Ексклюзиви
Середа, 11 червня 2014 10:17

Пані знову вийшла на панель

Панель — це де можна продатися. З потреби або за гроші.

Пані й не хотіла б, пані вміє бути вірною. Але так ­вийшло.

І вона вийшла.

І тепер робить так, аби її було і видно, і чутно.

"Казала ж йому: не будуй золотого палацу з золотим унітазом, — щебече пані на панелі наліво й направо. — Спочатку завидки з'їдять людей, казала йому, а люди потім з'їдять тебе. Лише рукою махнув… А потім і взагалі перестав слухати, віддалив від себе… І от що зробили з ним оті "розумники" — до ганебної втечі довели".

І раз повторює, і вдруге, і втретє… Аби почули і купили.

Або й так узяли.

Бо пані залишилася сама. Без господаря. А це для неї — біда. Бо пані з тих людей, що мають вроджену потребу служити. І служити вірно.

Будь-кому. Будь-якій владі. Бодай злодієві.

А для пані з кебетами — аби ще й господар був вельможним. Тоді ж і вона на видноті. Тобто — при грошах і при славі.

Пані кебету має. І має про неї дуже високу думку.

Якби не мала кебети, не злізла б аж так нагору. Аби було видко звідусіль.

Пані й ґандж має. Дуже серйозний ґандж. Та про нього не будемо. Пані, коли чує про той ґандж, дуже нервується й біжить до суду казати, що то не її, і править великі гроші. Бо ґандж таки серйозний. Навіщо мені клопіт?

Та й мова про інше.

Пані донедавна, як ви зрозуміли, мала господаря. Дуже вельможного.

Навіть — дуже-дуже. Не кожен уміє такого собі заробити, а вона — от.

Пані при ньому велося добре. Дуже добре. Навіть — дуже-дуже.

І добра нажила, і сама біля вельможного та біля великих грошей вилюдніла — перехожі перестали хреститися, зустрівши.

І в очах виросла — й у людських, та ще більше — у власних.

Аж так запишалася, що стала натякати, буцімто не вона при господареві, а той при ній. І кроку, похвалялася, не ступить, не порадившись.

Правди в її словах трохи було. Вельможний по-своєму цінував пані. Хоча й дратувався частенько. Але ж — вірна. Завжди напохваті — принести, подати, підставити що лякливому здорованю — низеньке плече або інше. Пані на все була ладна — і очима натякала, і голосом теплішала…

Вони б так і жили, призвичаївшись.

Проте склалося так, що її вельможний мав утекти. І дуже, дуже швидко.

Так швидко, що ні попрощатися не встиг, ні сказати про жити далі.

У сенсі — без нього жити чи їхати слідом.

І от пані на панелі. Як уже було з нею.

Вийшла і стала. Та на таке місце, повз яке і новий вельможний (з тих, що дуже-дуже) прогулюється. Стала та й почала щебетати.

Про те, як багато зробила доброго та корисного — і для людей, і для свого покровителя. І яка від неї велика користь. Особливо від голови.

І каятися, що не вгледіла.

І винуватити недавнього господаря — але тепло, щоби не подумали, наче невдячна, бо це також ґандж.

І не так за втечу винуватить, як за те, що перестав її слухати.

Щебече пані, а сама навколо позирає та прислухається.

Чи розуміють її натяки?

Чи усвідомлюють, якого великого розуму пані тепер ­нічия?

Ні, не розуміють і не усвідомлюють…

Ані головний — який "дуже-дуже", ані менш вельможні, котрі при силі.

Досі пані стоїть на панелі.

То розумом похвалиться.

То вмілим язиком губи облизне.

То зачіску змінить.

Або й на скандал зірветься перед телекамерами. Нерви ж не залізні отак стояти. Знеславлю, мовляв, на всю Росію! На увесь світ! Якщо не візьмете. Зрозумійте ж: мене краще мати за друга, ніж за ворога, натякає.

Продається пані — бо кебету таки має.

А її не купують — бо також не без кебет.

Мені аж шкода її стало.

Тому й вирішив написати.

Зараз ви читаєте новину «Пані знову вийшла на панель». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода