Ексклюзиви
Четвер, 15 березня 2007 17:24

Грач і Левченко борються проти живої великоруської мови

Автор: малюнок: Володимир КАЗАНЕВСЬКИЙ
 

Уявіть таку сценку. Південь Криму. Донецький Левченко (секретар міськради, який виступає за те, щоб в Україні була одна державна мова — російська) — в гостях у кримського Грача (лідер місцевих комуністів). Збираються посидіти на морському узбережжі. Скромно відзначити прихід весни. Здається, все готово. Та що це Левченко метушиться?

— Почекай! — кричить Грачу.

— А що?

— Слухай, даси трохи горилки и цыбули?

— Зараз гукну жинку, щоб дала цыбули жменю...

— Дуже добре...

— Досить?

— Годи!

— И горилку на. Хувай у торбу. Бажаю посмаковать!

Якою мовою я скомпонував цей неймовірний перегук двох політиків? Українською? Суржиком "а ля Сердючка"? Як не дивно — живою великоруською! Всю лексику взяв зі славетного "Толкового словаря живого великорусского языка" Козака Луганського, чи то пак Володимира Даля.

Переконаний, що його чотиритомник є у приватних бібліотеках багатьох борців за фактичне домінування російської мови в Україні й витіснення української на манівці історії. Проте навряд чи хто з них звертає увагу на вступ до словника. А він має, як тепер прийнято казати, знаковий смисл. Характеризуючи північне наріччя, Даль пише про його схожість з українською мовою. Учений розмірковував: "Так как при всем при том русские пришли на Ильмень с юга, с общей, ближайшей к нам родины всех славянских племен, то можно, кажется, сказать, что новгородцы поныне удержали в языке несколько более исконного, тогда как, по направлению на Рязань и на Владимир, язык этот, при смешении народа с чудскими племенами, принял тут и там другую краску". Для прикладу Даль наводить кілька десятків слів, записаних ним у північних губерніях. "Пончохи", "черевики", "свитка", "швец", "даси", "ослон" — у Новгородській. "Сподобить", "краше", "шкода", "зробить", "уперши", "вжахнуться", "знайти" — у Тверській. "Ледащий", "худоба", "робить" — в Олонецькій. "Долонь", "добродий", "притулиться", "опинаться" — у Вологодській. "Капость", "послухмяний", "ручник", "михоноша", "очипок" — в Архангельській. "Боклага", "верещать", "досконально", "моторный", "ночовки", "сдивоваться" — у Пермській...

Етнічний росіянин легко розуміє болгарина, але не хорвата, чеха, поляка чи навіть українця

Дослідник назвав діалект, що панував на велетенських теренах од Пскова до Уралу, новгородським. Колись їх колонізували вихідці з корінної, святої, центральної Русі, якою літописи називають великокнязівську Київську та сусідні землі. Даль відносить до області новгородського діалекту навіть "Питер", хоч там "всего заметнее прямое искажение языка...".

Безперечно, головний захисник "русскоязычных" Володимир Путін, не кажучи про його адептів в Україні, розмовляє зовсім іншим говором, аніж зафіксований Володимиром Далем на Півночі імперії. Яким же? Російською літературною мовою.

Вона формувалася кілька століть. Але, на відміну від української, на ґрунті церковнослов"янщини. Історик російської літературної мови Микола Толстой пише, що його найвидатніші колеги Олексій Соболевський, Олександр Шахматов, Віктор Виноградов та інші довели: "Русские пользовались церковнославянским как своим литературным языком".

За висновком князя-професора Миколи Трубецького, "современный русский литературный язык получился в результате прививки старого культурного "садового растения" — церковнославянского языка — к "дичку" разговорного языка правящих классов русского государства".

Іншими словами, марно шукати в Росії коріння лексем типу "бодрствовать", "всуе", "иной", "жезл", "здание", "здравый", "ликовать", "льстить", "ложь", "нельзя", "присно", "созидать", "тщетный" і так далі. Воно — в Болгарії. Там на основі солунського діалекту місцевого населення освічені місіонери Кирило та Мефодій витворили так зване книжне койне. Воно згодом дістало назву церковнослов"янської мови. Ось чому близько 80% російської і болгарської лексики споріднені. А отже, етнічний росіянин легко розуміє болгарина, але не хорвата, чеха, словака, поляка чи навіть українця. Це пояснюється тим, що інші слов"янські літературні мови формувалися на базі живих говорів.

Тому якщо Левченко, Грач та іже з ними визнають правоту російських філологів, то опиняться в ситуації героїв Мольєра. Як не крути, боротьба за збереження, відродження та розвиток "исконно русского языка" на ділі означає опанування говору, зразок якого наведено на початку. Тобто живої великоруської мови, часто-густо тотожної українській — як живонародній, так і літературній. Щоправда, треба повчитися вимовляти "добре", "черевики", "досить" тощо. Шкурка вичинки варта: така реформація реально сприяла б зближенню російської й української культур.

Отже, стратегічне питання захисту російської мови (тієї, що сформувалася на староболгарській основі) та російськомовних (переважно тих, хто поняття не має про різні російські мови) видається мольєрівським курйозом.

У незалежній Україні досі діє ухвалений 1989 року поміркований закон "Про мови в Українській РСР". Власне, чи діє? Якби так було, то всі громадяни мали б опанувати українську мову протягом 10 років. Ну хоча б чиновники опанували? Що, ліниві? Тугодуми? Примітиви?

А в 20-х роках минулого століття тодішня столиця Харків таких учила жорстко. І на Слобожанщині, й у Донбасі, й у Києві. Газета "Пролетарська правда" 2 липня 1927 року писала, що київський окружний прокурор надіслав їй відповідь на допис про зняття з відповідальної роботи такого собі громадянина Селецького за незнання української мови. Виявляється, "до цього часу він іспита не склав", тому й не поновлений на роботі. Усе законно: вчітеся, брати мої...

Проте після сталінського перевороту 1929 року розгорнувся контрнаступ на державну мову в Україні. Тоді було випущено п"ять бюлетенів проти націоналізму в термінології — виробничій, фізичній, математичній, ботанічній, медичній. Це тогочасні "темники", що наклали заборони на 40 з гаком тисяч (!) слів української мови.

З цього цензурного факту випливає, що загальний масив нашої лексики зовсім не поступається обсягу Далевого тлумачного словника.

Тож малороси принижують не багатющу українську мову, а себе. А українцям головне — розмовляти рідною. Скрізь і всюди.

Зараз ви читаєте новину «Грач і Левченко борються проти живої великоруської мови». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

5

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода