових тюрем фізичні та санітарні умови утримання в"язнів поліпшаться.
3 
1
Коментарі