11 травня 1944 року Йосип Сталін підписав постанову Державного комітету оборони "Про виселення кримських татар із Кримської АРСР в Узбецьку РСР". Виселяли їх із Криму 18–20 травня. Колишня депортована, а нині голова фонду "Дім добра" 71-річна Айше Сейтмуратова каже, що нині в автономній республіці проживає 120–150 тис. кримських татар.
Як кримські татари виживали після депортації в Узбекистан?
— Нас косила смерть. Встаєш уранці — трьох, п"ятьох уже немає. Діти пухли з голоду, помирали десятками. Узбеків намовляли, щоб погано до нас ставилися. Їм казали: до вас везуть дикунів і людожерів. Вони нам води не давали, дверей не відчиняли. Прагнули знищити ще й морально. Уже після перемоги, коли родичі поверталися з війни, ми здружилися з узбеками — мова ж зрозуміла, релігія одна.
Коли повернулися до Криму?
— Уперше після вигнання повернулася в рідне селище 1961 року. Знайшла свій будинок, сусідів. Але 1976-го мене депортували вдруге — бо збирала свідчення про знущання над татарами.
Масово кримські татари почали повертатися в 1990-х. Літаки з Узбекистану були переповнені. Діти везли батьків на Батьківщину. Бабусі й дідусі цілували асфальт біля трапу. Нині нас у Криму 120–150 тисяч.
Як оцінюєте допомогу України в поверненні та облаштуванні кримських татар?
— Економічна допомога була, а от політичної й законодавчої досі немає. Ми сподівалися на президента Віктора Ющенка — що нарешті кримських татар реабілітують і кожен зможе отримати матеріальну компенсацію. Он Росія ухвалила відповідний закон. А в Україні немає жодної постанови чи нормативного акту, який би дозволив виділити кримському татаринові невелику ділянку для будівництва житла. Хіба ж не зрозуміло, що ми нікуди вже не поїдемо? Ми повернулися додому, живемо на своїй землі. Не кажемо, що вона лише наша — але маємо на неї право. Її сьогодні розпродують російським олігархам і бізнесменам із далекого зарубіжжя. А наші люди по 10–15 років чекають розгляду й задоволення заявок, оббивають пороги, натикаються на стіну. А потім про них пишуть — самозахоплення! Влада не здатна нас захистити. Люди впадають у відчай і змушені щось робити. Серед кримських татар з"являється зневіра в Україні. Мовляв, треба повернутися до складу Росії. Там хоча б буде статус реабілітованих. Якщо Україна затягуватиме вирішення проблеми, такі настрої ширитимуться.
А потім про них пишуть — самозахоплення!
Що сьогодні може дати кримським татарам цей статус?
— Ми матимемо право на матеріальне відшкодування й на землю. Наприклад, мій будинок зруйнували, але ж земля залишилася! Моє рідне селище Аджі-Елі розташоване за 30 кілометрів від Керчі — хочу туди повернутися.
Чому ухвалення відповідного закону затягують?
— Колись парламент ухвалив підготовлений Рефатом Чубаровим та Мустафою Джемільовим закон, але тодішній президент Кучма його ветував. Чому це затягується сьогодні — не знаю. Може, воно для депутатів другорядне. А можливо, у Верховній Раді забагато прихильників Москви. Он подивіться: Путін і Лавров уже відверто заявляють про ймовірність захоплення Криму.
Як такі заяви сприймають у кримськотатарській громаді?
— Крим ніколи не був Росією — його захопили. Порушення Кучук-Кайнарджийського договору 1774 року призвело до поневолення кримськотатарського народу. Ми вже були у складі Росії й більше не хочемо. Зрештою не ми відвернулися від неї — це вона послала нас на загибель.
Чи можливе приєднання Криму до Росії?
— Якщо Україна мовчатиме, то так і станеться. Хоча тепер їм буде важче. Міжнародна спільнота в курсі справ. Коли зруйнували татарський цвинтар, одразу приїхали представники ООН, висловили протест й інші організації. Втім... От, наприклад, татарських шкіл у нас немає. Є 14 закладів, де викладають мову й літературу. Але підручників татарською немає, кадрів також. Коли я боролася за права свого народу, відбувала покарання в таборі, змушена була жити за кордоном і не мала змоги повернутися — було легше. А нині в начебто демократичній Україні ніби й показують промінь надії, ти до нього тягнешся, долаєш перешкоди — але ніяк не впіймаєш. Примарне те світло, холодне.
5 
35413
Коментарі
3