Останні соціологічні опитування фіксують високу підтримку суспільством інтеграції України з Євросоюзом. Вона становить близько 60 відсотків. Водночас очевидним є супротив проєвропейським реформам. Це добре проявилося під час ухвалення "безвізового" законодавства.
— Відбувається злам кланової системи, і вона опирається. Один закордонний експерт українську євроінтеграційну політику охарактеризував так: крок уперед, два — назад, стрибки на місці, потім — стрибки в сторони, — каже 64-річна Ірина Бекешкіна, директор Фонду "Демократичні ініціативи" ім. Ілька Кучеріва.
Хто має більше шансів на "перемогу" — проєвропейське суспільство чи ті, хто не хоче реформ?
— Поки що нічия. То ми їм заб'ємо гол, то вони — нам.
Янукович свого часу також проголошував намір іти в Європу, але з гаслом "беріть нас таких, які є". З корупцією, відсутністю верховенства права. У листопаді 2013 року ЄС вже був погодився на підписання Угоди про асоціацію начебто авансом, навіть з Юлією Тимошенко у в'язниці. Але зараз не ті часи. Україна не може розвернутися в інший бік, як тоді Янукович. Тому Євросоюз може виставляти жорсткіші умови. Головна з них — боротьба з корупцією. ЄС та Захід загалом здатні стусанами підганяти наших посадовців. Найсерйознішим інструментом є припинення фінансування.
Але опитування свідчать, що значна частина суспільства толерантно ставиться до корупції?
— Справді, суспільство категорично проти корупції у верхах, але мириться з нею в низах. Лише 37 відсотків населення цілковито не приймають для себе вирішення проблем за допомогою хабарів, половина — таку можливість припускає. При цьому 20 відсотків вважають це нормою. Людей часто ставлять в умови, в яких без хабара вирішити питання неможливо. Ментальність і поведінка зміняться, коли інакше працюватиме система.
Для суспільства важливий безвізовий режим з Європою?
— Люди в опитуваннях кажуть, що для них це дуже важливо. Хоча для тих, хто ніколи не виїздив до ЄС, головною перешкодою є не візи, а брак коштів. Але скасування віз — це перспектива і з практичної, і з символічної точки зору. Дуже важливо, що європейці пов'язують надання Україні безвізового режиму з проведенням реформ, зокрема — антикорупційних. Тому й виникла історія з електронним декларуванням. Його спочатку хотіли посунути на 2017 рік, а коли не вдалося, знівелювали поправками. Посол Євросоюзу в Україні Ян Томбінський заявив, що такий деформований закон не годиться.
Рівень підтримки євроінтеграції в час економічної кризи сягнув рекорду через прагнення заможнішого життя?
— Підтримка євроінтеграції завжди мала переважно економічний характер. Для тих, хто наприкінці 2013-го вийшов на Майдан, важливими були цінності. Але то все ж активна меншість. Для більшості — це питання добробуту, підвищення рівня життя. Люди ж бачать, як живуть у Євросоюзі.
Між добробутом і демократією більше українців, за деякими опитуваннями, обирають перше.
— Некоректно ставити питання: або їжа — або свобода. Треба м'якше. Наприклад: "Чи згодні ви терпіти певні матеріальні труднощі заради свободи?" Коли соціологи запитують так, то у відповідях переважає свобода.
Президент Білорусі Лукашенко — найпопулярніший серед українців закордонний лідер, незважаючи на проблеми з демократією в його країні.
— У розумінні наших людей в Білорусі панує закон і порядок. Це те, за чим вони давно скучили.
У Німеччині також закон і порядок, але канцлер Анґела Меркель не така популярна.
— Але їхні показники не такі й далекі. До Меркель позитивно ставляться 57 відсотків українців, негативно — 24. До Лукашенка, відповідно, 63 відсотки і 21. Ці показники непорівнянні з показниками Путіна. До нього негативно ставляться 80 відсотків українців, позитивно — лише 10.
На неокупованих територіях Донбасу підтримка інтеграції в Євросоюз становить 21 відсоток, тоді як до Російської Федерації — 33. І це в умовах російської агресії.
— Не варто драматизувати. Раніше там за Митний союз виступали під 70 відсотків. Тепер значна частина тих людей перейшла в категорію "невизначених". Регіон швидко змінюється. Вступ до НАТО 2012-го там підтримували 0,3 відсотка, а зараз — близько 15. Так, це меншість, але поступ істотний.
Чи можуть євроінтеграцію "забалакати", як після помаранчевої революції?
— Між ситуацією тоді й тепер є велика різниця. У нас іде війна, і Україна самотужки не виживе. Потребуємо допомоги західного світу: матеріальної, дипломатичної, санкцій проти Росії. Тому євроінтеграція та передбачені нею перетворення — це не просто необхідність, а неминучість. Колись польський колега сказав про досвід реформ у його країні: "Польщі все вдалося, бо нас просто тягли в Європу: збираєтесь до нас — зробіть те й те. Бувало, не хотіли, але мусили робити". У нас те саме, лише хвороба дуже занедбана, тому все так важко просувається.
Крім того, після помаранчевої революції була сильна віра в партійних вождів, особливо — у Віктора Ющенка. Громадянське суспільство розслабилося й почало чекати, коли політики виконають обіцянки. Зараз віри в вождів значно менше. Та й Майдан-2 виник як самодіяльність активних мас, до якої потім долучилися політики. А після перемоги революції — війна, яка ще більше активізувала суспільство. Тому справу європейської інтеграції — через яку й виник Майдан — "забалакати" не дадуть. Вона коштувала життя найкращим громадянам країни. Та й навчені попереднім досвідом європейські партнери не дуже довіряють балачкам. Кажуть: "Приймайте потрібні закони. Боріться з корупцією, інакше грошей не дамо". І це — правильний підхід. Нема реформ — нема підтримки.
Анатолій МАРЦИНОВСЬКИЙ Інтерв'ю надано вісником "Новини співпраці з ЄС"
4 
1
Коментарі