Четвер, 22 лютого 2007 18:50

"Справа не в Огризкові, Тарасюкові чи чорноморських маяках"

  Володимир Василенко: ”Комуністи й соціалісти ведуть антинатівську пропаганду зразка часів холодної війни”
Володимир Василенко: ”Комуністи й соціалісти ведуть антинатівську пропаганду зразка часів холодної війни”

Надзвичайний і повноважний посол України, професор Володимир Василенко, 70 років, справжньою причиною постійної кризи в українсько-російських відносинах вважає конфлікт фундаментальних інтересів двох держав.


Чому антикризова коаліція так не злюбила Володимира Огризка, хоча спочатку називала його кандидатуру на посаду міністра закордонних справ прийнятною?

— Бо його кандидатура неприйнятна для Москви, і це впливає на позицію Партії регіонів.

Якщо до цього прислухатися і цим керуватися, то українська зовнішня політика ніколи не буде спрямованою на захист наших національних інтересів. Очевидно, в Партії регіонів думають, що коли зроблять поступки Росії, то й вона поступиться чимось у відповідь. Але це наївно. Там, де Росія бачить свій національний інтерес, з інтересами інших вона не рахується. Намагається тиснути на партнера, щоб той відмовився від них на користь Росії. Подивіться на історію з Білоруссю. Протягом багатьох років та послідовно йшла у фарватері зовнішньої політики Росії — і що бачимо тепер?

Але ж глава МЗС не визначає зовнішню політику України, а нинішнє двовладдя ще більше обмежує його в діях. Чому ж Росії так принципово, хто саме очолить українське зовнішньополітичне відомство?

— Послідовний захист національних інтересів України розглядають у Росії як ворожі до неї дії. Тому й не хочуть допустити призначення міністром Володимира Огризка. І не важливо, що його чи Тарасюкова діяльність щодо Росії ніколи не суперечила нормам міжнародного права або ж двостороннім українсько-російським домовленостям. Якщо МЗС України вимагав виконання, скажімо, угоди з розподілу Чорноморського флоту — то хіба це антиросійські дії?

Але насправді причина постійної кризи в українсько-російських відносинах — не в Тарасюкові, Огризкові чи чорноморських маяках. Між Україною й Росією існує  фундаментальний конфлікт національних інтересів, і в цьому вся справа.

Перший вимір цього конфлікту — цивілізаційний. Україна будує демократичну державу на основі європейських цінностей, з якими співпадають і наші національні. У Росії ж будують суспільство так званої керованої демократії, яка суперечить європейським цінностям, не визнає їх.

Другий вимір — державницький. Україна розбудовує суверенну незалежну державу і прагне до співпраці з Росією на засадах загальновизнаних принципів міжнародного права. Росія формально визнає незалежність України, однак насправді більшість її владної еліти досі з цим не змирилася. Вони розглядають Україну як частину Росії, яка рано чи пізно має до неї повернутися. Без України в Росії не мислять відновлення її статусу як нової   імперської надпотуги.

Зрештою — геополітичний вимір. Україна хоче стати повноправним членом європейської сім"ї, приєднатися до ЄС і НАТО. Чітко розуміючи свої можливості й потреби, пріоритетом зовнішньої політики ми визначили саме європейську та євроатлантичну інтеграцію. Росія ж хоче відновити роль великої держави, бути на рівних із США та ЄС. Нам  кажуть: Україна не повинна вступати в НАТО. Заради чого — щоб зробити Росію могутнішою та сприяти її відновленню її як супердержави?

Референдум щодо вступу до НАТО був би цілком правомірним

Доки Росія серйозно не перегляне ці свої нелегітимні, незаконні підходи до співпраці з Україною, доти в наших відносинах буде криза. Зараз Москва намагається діяти шляхом прямого та прихованого тиску. В українсько-російських відносинах панує не притаманний співпраці суверенних держав дух дружби й довіри, а атмосфера спецоперацій, яку одна держава здійснює проти іншої.

Враховуючи слухняність антикризової коаліції, російський тиск на Україну посилюватиметься?

— В близькому майбутньому Росія тиснутиме на Україну незалежно від того, хто в Києві при владі. Але йдучи на поступки Росії, антикризова коаліція заохочує її до ще більшого тиску. Москва ще послідовніше й наполегливіше йтиме до своєї мети: включення України спочатку в орбіту свого впливу, а потім, в тій чи іншій формі, до нової імперії.

Неясність щодо того, хто ж фактично керує українською зовнішньою політикою і якою вона є, впливає на позиції України на міжнародній арені?

— Звичайно, це підриває міжнародний престиж України. Партнери обережніше ставляться до наших ініціатив, вичікують, чим тут усе закінчиться. Та чи може бути інакше, коли немає керівника МЗС, або коли він є, а його не пускають на засідання уряду? Це штучно створена антикризовою коаліцією криза в управлінні зовнішньою політикою.

Власне, після запровадження так званої політичної реформи взагалі незрозуміло — хто і чим керує в Україні. Зруйновано баланс влади. Хоча навіть і в умовах політреформи можна було б нормально працювати. Треба лише керуватися тими-таки положеннями Конституції, здоровим глуздом і національними інтересами, а не інтересами егоїстичними чи міркуваннями помсти й реваншу.

Чи може ослаблення позицій країни позначитися, скажімо, на рішенні Міжнародного суду ООН у Гаазі щодо статусу острова Зміїний?

— У жодному разі. Більш як 60-річна практика діяльності суду свідчить про те, що політична кон"юнктура на його рішення не впливає. До нього ніколи не було претензій. У своїх рішеннях щодо розмежування морських просторів суд ніколи стовідсотково не задовольняв вимоги однієї сторони. Думаю, і в нашому випадку ухвалить зважене рішення.

Чи під загрозою зараз курс України на інтеграцію в Європейський Союз і НАТО?

— Гадаю, він залишиться незмінним. Сподіваюся, що в новому законі "Про основи внутрішньої і зовнішньої політики", проект якого незабаром має бути внесений у парламент, європейський і євроатлантичний курс буде підтверджено.

Очевидно, членство України в НАТО обумовлять проведенням референдуму. Це цілком правомірно. Референдум потрібен як підґрунтя для політичного, а згодом і правового рішення щодо членства в НАТО. Але він має бути проведений за умови, що громадяни України будуть належним чином поінформовані про НАТО, про переваги членства в ньому для держави, суспільства та кожного з нас. Бо сьогодні в Україні певні сили, зокрема комуністи й соціалісти, ведуть антинатівську пропаганду зразка часів холодної війни. Цинічний підхід — з одного боку говорять про необхідність народного референдуму, а з другого — цілеспрямовано обманюють народ. Коли ж людина непоінформована, її вибір не може бути вільним.

Щодо вступу до Європейського Союзу, то найголовніше, щоб Україна відповідала критеріям членства в ньому. Тоді питань не буде. А сьогоднішнім пріоритетом є створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Тоді динамічніше розвиватимуться економічні відносини, суттєво зростуть інвестиції. Це приведе до зацікавленості в інтеграції нашої держави до ЄС з боку великого європейського бізнесу — а саме він рухає політичними проектами.

Маємо показовий приклад. Свого часу в Україну стукалася компанія "Брітіш петроліум", але їй свідомо не запропонували тут прийнятних умов роботи. То вона пішла в Росію. А потім робила все можливе, щоб запустити нафтогін Одеса–Броди у реверсному режимі. А якби "Брітіш петроліум" була в Україні, то робила б усе для наповнення його нафтою й використання в напрямку Європи.

Зараз ви читаєте новину «"Справа не в Огризкові, Тарасюкові чи чорноморських маяках"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі