Ситуацію в українській політиці не можна описати за допомогою безневинних термінів "криза" або "конфлікт інтересів". Це — класична холодна війна. Тут є своя гонка озброєнь, секретні договори, лукаві перебіжчики, інформаційні диверсії.
У хід ідуть і перевірені часом ідеологічні символи. Наприклад, Юлія Тимошенко нещодавно порівняла себе з голубом миру. Періодично ситуація загострюється, виникають карибські кризи і берлінські стіни. Каменем спотикання ставали то Фонд держмайна, то крісло київського мера. Щоразу здавалося, що холодна війна ось-ось перейде в гарячу, але ніхто із супротивників не ризикував почати першим. І знову продовжувалася болісна гра на нервах всієї країни, обтяжливе очікування розв"язки.
Отак прийшли до напіврозпаду демократичної коаліції. Демарш нардепів Ігоря Рибакова та Юрія Бута став черговим потрясінням для вітчизняного політикуму. Але насправді нічого дивовижного тут немає. Пересічна спецоперація у дусі КДБ і ЦРУ — перевербовування ворожих депутатів. Ініціатори загальновідомі, хоча це не заважає їм демонстративно знизувати плечима: ми тут ні до чого.
Але навіть гіпотетична відставка Юлії Тимошенко і формування нової парламентської більшості навряд чи покладуть край холодній війні між президентом і урядом. Швидше за все, вона поновиться в дещо зміненому форматі: згадаймо протистояння президента Ющенка і прем"єра Януковича в 2006–2007 роках.. Конфронтація є звичним станом української правлячої еліти. Амбітні вожді активно руйнують країну зсередини.
Юлія Тимошенко нещодавно порівняла себе з голубом миру
Що ж провокує цю постійну холодну війну між різними гілками української влади? Одні шукають корінь зла в системі, інші — в людях. Хтось вважає, що наші лідери воюють один з одним через недосконалість вітчизняних законів. Другі стверджують зворотне: закони погані з вини безвідповідальних, войовничих політиків. Напевно, мають рацію й ті, й інші. Нинішня Конституція справді запрограмована на конфлікт прем"єра і президента — хто б із крупних політичних діячів не обіймав ці посади. Але суперечливі, деструктивні положення з"явилися в Основному Законі невипадково — над ним попрацювали ті ж амбітні політики.
У глобальній політичній кризі по-українськи об"єктивні і суб"єктивні чинники тісно переплетені. Тому не існує універсального засобу, здатного швидко втихомирити вітчизняний політикум. Змінимо Конституцію — представники старої еліти воюватимуть одне з одним за новими правилами. У результаті закулісних інтриг Юлію Володимирівну або Віктора Андрійовича викинуть із політичного життя — але їхнє місце займе хтось інший. Система, налаштована на взаємну ворожнечу, як і раніше, справно працюватиме.
Мабуть, у громадян тільки один вихід: запастися терпінням і сподіватися на цілющу силу часу. Лише він здатен забезпечити паралельний розвиток системи і людей, вдосконалення інститутів влади, оновлення політикуму. "Через п"ять років більшості політиків, які присутні на політичній арені, просто не буде", — такий прогноз оприлюднив нещодавно голова Верховної Ради Арсеній Яценюк.
Але тактика вичікування має істотний мінус. Час для України — не тільки союзник, але й небезпечний ворог. Системні реформи, енергетична безпека, євроатлантична інтеграція, нарешті — підготовка до Євро-2012: усі ці проблеми треба вирішувати не через п"ять років, а вже сьогодні, саме зараз. Кожного місяця, року зволікання підривають конкурентоспроможність України в світі. А замість активних дій ми змушені спостерігати за перипетіями холодної війни у верхах і сподіватися на еволюцію українського політикуму.
3 
35413
Коментарі