Керівник економічної групи молдовського Інституту розвитку соціальних ініціатив В"ячеслав Іоніце, 34 роки, вважає, що у вирішенні придністровського конфлікту не зацікавлена жодна зі сторін.
Як оцінюєте економіку Молдови?
— 2005-го бюджет Молдови виріс на 55 відсотків. І наступними роками зростав на 25–30 щорічно. Але 90 відсотків його —це податок на споживання: ПДВ, митні збори й акцизи. У Молдові майже нічого не виробляється. Лише споживається — за рахунок грошей, що ввозять з-за кордону.
Тобто, споживання не прив"язане до національної економіки. Торік ми посіли перше місце у світі за кількістю грошових переказів з-за кордону відносно ВВП країни. Третина валового доходу Молдови — це гроші заробітчан. 500 тисяч наших мігрантів працюють за кордоном. Країна отримує 1,5 мільярда доларів на рік грошовими переказами, тоді як експортує товарів на мільярд. При цьому наша економіка не встигає виробити стільки товарів, щоб задовольнити внутрішній попит. Отож, усі сподівання на імпорт. Українські товари в цьому сенсі є порятунком для Молдови. 2007-го обсяг товарообороту між нашими країнами перевищив мільярд доларів. Це не менше чверті усієї зовнішньої торгівлі нашої країни. Щоправда, ми з України багато чого імпортуємо і майже нічого вам не продаємо.
Що Молдова купує в України?
— Електроенергію. А також те, що й самі виробляємо. Наприклад, Молдова завалена українськими кондитерськими виробами —із нашої ж дурості. Коли ми вступали до Світової організації торгівлі, то мали право захистити якийсь один ринок, підтримати свого виробника. Тоді ми обрали ринок цукру: вирішили зробити на нього штучну державну монополію й закритися високим митом від закордонних конкурентів. Зокрема від України. Потім абияк розвинули цю промисловість, але цукор у нас виходить дорогий. А от на цукерки ввізного бар"єра немає. Але ж 80 відсотків їхньої собівартості — це цукор. От і виходить, що українські ласощі дешевші молдовських.
Ваші заробітчани працюють також і в Україні?
— Так. При цьому Україну наші гастарбайтери навіть не розглядають як зарубіжжя. Молдованин легше влаштується на роботу в Києві, ніж одесит, бо наші робітники менш вибагливі. У Молдові нижчий рівень життя. Та все ж більшість людей працюють у Росії, Італії, Іспанії, Португалії.
Уряд ще не обклав податком перекази?
— Якщо держава захоче ущемити перекази з-за кордону, то їхній потік припиниться. А це основне джерело надходження грошей в економіку. Його чіпати не можна.
Скільки людей працюють у Молдові?
— Десь 1,3 мільйона, половина з них — без договорів, на тіньовому ринку.
Невже ваша виноробна промисловість не потребує робочих рук?
— За часів СРСР у Молдові було 170 заводів, що виробляли виноматеріали, тобто сировину. Потім цистернами вино йшло на підприємства за межі країни, де його розливали в пляшки, давали ім"я й продавали. Після розвалу СРСР деякі наші директори вирішили самі це робити. Нині в Молдові сім тисяч назв різних вин. Це забагато: їх важко розрізнити, вони кепсько продаються.
500 тисяч наших мігрантів працюють за кордоном
Багато наших заводів купили росіяни. Везуть тепер виноматеріал до себе, там роблять і продають вино. Із Молдови виноматеріал іде за ціною 0,4 долара за літр, у Росії ж продається по 4–5.
А з колишніх 170 заводів у нас залишилося, може, 15–20, що випускають справді гарні вина. Інші —сировинний придаток Росії.
Кілька років тому в Молдові дозволили купувати й продавати землю. Чому це не сприяло економічному підйому?
— Бо в нас не можна продавати землю іноземцям. У Молдові землі мало, кожне господарство одержало в середньому один–два гектари. А для того щоб воно нормально жило, потрібно щонайменше сім-вісім. Нині продуктивність сільського господарства у нас гірша, ніж за часів СРСР. У три-чотири рази нижча, ніж у Європі. Ми знущаємося зі своєї землі.
Якщо дозволити її продаж іноземцям —хіба не скуплять усю Молдову румуни, росіяни чи навіть українці?
— Досить продати іноземцям один-два відсотки землі, аби ціна гектара різко підскочила — разів у десять. Зараз він коштує лише 400 доларів. Це ж як на світовому ринку нафти: через біржу продається лише відсоток усього її обсягу, але він і визначає світову ціну.
Ми повинні мати в сільському господарстві лідерів. Господарів, які показували б іншим, як треба працювати, із чого і як робити прибуток. А такими можуть бути лише ті, які досягли успіхів — тобто іноземці.
Чому придністровським бізнесменам іноді вигідно працювати під прапором нібито недружньої Молдови?
— Не в тім річ, що вигідно. Для них це єдина можливість мати контакти із Заходом. При цьому придністровські товари експортуються в Європу безмитно. Молдова з боку ЄС має торгівельні преференції. Але не може цим правом скористатися, бо не має товарів. Натомість придністровський бізнес цілком легально це використовує.
Водночас їм невигідно робити бізнес з Україною...
— Це не так. Придністровці завозять до вас контрабандні товари. У них економіка тіньова, їм невигідно імпортувати легально. Десь 300 найбільших придністровських підприємств зареєстровані в Кишиневі. З Україною можуть легально працювати лише вони. Але ж там десятки тисяч підприємств.
До того ж придністровці не платять Росії за газ. У Молдову йде через їхню територію труба, то вони відбирають собі паливо, та й усе. У них накопичилося 1,5 мільярда доларів газових боргів.
Але у Придністров"ї люди активно обговорюють проблему подорожчання газу.
— Населення, можливо, за нього і платить, а підприємства — ні. Тому Рибницький металургійний комбінат є надприбутковим. Так само і Кучурганська енергогенеруюча станція.
Придністровська проблема ще й у тім, що існуючий статус кво вигідний еліті: кишинівській, тираспольській, російській, українській. Хто є власником металургійного заводу в Рибниці? Ваші. А всю контрабанду, що йде через Придністров"я, виготовляють спільно з одеситами. Але й наші теж мають там свій зиск. І, звичайно, росіяни.
Наприклад, наш молдавський посередник продає електроенергію з Придністров"я в Румунію за ліцензією Молдови. Нічого не робить — лише папірці оформляє. І має 10 мільйонів на рік. Як гадаєте, якщо два-три чоловіки з еліти стільки заробляють на рівному місці, чи зацікавлені вони у вирішенні проблеми сепаратизму?
3 
35413
Коментарі
1