Письменник Валерій Шевчук, 67 років, вважає антиукраїнськими деякі твори Юрія Андруховича й Оксани Забужко і не вірить у порозуміння між президентською та прем"єрською командами.
Українські митці завжди впливали на суспільство та його національну свідомість. Чи бачите ви такий вплив зараз?
— Це складна проблема. Річ у тім, що колись з падінням козацької держави Україна стала країною бездержавною. Відтак політична еліта зникла, залишившись лише в нелегальних утвореннях чи напівлегальних. Функцію утримувачів національної свідомості перебрала на себе культура, і література передусім. Це була свідома акція. Уже в 40-х роках ХVIII століття український філософ і поет Михайло Козачинський у драмі "Образ пристрастей цього світу" проголосить ідею: при падінні своєї держави народ має утримуватися за допомогою Премудрості. Тобто треба створити духовний Дім, де освічений стан поєднувався б в дусі. Учень Козачинського Григорій Сковорода сформував на цій підставі свою ідею Горньої республіки: з"єднання в дусі розумних добротворчих людей для збереження морально-духовних вартостей нації.
За романтиків цю функцію взяла на себе література. Відтак саме вона впливала на суспільство, формуючи національну свідомість у народі. І так тривало до тоталітарних часів, коли цю місію продовжувала нести спершу західноукраїнська література, а тоді — діаспорна. В Україні ж підрадянській у той час творився прислужницький естетичний сурогат письменства. Він став підпорою іноземної, нищівної для нашого народу сили. Хоч і в ньому проривалися твори із питомими національно-консолідуючими завданнями — наприклад, у шістдесятників.
Руслана у політиці так само абсолютний нуль
Із постанням української незалежності з"явилася хоча й недостатня, але національна політична еліта. Національну свідомість почали творити ті, що творять політичну українську націю, тобто державу. Література в цьому процесі має вторинне значення, хоча, певною мірою, не полишає соціально-політичних тем, серед них антитоталітарних. Це є в творах Романа Іваничука, Романа Федоріва, Марії Матіос та інших. Зокрема, про реабілітацію Української повстанської армії, Голодомор, антигуманну суть тоталітаризму, про потворність соціально-політичного процесу в часи незалежності.
Чи мають українські митці або ж культура як така бути зараз національно спрямованими?
— Будь-яка література, якщо вона є справжньою, має бути національно спрямованою. Не обов"язково прямо, хай опосередковано. Так Ернест Хемінгуей, незважаючи на несприйняття американського способу життя, своєю незалежною позицією приніс Америці більше слави, ніж його примітивні апологети. Водночас в українській літературі з"являються твори ворожі до національних вартостей, власне антиукраїнські — частково в Юрія Андруховича та Оксани Забужко, Олександра Ірванця й Джорджа Грабовича, Соломії Павличко і Богдана Сушинського та інших, не кажучи вже про звироднілих геростратів типу лихопомного Бузини. У цьому разі письменники стають деструктивними і грають на дуду антиукраїнських сил, для яких українська незалежність стала кісткою в горлі. Тверезу, конструктивну позицію, навіть критичну до сучасного державотворення не треба змішувати з відвертим ренегатством і зрадою національних святощів.
Водночас при наявності власної держави митці можуть творити і так зване чисте мистецтво, бо політика з великим мистецтвом — категорії важко поєднувані. Хоча нація підневільна — якою є українці й досі, поступаючись малоросам — має дбати про самооборону.
Як ставитеся до участі людей від культури й мистецтва у політиці, скажімо, до депутатства Руслани або Оксани Білозір?
— Практика показала, що люди від культури й мистецтва у політиці не є добрими політиками, швидше навпаки. Григорій Квітка-Основ"яненко закінчив оповідання "Солдатський патрет" приказкою: "Швець знай своє шевство, а в кравецтво не мішайся". Більше того, беручи участь у політиці, митці зазвичай деградують як творці естетичних вартостей, а в політиці користі приносять мало. Тут теж треба мати свій талант. Яку пам"ять залишила по собі Оксана Білозір як міністр культури? Тільки ту, що взялася не за своє діло. Руслана у політиці так само абсолютний нуль, хоч обидві проголошують — і це добре — належні патріотичні декларації.
Політика з великим мистецтвом — категорії важко поєднувані
Чи загрожує українській культурі те, що при владі Партія регіонів?
— Безперечно. Партія регіонів, як і комуністи та соціалісти-зрадники типу Олександра Мороза — це антиукраїнська, притому войовнича сила, мета якої знову повернути Україну до колоніального підросійського статусу. Вони цього й не приховують. Отож що доброго може принести державі Україна антиукраїнська сила? Тільки знищення, не менше.
Чи порозуміються все ж таки дві команди — президентська і прем"єрська?
— Не можна з"єднати криве чи горбате з прямим, почварне з гарним. Як каже приказка, скільки горбатого до стіни не тули, горб його не випрямиться. Антагоністичні сили з патріотичними погодження мати не можуть, бо за природою непоєднувальності жодного погодження принести не здатні. Тут своє слово мають сказати ті, що вважають себе патріотами України. І це слово повинно бути рішуче й невідворотне.
2 
1
Коментарі
9