Українці посіли 74-те місце в списку зі 124 країн за усвідомленням рівня добробуту й очікуванням на майбутнє п'ятиріччя. Такі результати торішнього дослідження наводить американський соціологічний інститут Геллапа.
— На уявлення про рівень життя впливає схожість на щось, споживацьке уявлення про американську мрію чи садок вишневий коло хати, — коментує соціальний психолог Олег Покальчук, 49 років. — Різниця тільки в тому, що перше реалізувалося наприкінці 1950-х, а український міф, який створив Тарас Шевченко, — ні.
Українцям характерна любов до нарікань. Ми говоримо: в інших усе так, а в нас — навпаки. Ми любимо лаяти себе. Гіршими за нас є тільки наші президенти. І що більше говоримо, що ми нещасні та убогі, то швидше такими й стаємо. Хоча життя нас не шмагало так жорстко, як грузинів чи югославів війною, а лише легко било під дупу. Але ми підвискуємо, думаємо, що стали жертвами світової змови. Насправді — ні, нас Бог любить.
Значною мірою рівень уявлення про життя формують телебачення, модні журнали. Тоді вмикається такий фактор, як заздрість. Якщо ж розрекламований стандарт рівня видатків і доходів не відповідає реальним можливостям, у суспільстві народжуються рухи антиспоживацтва, пасивний протест переростає в активний. Про це свідчить суспільна динаміка Європи та Сполучених Штатів середини минулого століття. У цьому сенсі ми не виняток, просто йдемо кривими стежками.
У надміру високих уявлень про життя насамперед зацікавлені виробники. Наприклад, у суспільстві розкрутили явище метросексуальності. Людина старанно стежить за своєю зовнішністю, купує косметику, одяг, а виробники збувають необхідні партії товару. Спрацьовує "хапальний рефлекс". Бо людина — проста істота. Вона забагато вдає собі про духовність, інтелектуальність. Але повсякденна поведінка частіше мотивується простими речами — їжа, секс.
2 
1
Коментарі