10 років тому відбулася протестна акція "Україна без Кучми". Це був перший етап української демократичної революції, каже співкоординатор тодішніх виступів Володимир Чемерис, 48 років.
— Люди вийшли демонтувати соціальну систему. Зробити цього не вдалося. Проте соціальні причини, що вивели громадян на вулицю тоді, спрацювали 2004-го на помаранчевому Майдані. І впродовж 2010-го відбувся не лише підприємницький Майдан. Були студентські акції, протести незалежних профспілок проти прийняття Трудового кодексу, пенсійної реформи.
Який у вас був план дій?
— Насправді плану не було. Задумали "Україну без Кучми" всього четверо осіб. Ми вимагали розслідування вбивства Георгія Ґонґадзе, відставки тодішнього голови МВС Юрія Кравченка, голови СБУ Леоніда Деркача. Власне, реалізовано було лиш останнє. Але головна перемога була моральна — більшість українців у травні 2001-го підтримали ідею парламентської республіки. Нагадаю, за рік до того відбувся референдум, за яким Україна мала стати повністю президентською республікою.
Протести координуються по факту. Коли є центр — наметове містечко — усі інші, як крапельки ртуті, раптом збираються в одну велику краплю.
Мусять бути причини для вибуху. Можна розписати план, акумулювати необхідну кількість грошей, але коли нема причин — його не станеться.
Хто фінансово підтримував акцію?
— Акція не вимагала особливих фінансів, окрім того, щоб намалювати плакати. Я мав 100 доларів. Цього абсолютно вистачило на перші плакати. Те саме ми бачили в акціях 2010-го. Громадські активісти самі шукали папір, фарбу для плакатів, ставили свої намети на майдані Незалежності. Усе йшло за внутрішньою логікою.
Президент Леонід Кучма казав, що події 2001-го були інспіровані представниками іноземних спецслужб.
— А це найпростіше — пояснити проблему чужим впливом замість того, щоб замислитися, що сам робиш не так. І зараз Мубарак, Каддафі кажуть, що революції в їхніх країнах — справа рук іноземців . Коли тисячі людей одночасно піднімаються, це як бочка з порохом. Достатньо піднести запалений сірник, і якої фабрики буде цей сірник — це вже не грає ролі.
Який досвід українці отримали після акції?
— 2004-го люди знову вийшли з гаслами ліквідації президентського авторитаризму, передачі влади від центру в регіони. Але цим рухом уже керувала політична опозиція. Зрештою, помаранчеві події отримали моральну поразку. Лідери — представники великого капіталу — ділили повноваження. Був лише зовнішній результат — один лад замінили іншим. Але саме життя не зазнало серйозних змін. Висновок: треба міняти не президентів, а систему соціально-економічних і політичних відносин. Обирати не царя, а брати владу в свої руки. Наступний етап української революції буде саме громадянський.
Підбиваючи підсумки першого року президентства Віктора Януковича, експерти вказують на пасивність суспільства. Чи так це?
— Експерти недооцінюють людей. Громадянське суспільство власне і зародилося 2001 року з акції "Україна без Кучми". Студенти торік домоглися скасування постанови про платні послуги в університетах, фактично заблокували закон про вищу освіту. Хіба це не свідчення живого громадянського суспільства? Звісно, є певний песимізм щодо робітничих рухів. Наймані працівники зараз не готові висунути питомі соціальні вимоги.
Чи можлива нова революція?
— Через два-три роки дуже багато що може змінитися в Україні. Зміни до Конституції чи прийняття нової — це непростий процес. Кожен президент хоче повернути собі більше повноважень. Цього хотів і Віктор Ющенко. Він мав готовий варіант так званої "народної" Конституції, але не вистачило терміну, щоб впровадити його у життя. Теперішня влада хоче суперпрезидентської республіки і перерозподілу повноважень. Якщо суспільство готове до змін, будь-яка несправедлива річ виведе його з рівноваги. Але тоді людям слід думати не про те, кому віддати політичне кермо, а самим створювати ради на місцях і перебирати владу.
3 
1
Коментарі
29