Після виборів минулого року звичними для місцевих рад стали перебігання депутатів із фракції у фракцію.
Недавно Верховна Рада ухвалила закон, який це унеможливлює. Бо передбачає так званий імперативний мандат. Тобто обов"язковий вступ та постійне перебування народного обранця в складі депутатської фракції партії чи блоку, за списком яких він отримав мандат. Якщо ж вийде із фракції, керівні органи партії чи блоку мають право позбавити його депутатства.
— Імперативний мандат сприяє посиленню відповідальності, тому його запровадження є позитивним, — каже експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Петро Удовенко, 62 роки. — Водночас існує ризик, що партійні організації можуть використати це для залякування окремих народних обранців. Але ж кожен депутат повинен мати право на власну позицію чи бачення проблеми.
Зрозуміло, що одним законом тут не відбутися. Треба вносити зміни у закони про місцеве самоврядування, про статус депутатів місцевих рад та про політичні партії. І таким чином чітко виписати механізм зв"язків депутата, фракції та парторганізації.
На запровадженні імперативного мандата найбільше наполягав Блок Юлії Тимошенко. Він прагне забезпечити монолітність лав своїх низових осередків. Адже останнім часом у деяких регіонах вони почали буквально тріщати по швах — від погроз, залякувань чи підкупу з боку політичних опонентів. Типова ситуація склалася в Київській міській раді, де частина депутатів БЮТу перебігла до блоку Леоніда Черновецького.
Голова Новокаховської міської організації партії "Батьківщина" Ігор Тобінський, 46 років, запровадження імперативного мандата оцінює позитивно. Він упевнений, що це дисциплінуватиме обранців і зміцнюватиме авторитет партій. У свою чергу, партійні осередки зможуть контролювати своїх депутатів.
— Є такі, що потрапили в прохідну частину списку, а самі навіть виборами не займалися, — каже він. — За них працювали інші. Вони влізли в міську раду, а тепер їм на всіх начхати — вирішують лише свої питання. І це — проблема всіх партій.
Однак депутат Новокаховської міської ради від БЮТу Сергій Цигіпа, 45 років, має іншу думку.
Влізли у міську раду, а тепер їм начхати
— Керівники місцевих парторганізацій отримують право ініціювати виключення депутатів на свій розсуд, — каже він. — Це може призвести до ситуації, коли депутатські мандати купуватимуть. Адже є можливість заміняти одних депутатів іншими.
Цілком очевидно, що біганина депутатів із фракції до фракції пояснюється нерозбірливістю самих партій під час формування виборчих списків, а також є наслідком низької політичної культури. Але аж ніяк не законодавства. То чи варто підміняти відповідальність політичних лідерів за складання тих списків можливістю довільної заміни обраних виборцями депутатів?
На думку 34-річної Юлії Тищенко з Українського незалежного центру політичних досліджень, запровадження імперативного мандата посилить партійний авторитаризм.
— Тут більше ризиків для розвитку демократії, ніж позитиву, — каже вона.
Виходить, що місцеві партійні органи зможуть постійно змінювати результати волевиявлення громадян. Бо ж на місцях люди голосують не стільки за партії чи блоки, скільки за конкретних кандидатів у списках, яких вони добре знають. Або ще одне: он Соцпартія після виборів пішла в коаліцію з Партією регіонів. І тепер виходить, що незгодні з цим депутати-соціалісти місцевих рад не можуть вийти із соціалістичної фракції. Навіть якщо це підтримують їхні виборці.
Імперативний мандат має довгу історію. Він існував ще в Стародавньому Римі та Стародавній Греції.
В останній його застосовували при реальних порушеннях, а от у Римі за допомогою імперативного мандата розправлялися з політичними опонентами. Наприклад, Цицерона позбавили звання консула через його критичні виступи проти правлячого триумвірату — Цезаря, Помпея та Краса.
У Франції відкликання депутатів та інших виборних осіб практикувалося під час Паризької комуни. Тоді ліквідували розподіл влади на законодавчу, судову та виконавчу. Усі члени Національних зборів мали наказ, імперативний мандат, від своїх виборців щодо виконання їхніх вимог. І за найменше порушення їх могли відкликати.
Застосовували імперативний мандат і в Радянському Союзі, причому відразу після 1917-го. Тоді він став інструментом політичних чисток. Чекісти змушували населення до написання вимог відкликання з рад есерів та меншовиків.
Сьогодні імперативний мандат існує в Росії, на Кубі, в Китаї, Корейській Народній Демократичній Республіці, В"єтнамі, Індії, Південно-Африканській Республіці, Нігерії та Вануату — державі Азіатсько-Тихоокеанського регіону.
У Європі такого немає. Вважається, що депутат має нести політичну, а не юридичну відповідальність. Тобто, якщо втікає з фракції, наступного разу партія не вносить його до свого списку. Але припиняти його повноваження не можна, тим паче за рішенням партійного органу.
2 
1
Коментарі