Нижчі тарифи та податки, більші зарплати, пенсії та виплати на дітей — передвиборча президентська кампанія сповнена щедрими соціально-економічними обіцянками. Однак усе це не має прямого стосунку до повноважень глави держави. На відміну від питань зовнішньої політики та безпеки.
Про них говорять значно менше, однак саме цим насамперед займатиметься наступний президент. І обов'язково зіткнеться з великими проблемами. Щось не було вирішене за п'ять попередніх років, десь постануть нові виклики.
Пореволюційним пріоритетом зовнішньої політики були дипломатичні зусилля з мирного врегулювання на Донбасі й убезпечення України від можливої подальшої російської агресії.
Ще перед виборами 2014 року Петро Порошенко обіцяв домовитися з Заходом про новий безпековий формат, який давав би Україні певні гарантії. Їй це справді потрібно, як повітря. Однак більш-менш надійного щита протягом п'яти років так і не створено.
Єдиним захистом можна вважати економічні санкції США та Євросоюзу проти Росії. Точніше — їхнє ймовірне посилення в разі, якщо Кремль перетне червону лінію. Та попри гучні вихваляння нібито створенням "міжнародної коаліції" на підтримку України, Київ не має впливу на санкційну політику Заходу. Та й захист від санкцій досить непевний.
По-перше, невідомо, чи це справді зупинить у разі чого Росію. По-друге, санкції з боку Євросоюзу перебувають під постійною загрозою послаблення через проросійські настрої в низці країн-членів. По-третє, суттєвою проблемою є Мінські домовленості — саме за їх невиконання Захід накладає санкції на Росію. Однак якщо Кремль виконає перші пункти мінського "комплексу заходів" і зупинить військову ескалацію, м'яч опиниться на боці України. І Київ матиме виконувати політичну частину Мінських угод — фактично, погоджуватися на російський варіант "реінтеграції" окупованих територій. Якщо ж ні, то це може стати підставою для зняття з Росії санкцій або суттєвого їх послаблення.
Показово, що у виборчій програмі чинного президента про Мінські домовленості немає ані слова — хоча він їх співархітектор і неодноразово ставив цей "мирний план" собі в заслугу. Натомість на потребі виконання домовленого наголошують проросійські Юрій Бойко й Олександр Вілкул.
Тим часом безпекові загрози для України вочевидь посилюватимуться.
Наприклад, після завершення будівництва газогонів Північний потік-2 і Турецький потік. Залежність Росії від України в транзиті енергоносіїв до Європи може зменшитися чи й зникнути. Тоді зникне ще один запобіжник від масштабної російської агресії.
Невідомо також, як зміниться ситуація в Євросоюзі після виборів до Європарламенту, що відбудуться у травні. Цілком ймовірно, на гірше для України.
Жоден із провідних кандидатів у президенти не формулює якусь реалістичну ідею гарантування чи принаймні посилення безпеки України та врегулювання на Донбасі без шкоди національним інтересам.
Тимошенко і Зеленський мусують тему давно померлого Будапештського меморандуму. Чинний президент знову взявся за мертвонароджену ідею миротворчого контингенту ООН, яку не можна втілити без згоди Росії та в її інтересах.
Зрозуміло, що для України єдиним справжнім захистом від російської агресії могло би бути членство в НАТО. Та це нереально — скільки Порошенко не намагався би малювати видимість швидкого вступу до альянсу та свою нібито вирішальну роль у цьому.
По-перше, приєднання до НАТО неможливе в умовах російської агресії та анексії Криму. В альянсу є вимога щодо відсутності у претендентів територіальних суперечок з іншими країнами.
По-друге, навіть без цього в НАТО не було згоди на вступ України — тому їй досі не дали плану дій із набуття членства. Відповідно, передвиборча обіцянка Порошенка отримати ПДЧ 2023 року є вилами по воді писаною. По-третє, швидких вступів до НАТО не буває. Процес може зайняти 10 чи більше років від його офіційного початку.
Отже, що може бути замінником членства в НАТО для України в умовах війни з Росією? Це питання номер один для української зовнішньої політики. Відповідь очевидна — двосторонні домовленості з США.
Раніше українська дипломатія намагалася отримати від Вашингтона статус "основного союзника поза НАТО". Певний час 2014-го це видавалося близькою перспективою — однак остаточно переконати адміністрацію Обами Київ не зміг.
Отримання статусу було би важливим, однак не означало можливе заступництво США у конфлікті з Росією. "Основними союзниками поза НАТО" є з півтора десятка країн, кожна з різних міркувань. Хоча цей статус міг би означати, наприклад, більшу американську військову допомогу.
Реальним захистом стала би двостороння оборонна чи безпекова угода України з США — подібна до тих, що Штати мають із Японією та Південною Кореєю. Ті документи містять положення, подібні до 5-ї статті Північноатлантичного договору: напад на одну зі сторін вважається нападом на обидві. Угоди США з Японією та Кореєю передбачають розміщення американських баз на їхніх територіях.
Досягнення з американцями таких домовленостей виглядає складним завданням із великою кількістю факторів, що на це впливають. Однак іншого інструменту гарантій безпеки для України не видно.
У березні 2017 року Верховна Рада звернулася до Конгресу США із закликом, серед іншого, укласти між країнами оборонну угоду. Природно, жодного ефекту та парламентська постанова не мала і мати не могла — адже це справа президента й дипломатії. Водночас про інші намагання Києва досягти з американцями подібних домовленостей невідомо.
Відносини з Євросоюзом — ще один магістральний напрямок зовнішньої політики. Крім безпекового виміру — санкцій проти Росії — вони пов'язані з розвитком. Власне, заради покращення якості життя українців підписали Угоду про асоціацію з ЄС.
Асоціація передбачає внутрішні реформи й наближення до стандартів Євросоюзу, тоді як дипломатія має забезпечити найкращий для України формат євроінтеграції. Таким на сьогодні вважається вступ до ЄС — його так чи інакше підтримує більшість суспільства й теперішні провідні кандидати на президента.
Однак виглядає, що протягом п'яти років позиції та перспективи України в цьому не лише не зміцнилися, а й ослабли. Хоча починалося все оптимістично.
3 березня 2014-го Рада міністрів закордонних справ Євросоюзу ухвалила чергові "висновки" щодо ситуації в Україні. Документ був сповнений солідарності. Серед іншого містив лаконічну, але вагому фразу: "Угода (про асоціацію) не є кінцевою метою відносин між ЄС та Україною". То був чіткий і рідкісний дипломатичний сигнал про можливість членства в Євросоюзі.
Незабаром підписали Угоду про асоціацію, більша її частина чинна ще з початку 2016 року.
Та нині Євросоюз усіляко уникає навіть згадок про перспективи членства для України. Райдужні плани Порошенка щодо подачі заявки на вступ 2023-го виглядають авантюрою, що не принесе користі й не наблизить Україну до мети.
Проблема значною мірою лежить у самому Союзі. Водночас при визначенні майбутнього відносин із ЄС величезною перешкодою є ситуація всередині країни.
— Немає сенсу боротися за тіло України, коли вона занапащає свою душу корупцією, — заявляв попередній держсекретар США Рекс Тіллерсон. Саботаж реформ і масштабне хабарництво справді послаблюють зовнішньополітичні можливості України і ставлять під ще більшу загрозу її безпеку.
Складно уявити, як президент Порошенко може просити в тих же США зброї чи оборонної угоди, коли його близькі соратники та власне підприємство замішані в шокуючих корупційних оборудках в армійській сфері.
Київ навряд чи зможе отримати перспективи членства в Євросоюзі чи інші привабливі для себе формати відносин із ним, якщо й далі саботажуватиме виконання Угоди про асоціацію чи порушуватиме її.
Поміж іншого, через корупцію та брак політичної волі в реформуванні Україна протягом п'яти останніх років втратила понад 10 мільярдів доларів пільгових кредитів від ЄС і МВФ. Наприкінці минулого року опинилася перед загрозою дефолту, та й тепер змушена брати "дорогі" гроші на інших ринках запозичень.
Цей непривабливий багаж із корупції, засилля олігархів, проблем із верховенством права перейде новому президентові. Він буде одним із найбільших викликів і для зовнішньої політики та безпеки — поряд із питаннями дипломатії, реформування і зміцнення армії та інших безпекових державних інституцій.
2 
35413
Коментарі