Письменник Андрій Курков, 49 років, оцінив політичні наслідки року президентства Віктора Януковича для Російської служби радіо "Бі-Бі-Сі". Переклад тексту друкуємо зі скороченнями.
Напевно, в найближчі місяці побільшає роботи у Генеральної прокуратури, яка отримала завдання знайти склад злочину в діях членів уряду колишнього прем'єр-міністра Юлії Тимошенко.
Сам Янукович робить вигляд, що ні на що в боротьбі з опозицією не впливає. Мовляв, є судова система, вона і вирішить: хто винен, а хто ні. Більшість українців вважає, що судова система повністю підконтрольна адміністрації президента і майже повністю корумпована.
Президента, схоже, мало турбує, що думають про цю ситуацію на Заході і в самій країні.
Буквально днями він провів засідання щодо зміцнення демократії. При цьому очевидно, що Янукович і його оточення намагаються вибудувати владу за російською моделлю і в ідеалі хотіли б переформатувати країну під "керовану демократію", яка є в сусідній Росії.
Однак завдання це непосильне, доки в державі є реальна опозиція.
Проте я не назвав би Януковича проросійським президентом. На самому початку свого президентства він регулярно зустрічався з Путіним і Медведєвим, не забуваючи літати до Брюсселя.
Українцям він обіцяв, що Росія знизить ціну на газ для України. Дива не сталося. Газ не подешевшав. Україна не визнала незалежність Абхазії, як того обіцяв Путіну Янукович — принаймні про такі обіцянки писала українська преса.
Зовсім недавно Володимир Путін ще сильніше висловив своє невдоволення Україною, заявивши, що Росія перемогла б у Другій світовій війні і без участі українських солдатів.
Нова українська влада зробила вигляд, що не почула цієї заяви, як раніше зробила вигляд, що не було на центральному каналі російського телебачення пародії на Януковича.
Геополітично ситуація України зараз трохи скидається на становище Білорусі: ні з Росією, ні з Заходом, а головне — утримати владу.
Утім таке порівняння, звичайно, не зовсім правильне. У стані відносної демократії Україну поки що утримує існування двох різних за історією та ментальністю частин країни: східної, більш радянської за духом, і західної — більш європейської, яка була у складі СРСР лише 45 років.
В Україні не було президента, який представляв західний регіон країни.
Саме в цьому регіоні, в Галичині, популярністю користуються праві та націоналістичні партії. Саме в цьому регіоні Партію регіонів та її президента виборці вважатимуть антиукраїнськими окупантами — і за контакти з Кремлем, і за обіцянки зробити російську мову другою державною.
А значить, реальна майбутня опозиція теж прийде з Галичини. Хоч як це дивно, але саме Партія регіонів неофіційно підтримувала на місцевих виборах восени торік найрадикальнішу з націоналістичних партій — партію "Свобода", намагаючись таким чином ослабити в цьому регіоні популярність Блоку Юлії Тимошенко.
Тимчасової політичної мети досягли — тепер місцеві ради Галичини контролюють представники партії "Свобода".
Однак наслідки посилення впливу таких партій в країні передбачити важко.
Особливо в часи, коли життя дорожчає, та й сама країна уникла дефолту лише завдяки тому, що продовжуються транши багатомільярдного кредиту МВФ.
3 
1
Коментарі