Минуло два тижні, як Кремль оголосив про виведення військ із Сирії. Експерти досі гадають, проти кого він спрямує вивільнені сили. Найчастіше називають Україну — тут війну вже розв'язано, й посилення агресивних випадів менш ризиковане, з огляду на загрозу нових міжнародних санкцій.
Прогнози очевидні — про Україну Путін не забував ні на день. Він і в сирійський конфлікт вліз не заради Асада, а з наміром відіграти бодай щось із втраченого через бандитські наскоки на Крим і Донбас. Мети частково досягнуто: з РФ почали розмовляти. Навіть Сполучені Штати. Хоча й не на рівних, а як з регіональною державою, яку з політичної карти світу нікуди не дінеш.
Виходячи із сирійського здобутку і слід розглядати масштаби ймовірних воєнних авантюр Москви. Принаймні, доки вона не розчарується у власних сподіваннях.
На Донбасі стало гарячіше. Й без того хитке перемир'я московіти та їхні найманці підривають щодня і по всій лінії фронту. Коли ворог особливо нахабніє, наші відповідають. Про рівень нахабства агресора й інтенсивність зіткнень свідчать цифри втрат. Лише з 19 по 26 березня командуванню регулярних військ РФ довелося замовляти 86 цинкових трун, 28 її воякам знадобилися милиці, ще 10 загубилися в донецьких степах. І це без урахування втрат серед тих, хто приїхав заробити на війні.
Найбільше загарбників полягло під Авдіївкою Донецької області, де нині точаться безперервні бої. Приміром, у ніч на 23 березня ворожа піхота, за словами свідків, йшла на українські позиції "хвилями, наче на забій. Наші їх буквально шаткували". Така "жертовність" й інтерес саме до місцевої промзони мають просте пояснення. Пару тижнів тому українським захисникам набридли дошкульні нічні вилазки снайперів і розвідувально-диверсійних груп, і вони, попередивши спостерігачів ОБСЄ, завдали контрудар. І не лише позбавили ворога вигідних для наскоків позицій, а й взяли під приціли дорогу Донецьк — Горлівка, якою той перевозить зброю.
Локальний контрнаступ під Авдіївкою назвали нашою перемогою. Невеликою, але важливою. Такі речі в Кремлі сприймають вкрай болісно, тож його керівник прагнутиме "поставити Київ на місце" — будь-якою ціною відвоювати промзону. Так він чинив із Донецьким аеропортом, а потім — із Дебальцевим. І стратегічні вигоди тут на останньому місці.
Наша розвідка зафіксувала на цьому напрямку появу нових танкового і мотострілецького підрозділів та комплексу радіолокаційної розвідки. Безперервним потоком із Московії сюди везуть боєприпаси. Прибули з РФ і перші спецпризначенці — для більшої гарантії перемоги.
Проте для України утримати промзону — ще важливіше, ніж для Путіна відіграти її. І також насамперед із морально-психологічних міркувань. Нашому суспільству потрібні реальні докази того, що армія навчилася не лише захищатись, а й перемагати. І що продемонстрований під Авдіївкою клас завдавати удари високоточною протитанковою зброєю та снайперськими системами не є чиїмось вдалим експромтом.
Відновив Кремль після Сирії й тактику залякування. Готовність напасти на Україну постійно демонструють війська, розміщені на окупованому півострові. Не припиняються порушення повітряного кордону в Херсонській області. А минулої п'ятниці вперше імітували броньовану атаку на Сумському напрямку.
Маленькі локальні війни на донбаському фронті й напруження на всіх ділянках спільного кордону — такий інструментарій нині обрав Путін для тиску на Україну. Його мета залишається незмінною: силою зброї ввігнати територіальні терористичні угруповання в законодавче поле нашої держави. І потім підірвати її зсередини.
3 
1
Коментарі