Згадки про війну вже перетворилися на моветон. На Майдані не відбуваються страшні та болісні прощання із загиблими героями. У новинах повідомлення про бойові дії зміщуються до рубрики кримінальної хроніки й інших курйозів. А з фойє Харківського вокзалу давно зникли електронні інсталяції — заклики до єднання й відсічі російській агресії. Тепер там крутять комерційну рекламу.
За чотири роки свого президентства Петро Порошенко домігся нечуваного — зумів видавити війну з авансцени свідомості. В цьому сенсі він справді — президент, так би мовити, "миру".
Не полишає відчуття, що це вже було, про все вже є згадки на сторінках світової культури. Так, є — у мого улюбленого Маяковського: "Кажется — какое мне дело, что где-то в мире-буре взяли и выдумали войну?"
Це — рядки з тексту 1915 року "Я и Наполеон": про депресію, душевне провалля і війну — далеку, нецікаву, непотрібну, чужу. А згодом у Маяковського будуть рядки про "терновый венец революции". Але це буде згодом.
Із підручників з історії знаємо, що Перша світова була одним із факторів російської революції й подальшого жовтневого перевороту. Однак виникає питання: "Чому революція не відбулась у Франції?" Не було її й у Великій Британії. Але ж ці країни також брали участь у війні й зазнали найбільших людських втрат.
Напевно, річ не у війні як такій. А у ставленні до неї, у здатності країни відповісти на виклик. Для Франції Перша світова була питанням життя і смерті країни. Для Великої Британії — питанням життя і смерті принципів. Для Російської імперії — авантюрою.
Країна, яка не здатна гідно прийняти виклик, приречена на революцію, на самознищення.
Війна вже йде чотири роки. Що зробили для того, щоб Україна була здатною протистояти російській агресії?
Вести сучасну війну неможливо без супутників. РФ має їх на орбітах.
Убік лінії фронту висувається колона — Росія її бачить. З цеху заводу імені Малишева виїхав новий танк — РФ його бачить. На лінії розмежування змінили дислокацію вогневої точки — Росія бачить. І як у цих умовах вести війну із РФ?
"Південмаш" має людський і технічний потенціал для виробництва супутників і ракет — для доставки їх на орбіту. Скільки супутників має Україна? Нуль. За чотири роки війни не збудували жодного! Українська армія сліпа — в буквальному сенсі цього слова.
2015 року вже відбувалися зіткнення української та російської авіацій.
Був збитий український літак. Україна не має технологій з виробництва винищувачів і штурмовиків. Одначе, коли розпочалась війна, Ізраїль пропонував спільне виробництво F16 — модифікованої версії американського літака. І де український F16?
З аналогічною пропозицією до Києва зверталася Швеція.
На одному з ізраїльських сайтів була інформація: США розглядають питання про можливість виробництва в Україні літака F23. Це — машина п'ятого покоління. Аналог F22, який нині перебуває на озброєнні американської армії. Під час випробувань 2005 року, комісія віддала перевагу F22. Однак подальша експлуатація показала, що в умовах сучасної війни характеристики F23 актуальніші. "Все, Росіє, тобі кришка, — писали ізраїльтяни. — Тепер українські пілоти кошмаритимуть небо над твоїми берізками". Так писали ізраїльтяни, здатні захищати свою країну. Однак Україна — не Ізраїль.
З усією пропагандистською помпою наші телеканали розповідали про спільний українсько-польський проект самохідної артилерійської установки із калібром 152 мм.
Наш ХТЗ — тільки називається "тракторний завод". У роки СРСР на ньому виробляли САУ. Отже, потужності є, спеціалісти є. І де українська самохідка? Питання риторичне.
Після окупації Луганська єдиний в Україні патронний завод демонтували й вивезли в Росію. Нині в ЗСУ катастрофічний дефіцит патронів.
Я зв'язався з представниками британської фірми "Стілетто" (має в Україні підрозділ. — ГПУ). Вона виробляє бронебійні набої. Компанія пропонувала налагодити в Україні виробництво. 15 разів зверталася до Адміністрації президента й Кабміну і 15 разів отримала відмову. Продукція цієї компанії перебуває на озброєнні армій НАТО. Тож виникають питання щодо причин відмови.
Представники "Стілетто" пояснили: будівництво патронного заводу в Україні блокує Росія, і робиться це руками Адміністрації президента. Зокрема, першого заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони Олега Гладковського, більш відомого під своїм справжнім прізвищем — Свинарчук.
Але ніякий Свинарчук одноосібно не може перешкодити будівництву патронного заводу. Для цього потрібне сприяння секретаря РНБО Олександра Турчинова і самого президента.
Залишити українську армію без супутників, літаків, самохідної артилерії і навіть без набоїв — означає одне: зробити все можливе, щоб Україна не могла протистояти російській воєнній машині.
3 
1
Коментарі