"А хто вам сказав, що ви взагалі житимете?" — найчастіше чують росіяни, коли, киваючи на зруйнований їхньою зброєю Донбас, цікавляться: "Ну як же ми після цього разом житимемо?"
Краплі, падаючи в одну точку, проточили загальноросійську черепушку, чи яка інша фізика спричинила, проте офіційна Москва, схоже, замислилася над перспективами. Наприкінці жовтня в білокам'яній відбулася наукова конференція, де обговорювали, чи залишиться Росія суверенною державою до 2020 року?
Подія симптоматична. Хвороба держави — не хвороба людини. Консиліум біля такого ліжка на власний розсуд не збирають. Та ще коли можливий летальний наслідок. Для такого консиліуму потрібен дозвіл з верхів. І його, як бачимо, отримали, хай і для вузького кола експертів.
Замислитися московітам справді є над чим.
Головні годувальники бюджету Газпром і Роснафта — фактично банкрути. Ціни на нафту давно впали нижче критичного мінімуму, а арабські країни на чолі з Саудівською Аравією замість скоротити, як робили раніше, нарощують видобуток. Росія ж через санкції збільшити продаж нафти й газу не може: Європа бере мінімум, а на газогони до Азії нема грошей та й будувати їх треба п'ять-сім років. Сяке-таке здорожчання сировини прогнозується лише за 5–10 років, до чого Газпром просто не доживе. Інші галузі економіки підстрахувати годувальника виявилися неготовими: вони практично не розвивалися.
Путін задушив і стриножив в економіці все живе, поставивши на ключові напрямки братів-кадебістів, озброєних винятково силовими методами управління. Варто було зміліти нафтогазовим рікам, як бюджет перестав наповнюватися. Росія нині активно проїдає золотовалютні запаси, створені в золоту пору високих цін на нафту, підчищає стабілізаційний й усі резервні фонди, і навіть періодично запускає руку до пенсійного. І все це на тлі принизливої данини каганату Чечні за лояльність; виплат дотаційним регіонам, які чи не подвоїлися з приєднанням українського Криму; непосильних для мізерного бюджету витрат на війну в Донбасі та сирійську авантюру; мільярдних арештів державного майна в Європі за судовим рішенням за позовами компанії ЮКОС; обов'язкових виплат за раніше взятими корпоративними і державними позиками, чергова хвиля яких накриє Росію у грудні… Бездонна, як здавалося, калитка Московії от-от спорожніє — і це матиме для неї фатальні наслідки.
Кому потрібен центр без грошей? Його авторитет сповзе до нуля. Нафтоносна Тюмень одразу засумнівається, аж до відокремлення, у праві Москви отримувати 95% її прибутку. Те саме зроблять Далекий Схід та інші території Сибіру — за винятком відданих зі щедрої руки Китаю в оренду на 50 років за символічну ціну. Чечня від ослаблої Москви нічого не вимагатиме — хіба що заради куражу і ще більшого приниження Кремля — Кадиров просто піде набігами на Кавказ і Кубань, грабувати й торгувати полоненими. Неконтрольовані території проситимуться або відходитимуть в інший спосіб до країн-сусідів — кому на радість, а кому й на біду. Серед цих сусідів є й Україна.
Вірність центру збереже хіба що споконвіку голодне Поволжя — візьме торби та й рушить під стіни Кремля жебрати й допомагати озлобленим москвичам бити мусульман та інших інородців. А перебивши, підуть на Тюмень, аби обставити її іржавими ракетами радянського виробництва і бодай на кілька років присмоктатися до рятівних нафтогазових родовищ.
Науковці Москви обмежили дискусію 2020 роком і були при цьому сповнені оптимізму. Мовляв, ще є час.
При цьому вони навіть у кулуарах не припускали варіанту зміни путінського режиму, що могло б скоригувати перспективу розпаду РФ. Хоча такий підхід є не науковим і вкрай безвідповідальним. Адже, за прогнозами західних фахівців, за умови збереження путінського статус-кво Росія втратить суверенітет у нинішніх кордонах раніше, ніж за п'ять років.
3 
1
Коментарі