"Солома як енергоресурс у п"ять разів дешевша за газ"

 

Голова правління Української вітроенергетичної асоціації, віце-президент Агентства з відновлювальної енергетики Андрій Конеченков, 49 років, каже, що в Україні нині ініціатива впровадження технологій відновлювальної енергетики йде не зверху, а знизу.

Як розвивається у світі відновлювальна енергетика?

— На неї йдуть близько 60 відсотків усіх інвестицій у світову енергетику. 80 країн підтримують розвиток такої енергетики на законодавчому рівні: ухвалюють спеціальні закони, запроваджують тарифи, квоти або зелені сертифікати тощо. Для того, щоб люди були зацікавлені у використанні місцевих енергоресурсів.

Що дають такі заходи?

— По-перше, за місцеві енергоресурси не потрібно воювати. Адже енергію вітру, сонця і біоресурс можна використовувати тільки там, де вона є. По-друге, ці ресурси є екологічно чистими, а їхній розвиток дозволяє інвестувати в місцеву економіку. Наприклад, вітроенергетика, на січень цього року досягла півтора відсотка від загального світового виробництва електроенергії. При тому, що коли для будівництва атомного блоку потрібно 10 років, то для монтажу вітроагрегата достатньо кількох днів. Ну й альтернативні технології набагато безпечніші, екологічно чистіші й дешевші.

Чи розвиваються вони в Україні?

— На відновлювальну енергетику грошей практично не передбачено. Хоча у вересні 2008-го ухвалили закон про зелені тарифи як доповнення до закону "Про електроенергетику" та "Про альтернативні джерела енергії". Він дає можливість отримати за вироблену електроенергію на об"єктах, де використовують відновлювальні джерела, удвічі більше. Тариф розраховується від середньої оптової ціни за минулий рік. На час ухвалення закону він складав порядка дев"яти євроцентів, хоча внаслідок падіння гривні знизився до 6,6. Саме 66,24 грн становить цей зелений тариф на 2009 рік. Він повинен стимулювати початок розвитку відновлювальної енергетики. Хоча от в Іспанії зелений тариф діє безстроково. Але, наприклад, для вітроенергетики оптимальним вважається термін дії 15–20 років. За цей час новий вид енергетичного сектору виходить на самооплатність і стає конкурентоспроможним.

Який економічний ефект може дати відновлювальна енергетика?

— Групою міжнародних громадських організацій і нашим Агентством із відновлювальної енергії розроблено стратегію до 2050 року. Порахували, що до цього часу економічно можливо досягти в Україні до 50 відсотків енергопостачання за рахунок цих джерел.

Тамтешні діти не знали, що таке взимку вчитися в теплі

Є проект програми з вітроенергетики, який перебуває в Міністерстві палива й енергетики. До 2030 року за рахунок вітру можна дати країні 16 тисяч мегават встановленої потужності, що становить близько 25 відсотків виробітку електроенергії від нинішнього обсягу.

На чому можуть спеціалізуватися окремі регіони?

— Кожна територія має свої пріоритети в розвитку відновлювальних джерел енергії. Крим — це вітер, сонячна та геотермальна енергетика. У центрі України досить багато біоенергетичних ресурсів: наша країна сільськогосподарська, і не використовувати потенціал деревини, соломи нерозумно. Ідеться не про вирубку лісів, а про їхню чистку та проріджування, про відходи сільськогосподарського виробництва. У нас велику кількість районів дотепер не газифіковано, але там є солома. На жаль, поки що по всій країні працюють лише понад 20 теплогенераторів на соломі потужністю від 200 до 1000 кіловат кожен.

Один із таких недавно поставили в сільській школі на Вінниччині. До того тамтешні діти не знали, що таке взимку вчитися в теплі. До речі, солома як енергоресурс у п"ять разів дешевша за газ, і втричі — за вугілля.

У Європі до цієї сировини ставляться з повагою. Її тюкують для подальшого опалення. Через нестабільність із постачанням газу європейці намагаються вирішити проблему за рахунок інших джерел енергії. Навіть смітників. Наприклад, у Данії родина бере в оренду невеликий смітник — до двох-трьох мільйонів тонн сміття. Бурять свердловини, збирають звалищний газ — метан, спалюють на газодизельному генераторі й отримують електроенергію — продають її в енергомережу. При цьому жодної шкоди екології.

А як із цим в Україні?

— У нас сьогодні відсутній реальний ринок. Якщо в Австрії можна купити один квадратний метр сонячного колектора за 50–70 євро і забезпечити себе теплом, то в Україні вони продаються за 200 євро, а модуль площиною до двох квадратних метрів може сягнути 350 євро. Немає законодавства, за яким кожен вироблений кіловат електроенергії має бути прийнятий місцевим обленерго в загальну мережу.

У Сквирі Київської області один підприємець побудував малу ГЕС на 100 кіловат. Чоловік звернувся в обленерго: мовляв, хочу віддавати безкоштовно надлишок електроенергії. Йому назвали суму за таке підключення, яка в кілька разів перевищувала вартість самої станції.

Виходить, держава не проявляє інтересу до такої енергетики?

— Виходить, що так. Вона зацікавлена в транзиті газу через країну. У такому випадку певна частина бізнесу заробляє гроші. А у випадку зі сквирівським підприємцем такого немає.

Чи може спонукати до зміни цього ставлення минула газова війна з Росією?

— У світі процес розпочався після нафтової кризи 1973 року. В Україні сьогодні ініціатива впровадження цих технологій іде не зверху, а знизу. Але для розвитку цього енергетичного сектору потрібна ініціатива зверху: щоб ухвалити закони, запровадити пільгові податки.

Хоча в Німеччині відновлювальна енергетика теж почалася не з уряду, а з фермерів. Вони розуміли: можуть віддати частину землі під вітроагрегат, самі робити біогаз, продавати тепло. А згодом у Німеччині ухвалили найкращий на сьогодні закон із підтримки відновлювальної енергетики.

×