Після катастрофи літака президента Польщі нам ще довго морочитимуть голову з винними чи не винними диспетчерами, пілотами. Але це дрібниці. Ця трагедія вже вписана величезними буквами в історію Польщі й не тільки. Для українців вона має своє, особливе значення.
Президент Качинський був одним з останніх романтиків у сучасній політиці Центрально-Східної Європи. Він вийшов зі старого антикомуністичного руху, а не з новітніх вищих економічних шкіл чи бізнесу. Не був сухим прагматиком, а радше людиною серця.
Так само добре він розумів рівень загрози незалежності своєї країни з боку і традиційного сусіда Росії, і ЄС. Тому Качинський дуже пильно дивився на Схід та Захід, звідки, як правило, до Польщі приходила біда. Така вже польська історія.
Качинський був твердим польським патріотом. Але, виходячи з державного інтересу й особливої важливості українсько-польських стосунків, узяв участь у вшануванні роковин знищення українського села Павлокома польськими партизанськими підрозділами 1945-го. Так само за його президентства було споруджено меморіал у ще одному знищеному українському селі Сагринь. Це не було так просто в умовах внутрішньої політичної боротьби у самій Польщі. Адже проукраїнськими кроками Качинського могли би скористатися його супротивники.
Вбивання клина між українським і польським народами триватиме
Нині в Польщі сформувалося протистояння традиціоналістсько-патріотичного табору партії Качинського "Право і Справедливість" і партії "Громадянська платформа" на чолі з прем"єр-міністром Дональдом Туском. Якщо президент Качинський усіма силами підтримував просування України до ЄС і НАТО, то Туск проголосив нову, прагматичну епоху в польській політиці — зближення з Росією. Росією — хочеш не хочеш — Путіна та Медведєва. І також — нову епоху співпраці з ЄС. Місце України в політичних пріоритетах Польщі мусило змінитися.
Цим внутрішнім конфліктом успішно скористалася Росія. Зближуючись із польським прем"єром, Путін і Медведєв не лише дистанціювали його від президента Качинського, а непомітно прив"язали до свого проекту поширення російської зони впливу. Путін із Медведєвим запросто переграли Туска. Євроатлантичний політичний табір у Польщі зазнав величезного удару. І не тільки в Польщі.
Після цієї катастрофи під великим питанням і польсько-українське порозуміння — чи не найбільший здобуток наших політичних еліт. Нинішня влада в Україні ментально абсолютно чужа польському контексту.
Навіть близькі до Росії Дональд Туск та Віктор Янукович культурно й політично абсолютно різні. Це лідери сусідніх, але байдужих одне до одного середовищ. Що теж є блискучою перемогою Путіна — польсько-українська зв"язка на державному рівні розірвана. І ні при чому тут давно покійний Степан Бандера, Армія Крайова, УПА, Волинь і Сагринь. Хоча локальні операції зі вбивання клина між українським і польським народами продовжуватимуться.
Україну планомірно й свідомо ізольовують. Позбавляють стратегічних і тактичних союзників. Спільними зусиллями Україну запихають у російську шафу. Як і Білорусь. Дай Бог, щоб я помилявся.
2 
1
Коментарі
8