Нехтування законами природи завжди призводить до неприємностей. Це аксіома. І стосується вона не лише фізичних, але й суспільних законів. Українські політологи відкрито визнали, що нинішня політична криза спровокована "політреформою" 2004 року. Залишається з"ясувати, який саме природний закон порушило перетягування ковдри від президента до парламенту й Кабміну.
Організація починається тоді, коли виникає організаційний центр. Наприклад, якась спільнота визнає єдиновладного лідера. Він забезпечує цілісність системи, і це найголовніша умова її існування. Немає цілісності — немає системи.
Чому так важлива єдиноначальність влади? Тому що влада ("воля до ладу") — це передусім відповідальність. А вона існує лише як персональна, бо не ділиться: де відповідає більш як один, там не відповідає ніхто. Такий закон природи, і його знає будь-який керівник.
Нехтування цим законом призводить до хаосу. Прикладом є нинішній гармидер у державі. Хто за нього відповідальний? Президент показує на парламент, парламент на президента, обидва — на призначених ними "стрілочників" із Конституційного суду. Одне слово, винних немає.
Якщо ж центром влади є президент, то принаймні є з кого запитати. А якщо таким "центром" буде 450 нардепів — хто персонально відповідатиме за помилкові рішення?
Отже, повновладний президент відповідає за розвиток держави. У Конституції прописується її мета: підвищення якості життя народу та його кількісне зростання. Якість життя визначається Індексом людського розвитку ООН. Він враховує реальні доходи на душу населення, рівень досягнутої освіти та тривалість життя — тобто добробут, культуру та здоров"я.
В Україні має бути все, як у нормальній діловій структурі: добре покерував — отримай премію! Що краще досягається записана в Конституції мета, то більшу винагороду має отримати президент. Якщо ж цілі не досягаються зовсім, то саме глава держави має компенсувати суспільству заподіяні збитки. Не вистачає для компенсації особистого майна — підключай родичів, на яких це майно оформлене, мобілізуй ресурси "сім"ї", усіляких там "любих друзів" тощо. Інакше тебе позбавлять волі.
Це буде добрим уроком для наступного президента. Першим має бути не його візит до Москви, Вашингтона чи Брюсселя, а екскурсія до "клітки", у якій сидить президент попередній. На ній треба повісити напис: "Він погіршив життя свого народу".
Комусь, може, буде шкода президента. А не шкода 5 млн українців, які передчасно вмерли або не народилися в незалежній Україні?
Чи 5 млн трудових мігрантів, що вимушені кинути дітей, аби заробити їм на хліб? А 200 тис. безпритульних на вулицях наших міст? Врешті-решт, кандидати в президенти будуть знати, що за свої обіцянки їм доведеться відповідати. А щоб не сумнівалися, то персональна відповідальність президента своїм майном і своєю свободою має бути чітко прописана в Конституції. І конкретизована в юридичному договорі президента з народом. Свій варіант такого договору публічно підписує перед виборами кожен кандидат. Договір набуває чинності з моменту, коли його підписант стає президентом. Усе зрозуміло, логічно і прозоро — бо відповідає законам природи.
Добре покерував — отримай премію!
А якщо раптом президент не захоче виконувати свого договору з народом, натомість забажає узурпувати владу і стати диктатором? По-перше, всяка диктатура тримається на брехні, а як тут збрешеш, якщо в договорі все ясно написано і всі про це знають із газет, радіо, телебачення та Інтернету. Такого "диктатора-брехунця" ніхто не поважатиме й не підтримуватиме. По-друге, ідея народовладдя передбачає здатність народу захистити свої права, в тому числі й силою.
Отже, із президентом розібралися: єдиновладдя, оцінка за результатами, персональна відповідальність, цілісність держави та національна єдність. А як щодо різноманітності, тобто представлення інтересів територіальних і професійних громад? Адже різноманітність системи — це обов"язкова умова її життєздатності, це також закон природи.
Для забезпечення різноманітності в організаціях є представницький орган — наглядова рада чи щось подібне. Його функція полягає не в "дерибані бюджету", а в виробленні стратегії досягнення конституційної мети. Причому з максимальним урахуванням інтересів усього суспільства. Бо успішність стратегії залежить від її підтримки народом. Без масової підтримки стратегія перетворюється на утопію.
А як же тоді принцип цілісності? Адже з"являється другий центр влади, а де відповідають двоє — там не відповідає ніхто. Окрім того, між двома владними центрами неминучі конфлікти. Як їх уникнути?
Для початку усвідомимо, що принцип єдиноначальності — це теза, а принцип різноманітності — це антитеза. Вона можлива лише завдяки тезі — як тінь існує лише завдяки світлу. Тому президентська цілісність — первинна, а парламентська різноманітність — вторинна. Гармонія ж досягається правильним розподілом повноважень між президентом і парламентом. Проте останнє слово за президентом, адже за допущені помилки в "клітці" сидітиме він, а не 450 нардепів.
Розподіл повноважень між президентом і парламентом прописується в Конституції. Подібним чином у статуті будь-якого ділового товариства фіксуються повноваження його голови та наглядової ради. Проте життя складне, і його прояви не передбачиш жодними найдетальнішими угодами. Тому для правильної взаємодії "президентської тези" й "парламентської антитези" потрібен "конституційний синтез". Можна назвати цю гармонізуючу структуру конституційно-ревізійною палатою. Її головне завдання — стежити, щоб президент і парламент дотримувалися конституційного розподілу повноважень і гуртом працювали на спільну мету. А щоб ця контролююча структура була незалежною, авторитетною і впливовою, її треба обирати всенародно. Так само, як президента і парламент. Тоді нація матиме правильний владний трикутник "теза-антитеза-синтез". І тоді буде лад, адже Бог любить трійцю. Такий закон природи.
5 
1
Коментарі