Ексклюзиви
Понеділок, 11 червня 2007 19:49

Найбільше правди — в пародії

У Києві закінчується театральний сезон, час підбивати підсумки. Здається, все найважливіше відбулося не на великих столичних сценах, а на малих. Там теж щось було, але до великих сцен ми звикли ставитися надто серйозно, й це нам заважає бачити, що там діється насправді.

Приміром, у Молодому театрі Станіслав Мойсеєв поставив "Четверту сестру". У назві є натяк на чеховських трьох сестер, які лірично зітхали: "В Москву! В Москву!". Тут це спародійовано, це пародія навіть не на Чехова, а на совкову культуру, яка любила прикриватися Чеховим. І вистава — якраз про псевдокультуру, з якої впала чеховська маска. Це розумна вистава, варто придивитися до неї, але ж ми серйозно ставимося до академічних сцен, тому не помічаємо нюансів, дехто навіть каже: "Спаплюжили Чехова!".

Цікаво, що б вони сказали, якби бачили Чехова в київському театрі "Ательє 16"! Це театр не академічний, тут публіці легше миритися з незвичним. Тут режисер Лінас Зайкаускас якраз і поставив чеховські "Три сестри", дуже своєрідно. "Сестри Прозорови" — так зветься вистава. Її грають лиш три актриси, оце й є три сестри — але усіма покинуті, полк пішов із міста, панове офіцери на сцені відсутні. Від них лишилися шинелі в гардеробі сестер.

Дія відбувається ніби в якомусь класі, за партами.

Те, що ми бачимо, мабуть, могли придумати лише школярки, яким до смерті набрид хрестоматійний Чехов — "В человеке всьо должно бить прекрасно!".

А коли воно перестало бути прекрасно?

Тоді, як каже одна з сестер, краще бути конякою, аніж людиною. Тоді світ перевертається — як в оцій виставі. І це вже не три сестри, а три медсестри з дурдому. Вони заганяють уявних журавлів у шпаківню?

При цьому ознаки великої російської культури нібито нікуди не поділися — але спотворилися. Тут тобі й Чехов звучить, і Гоголь — але ніби в кривому дзеркалі. В епізоді пожежі згадуєш чеховське "В Москву!" — але за цим бовваніє Лермонтов з його "Ведь недаром Москва, спаленная пожаром?" А одна з сестер (її грає Віта Смачелюк), смаглява й кучерява — іноді нагадує Пушкіна. Але це Пушкін, замучений білою гарячкою.

Від усього цього спершу переживаєш шок. А потім розумієш: це прощання не з культурою, а з її спекулятивним розумінням. Із тим нібито-Чеховим і нібито-Пушкіним, за якими зручно було ховатися Сталіну або Брежнєву.

Одна з сестер іноді нагадує Пушкіна

Що з цього могло вийти, як не пародія?

Але у виставі є потрясаючий епізод: коли сестри прощаються з давно вбитим на дуелі Тузенбахом. Вони згортають його шинель і оплакують її. Отоді й починаєш розуміти: тут не Москву, не культуру і не Чехова висміяно, а ті банальності, якими звикли підміняти і Чехова, і саму культуру.

Зрештою, в наш час у пародії — найбільше правди. Власне, й "Четверта сестра" — про те саме. Просто це треба хотіти бачити, не прикидаючись, що у нас "всьо прекрасно? должно бить".

Зараз ви читаєте новину «Найбільше правди — в пародії». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода