Не тільки влада, а й ми з вами — народ, не любимо правди, як пес мила. Воно, звісно, що хатка, то й інша гадка, та назагал так. Але перед лицем повного загину правду, якщо й не любиш, мусиш знати, хай навіть вона стане тобі хроном у носі. Ми ж усе-таки не пси, мило нам — не ворог. Правда — тим паче.

Україна гине. З неї тікає народ при здоров'ї і при розумі, з золотими руками й надією на краще життя. Україна старіє, один трудівник працює на одного пенсіонера, а невдовзі й цього не стане. Чорна година вже не стукає в двері, вона не на порозі — вона в нашому домі. Про це кажуть і розмірковують усі, і не тільки в Україні. ООН розрахувала, що нашій країні вистачить і 10 чи 15 мільйонів населення. Хоча ще 27 років тому було 52 мільйони.

Лаємо владу, правильно лаємо. Злий їздець і найліпшого коня зажене — наша влада саме такий їздець. Влади дуже багато, в жодній нормальній державі такого нема. А де начальства ціла рота, там виходить пшик робота. Такий пшик, що народ живе впроголодь, для нього й опеньки — за м'ясо, а знать і чиновна обслуга жирують як не перед добром. Хороший хазяїн дасть коневі вівса, а потім жене його, як пса. Але осідлана олігархами влада козириться тим, що дере шкуру з голодного, а в неї з переляку очкур не лопається. У неї що — ума ні в шило нема, розуму ані ложки?

У владі вистачає дурнів, бевзів і йолопів. Наслухаєшся рев, розенків і кириленків, то здається, що ними вся Банкова і Грушевського засіяна. Але лихо якраз у тому, що править країною не ватага телепнів, а добре навчена і солідарна зі світовим капіталом орда тих, хто знає вирок Україні і свідомо його виконує.

Що за вирок? Який суд його ухвалив? Звісно ж, такого суду не було й нема. А вирок є. І ухвалили його з дурного розуму ми самі — на радість тим, хто хоче того ж за бугром. Ухвалили вирок обранням тих, хто на прагнення європейської України затяг її у ярмо, в якому вона задихається і конає.

Ми ж із вами хотіли і хочемо євроінтеграції? Святе прагнення. Але як до неї йти? Олександр Мороз першим указав єдино правильний механізм — збудуємо Європу в Україні. Тобто збудуємо європейську систему влади, економіку, яка працює в Старому Світі, зокрема в Швеції, Норвегії, Данії, Бельгії, Франції, Австрії, Німеччині, інфраструктуру їхнього рівня. Ні ж, нам захотілося в асоціацію з ЄС, щоб потім стрибнути у Євросоюз галопом. А галопу не буде, бо ЄС зараз не до нас. Ми майже порвали економічні і торгові зв'язки з усіма, а Євросоюз нам — квоти, які за тиждень чи за місяць з'їдаємо. І тоді шукай купця деінде або плати бариші тому, хто твоє купить. Європа живе за своїми законами, чужий хлівець не намножить овець. Україні дають, що від свого столу перепаде. Надіявся дід на обід, та без вечері ліг спати. Такі суворі норми європейського життя. І виходить: голову витягнеш — зад угруз. Економіка стагнує, а з чого ж творити бюджет, з чого платити пенсії?

Європі ми такі нестелепні не потрібні, і нема чого її за це судити. Бачили очі, яку асоціацію купували, то до кого претензії? Євросоюз обіцяв щось більше? Не замітай чужої хати — дивись, чи твоя заметена. А в нас якраз той випадок, що де багато господинь, там хата неметена.

Усвідомимо одне: ті, що підписували асоціацію з ЄС, продумано пішли на угоду з капіталом, яка дозволила їм грабувати свій народ і гарантувати повернення боргів міжнародним структурам. Без соціальних гарантій українцям підписанти від України погодились на ціну на газ і електроенергію, а значить і комунальні тарифи за європейськими стандартами без будь-якого зважання на ситуацію в країні. Яка, до всього, ще й у війні з агресором. Нас свідомо втягли у вереницю постійного тарифоціномору за євростандартами без стандартів на життя. До цього притулили "реформи", у яких реформ — як жиру в дніпровській воді, на зразок смертовбивчої медичної і лукавої пенсійної. Економічна частина угоди про євроасоціацію — це фактично програма відмирання державності і вимирання українства.

Що в цій ситуації найстрашніше?

Народ у ній під дамокловим мечем зростання тарифів і цін за фактичного ступору зар­плат і пенсій, які з'їдають інфляція і девальвація. І олігархи ніколи не підуть на зниження цін і тарифів — крім передвиборчих місяців. Бо це загрожує їх кишеням. Їм — угода про євроасоціацію на руку. Оце і є той самий самим собі ухвалений вирок під благородною метою і ніби ж зі згоди Майдану. Ніби, ніби, ніби! Є сало, та не можна дістати — високо висить. І що далі? Байдуже ракові, в якому горшку його зварять — хоч круть, хоч верть, а в черепочку смерть? Зі смертю торгу нема. І якщо при владі будуть ті самі клани, навіть з новими іменами, кончини Україні не минути.

Не знаю, який вихід із цього. Точніше, знаю, але не відаю, чи здатна Україна на такий подвиг. Білорусь, з якої у нас заведено глузувати, зуміла на нього піти. Передовсім зберегла і розвинула економіку. У ній є і приватна власність, і потужний державний сектор. Нема олігархів. Багатих людей вистачає, але вони не диктують країні своїх умов. Україні треба вискочити з євроярма, але для цього треба ліквідувати монополії. І, не лякайтесь, націоналізувати енергетичний сектор і стратегічні галузі. У кого з політичних сил і фігур вистачить на це сили — не мені казати, та й не мені знати. Але без такого кроку Україна як держава зачахне.

Сказаного досить, щоб збагнути: такий вибір Україні диктує воля до життя. А чи зробить вона його?

Щонайменше хочу когось налякати, не прагну революцій і контрреволюцій. Але без трансформації політичного і економічного укладу перспективи в України нема. Всі маніпуляції з деолігархизацією і деофшоризацією ведуть тільки до занепаду й уярмлення народу через бідність, а вона начинена соціальним тротилом. Політичного класу, який би пішов на таку трансформацію, нема, а стихія охлосу може прискорити смерть. Гра в канцлерство, двопалатність і повернення першокучмістів до влади долі українства не змінить. Висувай, народе, своїх пасіонаріїв до керма, твори свою й державну незалежність, гідну великих прозирань Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха і Тараса Шевченка. За Україну — без холопа і без пана.

×