Кораблі США підійшли до берегів КНДР напередодні світлого свята Вознесіння. Тамтешній безумець очікувано чиркнув сірником, але Господь загасив небезпечний вогник. Не дозволив разом із Великоднім вогнем зійти на Землю вогню ядерному.
Однак прокомуністичний режим пригрозив "за лічені хвилини перетворити на попіл" американські військові бази й інші "агресивні об'єкти". Дональд Трамп відчув смак силових перемог і також не відступить. Нанесе удар, якщо Кім Чен Ин після невдалого "великоднього" пуску ракети зважиться на новий.
Що буде далі?
Новий американський президент прийшов до влади противником витрат країни на зовнішні миротворчі та жандармські акції.
Він мав намір зосередитися на внутрішніх проблемах. І раптом — несподіване втручання у сирійську війну. Нічний кидок тигра, який змінив силові розклади на мапі світу.
Зовні він виглядав продуманим і підготовленим. Трамп запросив у Білий дім китайського лідера, завів мову про Північну Корею. І шепнув помічникам наказ ударити по базі Асада. Натякнув у такий спосіб Цзян Піну — США здатні діяти рішуче й ні з ким не радитися. Навіть у зоні інтересів таких потужних країн, якою є Китай.
Пішли від ракетних вибухів кола й у інші кінці світу.
Путін зрозумів, проти його нахабства й рішучості знайшлися інші нахабство та рішучість. Більш позитивні за спрямованістю і симпатичніші для світового загалу. І спираються ці нахабство й рішучість на досконалішу силу.
Асад усвідомив, йому винесли останнє попередження, і захистити його ніхто не здатен.
Ердоган, якого несприятливі обставини змусили піти на принизливе замирення з Кремлем, закрив на невизначений термін для військових кораблів РФ підконтрольну протоку Босфор.
Стара Європа, яка не знала, що далі робити з озброєним до зубів кремлівським агресором, піднеслася духом.
Увесь світ побачив — Московія не така страшна, як сама себе малювала останніми роками. І не здатна протистояти навіть застарілим американським "Томагавкам".
Наступні дії Білого дому начебто переконують — сирійський вихід Трампа на міжнародні простори не є разовою акцією.
Одразу після знищення авіабази Асада відбулася зустріч із керівництвом НАТО, де лідер США заявив про корисність цієї структури. До Москви з начебто ультиматумом полетів гонець. Аби зажадати від приниженого "Томагавками" Путіна визначитися, з ким він ітиме далі. На позиції бойовиків Афганістану вперше в історії скинули "найпотужнішу неядерну бомбу". Пролунали заяви Трампа, що він не дозволить московітам далі чинити криваві безчинства в Україні. У бік Корейського півострова пішла ескадра, аби припинити ядерні потуги Кім Чен Ина. І, як підсумок — Трамп ініціював перевірку ядерного потенціалу країни.
Але говорити про зовнішню політику нової адміністрації США, як про щось цілісне й завершене, зарано. Як і про зміщення пріоритетів Трампа.
На зовнішні справи він переключився не від хорошого життя. Скандали і старі гріхи тривалий час не давали приступити до повноцінного президентства. Нависла навіть загроза імпічменту. Потрібна була перемога. На внутрішніх теренах її швидко не здобудеш. Та й усі найпринциповіші ініціативи блокують суди й опоненти.
Тож сирійський президент фактично підіграв американському колезі. Злочинця, який здійснив хімічну атаку на мирне населення, слід було негайно покарати. До снаги це лише одній людині — Трампу. І він прийняв вольове рішення. Продиктоване насамперед інстинктом президентського самозбереження. І на ранок прокинувся героєм. Найважливіше — у своїй країні.
А всі дії США після удару по Сирії — похідні й мають інерційний характер. Світ досі не знає справжніх планів Трампа стосовно кремлівського агресора.
5 
35413
Коментарі