— Уперше в АТО був 2014 року в Щасті — через місяць після того, як "Айдар" звільнив місто. Ми привезли хлопцям тепловізор, — каже мер Івано-Франківська 37-річний Руслан Марцінків.
У ніч на 22 квітня повернувся з шостої поїздки в зону антитерористичної операції на Донбасі. Говоримо того ж дня зранку.
— Відколи став міським головою, їжджу в зону АТО раз на два-три місяці. Навідую хлопців із різних частин. Цього разу був у 44-й артилерійській. Два тижні тому в ній загинув іванофранківець, майор. Забезпечення і спорядження за три роки стали значно кращі. Однак і зараз потрібні оптика, сучасна техніка, озброєння, запчастини. Цим має займатися держава. Для артилерійської розвідки вартість одного квадрокоптера — 150 тисяч доларів.
Чи взаємодієте з місцевими цивільними?
— Уклали угоди про партнерство — між Івано-Франківськом і Волноваським районом та містом Попасна. На великодні свята у нас гостювали 110 дітей із сіл Гранітне, Новотроїцьке. Це практично вже лінія фронту. Вони жили в наших родинах. На літніх канікулах ми прийняли понад 100 дітей в оздоровчому таборі. І цьогоріч плануємо запросити стільки ж.
Передали до шкіл понад три тисячі підручників. Із 1 вересня торік усі школи Волноваського району перейшли на українську мову. Допомагаємо не тільки військовим, а й у розбудові українського світу.
Як це сприймають люди Донбасу?
— Їхня свідомість стала більш проукраїнська. Визначилися, за кого вони. А ми почали цінувати різність, особливість одне одного. Відчуття, що ми — по один бік фронту, єднає.
У Волноваському районі було 90 відсотків російськомовних шкіл. Хоча в таких козацьких селах, як Благодатне, говорили українською. Із 1 вересня голова районної ради вирішив перейти на українську мову — і всі це зробили.
Також у Волновасі зводять храм Київського патріархату. Туди ж переносимо греко-католицьку церкву з Франківська. Так стараємося просувати українські цінності. Бо війни виграють священики і вчителі.
Як відчувається війна в Івано-Франківську?
— Понад півтори тисячі учасників бойових дій повернулися в місто. Вони і їхні родичі пережили цю війну на собі.
З другого боку, в 2014–2015 роках усі слідкували за новинами з фронту. А зараз відчувається, що війна — далеко. До зони бойових дій півтори тисячі кілометрів. Для багатьох на Західній Україні усе, що за Дніпром — це вже дуже далеко. Ми радше в Польщу поїдемо, ніж у Харків чи Луганськ.
Яка ситуація з пільгами, землею для учасників АТО?
— Всіх одночасно забезпечити не можемо. Тому визначили пріоритети. Родини загиблих, інваліди війни І, ІІ, ІІІ груп отримали земельні ділянки. Їх 110. Асоціація учасників бойових дій сама формує списки. Мені не хочеться, щоб влада вирішувала, хто достойніший. Проблема в тому, що навколо Франківська є багато приміських сіл і мало вільної землі.
З квартирами краще. Асоціації учасників бойових дій виділили шість земельних ділянок. У спілці із забудовниками зводять житло, і частина квартир переходить їм. Торік 38 помешкань дали за цією програмою. Також інвалідів війни І та ІІ груп повністю забезпечили житлом за кошти державного і міського бюджету.
У листопаді торік до вас зверталися з проханням відновити "традиційні ринки експорту". Наскільки регіон постраждав від торговельної війни Росії з Україною?
— Був спад у виробництві м'яса, бо наш комбінат працював на російський ринок. Зараз збільшили виробництво на Румунію, Болгарію.
За цей час у нас зросло на 450 відсотків машинобудування. Виробляємо пральних машин удвічі більше — "Зануссі Електролюкс". "Тайко Електронікс" виробляє кабелі для "Опеля" й інших машин. Тобто повністю переорієнтувалися. Маємо хорошу динаміку на ринок Європи, Азії, Саудівської Аравії, Арабських Еміратів.
Місто розвивається, заводів стає більше. І виникає проблема — не можемо набрати робочої сили. До польського кордону — 200 кілометрів. Там заробітна плата вп'ятеро вища. Тільки за минулий рік видали 240 тисяч польських віз із Франківська й області. Більше половини — це робоча міграція. Сьогодні не можемо знайти шоферів, прибиральниць, хоча зарплата у них від 5 тисяч гривень.
Як спонукати заробітчан повернутися?
— Потрібно розвивати бізнес. Наприклад, туризм. Цього року на 10 тисяч людей більше приїхали на зимові свята в Івано-Франківськ, ніж торік. 2012-го в місті був один хостел, зараз — 32.
Яка роль і вага російського бізнесу в регіоні?
— Він скрізь присутній. Усі гральні автомати належать російським компаніям. В Івано-Франківську, на жаль, працює "Сбербанк". Неодноразові звернення в правоохоронні органи поки що не допомогли. Хтось у цьому зацікавлений. Третиною обленерго в Україні володіє російська "Ві Ес Енерджі".
Як ставитеся до реформи з децентралізації?
— Позитивно. Для мене децентралізація — це коли стає більше повноважень і грошей. А не коли нам дають трішки більше податків і значно більше — видатків.
Франківську на утримання передали дев'ять професійно-технічних училищ. Це 126 мільйонів гривень на рік. При цьому вони підпорядковуються Міносвіти, а не місту.
Усіх пільговиків держава кинула на місцевий рівень. Із перевізниками домовилися. Пенсіонери у нас безкоштовно їздять з 10:00 до 16:00 без обмежень. В інший час — по три пільгові місця. Діти шкільного віку їздять безкоштовно з сьомої ранку до сьомої вечора — з понеділка по п'ятницю. Учасникам бойових дій компенсуємо 50 відсотків, інвалідам — 75.
Взагалі неврегульоване питання добровольців. А рішенням нашої ради вони прирівняні до учасників АТО. Як і ветерани Української повстанської армії, отримують доплати тільки з місцевих бюджетів.
Ну і система неправильна. Без реформи правоохоронних органів, судів — нічого не буде. Суди має обирати громада. І потрібно, щоб можна було відкликати правоохоронців. Тоді зможемо говорити про повноцінну децентралізацію.
Які позитивні її результати?
— Повноважень і коштів для місцевих органів таки більшає. На сьогодні бюджет Івано-Франківська становить 2,2 мільярда гривень. Минулого року — 1,65 мільярда. Але 80 відсотків — це заробітні плати. Врахуйте зростання мінімалки з 1600 до 3200 гривень. Ще частина — оплата опалення, електрики. 8—12 відсотків лишається на розвиток — дороги, садочки тощо. Цього недостатньо, щоб кардинально змінити ситуацію.
Порівняйте. У польського Жешува (населення — 170 тис., у Івано-Франківську — 254 тис. — ГПУ) — 14,5 мільярда гривень у перерахунку. Це — без коштів Євросоюзу на будівництво доріг, шкіл тощо.
Як змінилися повноваження?
— Наприклад, на місця передали певні питання містобудування. Для нас це важливо, бо Івано-Франківськ забудовується хаотично. Ми третє місто за обсягом будівництва — після Києва і Вінниці.
Чому розбудова йде так стрімко?
— Населення Івано-Франківська зараз — 254 тисячі людей. Щомісяця збільшується на 500 чоловік. Прогнозую, через 10 років нас буде близько 300 тисяч. З області люди з'їжджаються, заробітчани купують квартири в місті.
Ви два роки були народним депутатом. Чим нинішня Верховна Рада відрізняється від попереднього скликання?
— Тоді в парламенті була перевага у Партії регіонів і комуністів. А теперішня влада — аморфна маса. Це групи, які служать тому чи іншому олігарху. Вони намагаються розділити країну на регіони за сферами впливу.
Як змінилося суспільство за три роки?
— Стало вимогливіше до влади. Зараз дуже важко бути міським головою. Це шалена критика. Івано-Франківськ — одне з найпрозоріших міст. Є можливість прийти на прийом, написати мені в "Фейсбуці", подати електронну петицію.
Також суспільство помудрішало. На наступних виборах люди голосуватимуть більш осмислено.
Дострокові вибори парламенту потрібні країні?
— Так, бо Рада не відповідає очікуванням українців. Як міський голова, щодня дивлюся свою передвиборну програму — що зробив, а що ще треба. Обіцяв відкривати три дитячих садочки на рік — минулого це було зроблено. Цьогоріч буде ще п'ять.
Так має бути і щодо парламенту. Ми повинні слідкувати за тим, що вони обіцяють і що — роблять. Взагалі ж потрібно частіше проводити вибори. Раз на три роки обирати Верховну Раду і місцеві, як пропонували "свободівці".
Наскільки вибори зараз імовірні?
— Імовірність низька. Народні депутати в них не зацікавлені. Окрім хіба "Батьківщини" й Опозиційного блоку. А люди навряд вийдуть на вулиці їх вимагати — збайдужіли.
Чому "Свобода" програла минулі парламентські вибори?
— Були помилки, зокрема кадрові. Але те, що ми робили, не робили жодна фракція і партія. Ми були відповідальні, всі 100 відсотків відвідували засідання Ради. Ми творили закони. Я автор понад 60 законопроектів. Хоча був в опозиції.
Проте 2014 року суспільство вирішило, що на той момент вартіснішими були "Народний фронт" Яценюка і "Блок Петра Порошенка". Тут ми недопрацювали, не донесли до людей, що мали.
На місцевих виборах позаторік партія врахувала помилки?
— Вони були вдалі. Отримали трьох міських голів обласних центрів — Івано-Франківськ, Тернопіль, Хмельницький. Маємо фракції майже у всіх обласних центрах. Найпівденніше — це Херсонщина. На місцевих виборах "Свобода" повернулась у велику політику.
Під час передвиборної гонки схуд на 16 кілограмів
Руслан Марцінків народився 22 листопада 1979 року в місті Бобровиця Чернігівської області в родині лікаря. 1992-го сім'я переїхала до Надвірної на Івано-Франківщині.
Закінчив фізико-математичний ліцей. В Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу отримав фах інженера-економіста й ступінь магістра державного управління. Нині вивчає державне право в Університеті короля Данила.
З початку 2000-х працював економістом у ВАТ "Турбогаз", директором пластового центру Івано-Франківська, помічником заступника міського голови міста. У 2006–2010 роках — голова постійної комісії з молодіжної політики облради. Потім два роки — депутат і секретар міської ради.
Був народним депутатом від Всеукраїнського об'єднання "Свобода".
На виборах восени позаторік став міським головою Івано-Франківська. Під час передвиборної гонки схуд на 16 кг.
Дружина 37-річна Оксана— економіст. Синові Святославу 15 років.
У вільний час ходить у гори або читає. Зараз — три книжки водночас: про римського імператора Октавіана Августа, порівняльну історію України й Європи та з ораторського мистецтва.
Улюблені гурти — "Кому вниз", американський "Скорпіонс".
5 
35413
Коментарі