Московське видавництво "ФИВ" випустило книгу "Антропологія влади. Юлія Тимошенко". Її автор політолог 55-річна Тамара Гузенкова керує відділом гуманітарних досліджень Російського інституту стратегічних досліджень. Видання з 384 сторінок має наклад 1,5 тис. примірників.
— Я довго займалася Юлією Тимошенко, досліджувала її історію, намагалась зрозуміти вчинки. Маю до неї певну симпатію. Це дуже смілива й системна людина. Цих рис бракує більшості українських політиків, — каже Тамара Гузенкова. — Але трагедія Тимошенко в тому, що з таким чудовим набором людських рис сама себе завела в глухий кут.
До президентських виборів чи після?
— Тимошенко прагнула одноосібно контролювати політичний простір. Ця суперечність з іншими українськими політиками перетворилася на гостру і постійну боротьбу перед виборами. Тепер вона опинилася в опозиційній ніші. Щоби повернутися у велику політику в тій ролі, до якої Юлія Володимирівна звикла, потрібне дуже серйозне осмислення політичного багажу. Її партія "Батьківщина" хоч і універсального типу, але не без культу особи лідера. Вона фактично стоїть на Юлиних ногах. Це водночас і досягнення, і чималий ризик. Адже без Тимошенко "Батьківщина" — не партія.
У чому політичний феномен Юлії Тимошенко?
— Вона прискорила розрив із радянською номенклатурною політикою, яка характеризувала часи президента Леоніда Кучми. Вважаю, саме вона сприяла перетворенню кулуарної, підкилимної політики на одну з форм політичного мистецтва. Але при цьому вона гранично радикалізувала політику, створивши атмосферу непримиренності та конфліктності. Через неї в Україні досі триває політична турбулентність — від конкурентної демократії до чимраз більшої анархії. На це Тимошенко теж мала найбільший вплив.
Цю жінку завжди більше критикували, ніж хвалили. І саме ця обставина дуже вплинула на формування її політичного типу та образу. Вона переступала через колег, щоб її підтримали народні маси. Звідси й популізм.
Пишучи про Тимошенко, ви цитуєте лише її політичних опонентів. Чому?
— Політичне життя Юлії Володимирівни таке, що рівень її критики завжди був високим. Тому я дотримувалася правила: досліджувати критику і взагалі ставлення до Тимошенко лише конкретного періоду. Тобто Тимошенко кінця 1990-х у мене є такою, як про неї казали виключно в той час.
Я навмисне не використовувала думки про свою героїню російського прем'єр-міністра Володимира Путіна чи німецького канцлера Анґели Меркель, бо це є політичний добрий тон. Також не брала до уваги оцінки її соратників, адже зрозуміло, чому вони такими були.
Чому теперішня влада переслідує оточення Тимошенко, а її не чіпає?
— Я не прокурор і не суддя, щоби оцінювати переслідування оточення Тимошенко. Про кулуарні домовленості між Віктором Януковичем і Володимиром Путіним про "недоторканність" Юлії Володимирівни мені відомо теж лише з чуток, а з не достовірних джерел. Але нинішня українська адміністрація не розуміє, як поводитися з Тимошенко. Адже є досвід 2000–2001 років, коли вона вийшла з Лук'янівського СІЗО загальнонаціональною героїнею. Гадаю, ця влада боїться такої реінкарнації, бо шляхом кримінального переслідування поверне Тимошенко з небуття на політичну арену. Безперечно, коло навколо неї звужуватиметься, інакше влада в очах суспільства видаватиметься слабкою. Але яка остаточна доля Юлії Тимошенко — зараз ніхто не знає.
Про російський політикум ви пишете?
— Ані про Володимира Путіна, ані про Дмитра Медведєва писати не хочу. Моя сфера — це європейські країни Співдружності Незалежних Держав, а не Росія. Надалі займатимуся людьми менш епатажними.
2 
1
Коментарі
23