Письменник і драматург Богдан Жолдак, 60 років, вважає, що в українців має прокинутися інстинкт самозбереження.
Населення України катастрофічно швидко зменшується. Вона вимирає?
— Ні. Відбуваються певні міграційні процеси. Поїдьте на Донбас — цілі містечка стоять наполовину порожніми. Тобто значною мірою населення скоротилося за рахунок російської частини нашого народу. Ми пам"ятаємо, що Донбас активно залюднювався у часи Голодомору та повоєнний період. Там були хороші заробітки на шахтах, на службу до війська не брали. Нині частина тих родин залишила Україну. Якщо українці їздять на заробітки до Москви, то сам Бог велів росіянам поїхати до рідної неньки.
Але ж для того, щоб нація відтворювалася, кожна сім"я повинна мати не менше двох-трьох дітей. А у нас таких родин надто мало...
— Колись на одному острові у Середземномор"ї розвелося багато ґедзів. Вони взялися винищувати кіз, які стали погано доїтися, погано плодитися. Так один американець завіз туди опромінений радіоактивними ізотопами м"ясний фарш, у який комахи відкладають своє потомство. Пішло потомство ґедзів, не здатне запліднити самок. Десь за півроку цей чолов"яга знищив усіх паразитів на острові. Щось схоже відбувається в Україні. Оті ізотопи, якими обдарував нас Чорнобиль, б"ють по генофонду, вражаючи чоловічі й жіночі яйцеклітини. Це нагадує планомірне винищення нації.
І як звуть "американця", який усе це затіяв у нашому випадку?
— Я б не іронізував. До речі, саме методом опромінення свого часу планували знищити українські чорноземи фашисти. Своєї привабливості наші землі не втратили, от і постала під Києвом Чорнобильська АЕС. Люди не позбулися смаку до переділу життєвого простору.
Можна винуватити Чорнобиль, коли йдеться про бездітні сім"ї. Ми ж говоримо про подружжя, які задовольняються однією дитиною, а то й без неї прагнуть обійтися. Чому?
— Тому що вони, нарешті, побачили життя. Перед ними постав небачений раніше світ спокус. Вони тепер мають змогу гарно одягатися й смачно їсти, подорожувати й купувати коштовні речі. А зарплати самі знаєте, які. Доводиться вибирати: пожити, доки молоді, для себе, чи завести дитину. Вона ж претендуватиме на левову частку бюджету. Дитячий одяг нині коштує дорожче за дорослий, за гурток, секцію, усі розваги — плати, за ковзани кілька сотень доларів віддай. Молодь у бік пологового будинку навіть поглянути боїться.
Але ж не має людиною довго керувати шлунок та інші первісні інстинкти. Може, скуштуємо раніше недоступних плодів та й повернемося до традиційних багатодітних родин?
— Не полишає відчуття: все, що відбувається в Україні, скероване на знищення нації. Таке припущення вже не видається абсурдним. Як цій нації жити, відновлювати чисельність, якщо на квартиру треба стягуватися півстоліття? Куди молодим батькам вести з пологового будинку дитину?
Сам Бог велів росіянам поїхати до рідної неньки
Ця проблема для світу не нова: повсюдно люди беруть кредит на житло на 25–40 років...
— Але реальність така, що зарплати на Заході чи не вдесятеро вищі, а житло набагато дешевше. Та й кредитні відсотки прийнятніші за українські. Поясніть: як це квартира на Оболоні у Києві може коштувати дорожче, ніж на Монмартрі у Парижі? Узимку вимерзаємо, влітку п"ємо отруєну хімікатами воду й цілорічно дихаємо загазованим повітрям.
Але незаперечний факт, що виплати по вісім тисяч гривень при народженні дитини дещо покращили ситуацію. А нині суми ще збільшуються.
— Справді, у нас є люди, які хочуть Україні добра. І вони нарешті прийшли до влади. Стартові вісім тисяч допомагають подолати перший бар"єр страху. Адже початкові витрати на дитину надто значні. А потім молода сім"я звикає, бачить, що дитина — не такий вже непосильний тягар. Проте усіх проблем грошова допомога держави не вирішує. Та й у нас самих має прокинутися інстинкт самозбереження. Як це відбувалося після штучних голодоморів, війни. Чим його розбудити? Звісно, не тією чорнухою, що нас оточує, — і у житті, і через засоби масової інформації та кіноекрани у мозок вживлюється. У депресивному стані людина не те що розмножуватися, а й запліднюватися не захоче. Західні держави вже почали плекати у себе соціальний оптимізм. Бачимо й те, як вирішуються там соціальні проблеми, яка база закладається під репродуктивну спроможність нації. А у нас дитині почасти нема місця вдома, незатишно у дитсадку, їй не створюють нормальних умов для оздоровлення та лікування. І це тоді, як держава має повсякчас демонструвати, що готова прийняти у свої обійми нових громадян. І що її обійми не холодніші за материнські.
Як вона має це робити?
— Запропонувати привабливі й, головне, реальні орієнтири. Вселяти впевненість у завтрашньому дні, розгортати те завтра перед юними й допомагати прокладати до нього шлях. Пропонувати цінності справжні, а не ті, що продиктовані інтересами чийогось бізнесу.
Саме держава винна у тому, що сьогодні в юні голови наполегливо насаджується думка: сучасна молода людина неможлива без пляшки пива й сигарети. Саме вони, мовляв, ознака крутизни. І жодного слова про те, що у кожної дівчини, яка сьогодні палить, завтра будуть проблеми із зачаттям. Що дитина, якщо вона таки народиться, матиме никотинову залежність, потерпатиме від ломки, зростатиме хворобливою та знервованою. Я вже не кажу про те, наскільки легко стало пересічному школяреві добути наркотики.
Якщо не прибрати з дороги молодих поколінь тютюн та алкогольні напої, жодні грошові пропозиції не поліпшать демографічної ситуації. І тоді Україна справді почне вимирати. Тобто процес стане незворотнім.
3 
1
Коментарі
30