Все більше українців вважають, що країна рухається в неправильному напрямі. А західні уряди відчувають втому від України, як було у другу половину президентства Віктора Ющенка.
Ющенко і Порошенко зрадили помаранчеву революцію та Євромайдан. Перший спочатку не підтримував імпічмент Леоніда Кучми за причетність до вбивства Георгія Ґонґадзе (у 2003 році Верховна Рада відхилила законопроект про імпічмент Леоніду Кучмі. Фракція Віктора Ющенка "Наша Україна" мала тоді найбільше мандатів у парламенті. — ГПУ) і допоміг Віктору Януковичу прийти до влади 2010 року. Другий постійно змінював партії. Почав із СДПУ(о), допоміг утворити Партію регіонів, згодом перейшов до "Нашої України", потім підтримав Арсенія Яценюка і "Батьківщину", уклав союз із Віталієм Кличком.
Ющенко і Порошенко діяли подібно у двох стратегічно важливих сферах.
Обидва не притягли до кримінальної відповідальності високопосадовців попередніх режимів. Обоє призначили корумпованих генеральних прокурорів — Святослава Піскуна й Олександра Медведька за часів Ющенка і Віталія Ярему та Віктора Шокіна за часів Порошенка. Бо вважали, що прокуратура має захищати тих, хто при владі. Відповідальні за банкрутство бюджету, вбивство Небесної сотні, зраду України і причетність до анексії Криму — досі непокарані.
Ні Ющенко, ні Порошенко не змінили правил для бізнесу й політики в Україні. Щоб досягти успіху, це потрібно було зробити в перші місяці на посаді й переконати олігархів слідувати новим правилам.
Чому Перу, Єгипет, Пакистан і Бразилія можуть висунути звинувачення й засудити власних політичних лідерів, а Україна — ні? Як може країна, що намагається стати частиною Євросоюзу, мати політичні еліти, які перебувають понад законом і не несуть кримінальної відповідальності за свої вчинки?
Олігархи висмоктують багатства із суспільства, смикаючи за необхідні нитки в судах, політиці й виборчому процесі, ЗМІ та бізнесі. Правила гри дозволяють грошам перетікати в кишені людей, які оббирають державні компанії, приватний бізнес і фонди іноземних держав, йдеться у звіті міжнародної неурядової організації "Фрідом Хаус". Україна нагадує колоніальну країну, в якій олігархи та корумповані чиновники експлуатують дешеву робочу силу. А награбовані статки розміщають в офшорних територіях. Щороку з України туди виводили близько $11,5 млрд, за даними вашингтонської організації "Глобал Файненшл Інтеґрайт". Скрутне фінансове становище змушувало офіційний Київ за 25 років незалежності дев'ять разів звертатися по кредити до Міжнародного валютного фонду.
З усіх пострадянських держав лише три центральноазійські країни мають більше проблем із корупцією, ніж Україна.
Що можна зробити в таких умовах?
Спершу — добра новина. Україна воює проти РФ, щоб звільнити себе від колоніальної залежності. Визвольна боротьба досягла успіху завдяки спротиву військових, добровольців і волонтерів, які билися та вмирали за українську землю. Ніхто не бився за свого президента.
Тепер — погана новина. Україна лишається колонією олігархів. Вони захопили державу й керують нею заради власного збагачення.
Необхідно, щоб до влади прийшли сили, які змінять політичні та бізнесові правила гри і зупинять відтік капіталу з країни. Тоді розміщені в західних державах мільярди повернуться в Україну і працюватимуть на благо її громадян.
Президенти Ющенко і Порошенко були і є задоволені режимом, який лишається між радянським минулим і європейським майбутнім. Цей режим вигідний невеликій групі еліт і офшорним територіям — однак не більшості українців. Щоб голос народу почули і надії двох революцій справдились, суспільству слід використати успішні методи боротьби проти "русского мира" Путіна для звільнення батьківщини від олігархічного колоніального правління, яке президенти Ющенко і Порошенко намагалися зберегти в Україні.
Тарас КУЗЬО, старший науковий співробітник Канадського інституту українських студій Альбертського університету
1 
1
Коментарі
1