Колишній дисидент, правозахисник Семен Глузман, 60 років, вважає, що необхідно якнайшвидше запроваджувати альтернативну систему покарань.
Чи можна вважати Україну правовою демократичною державою?
— Якщо порівнювати, скажімо, з Бельгією чи Великою Британією, то ні. Але особисто мені такий метод не подобається. Потрібно все ж таки відштовхуватися від історії й ментальності нашої країни.
Після розпаду СРСР ситуація в нас змінилася на краще. Особливо якщо порівнювати з Узбекистаном, Росією або Білоруссю. Сьогодні в Україні немає політв"язнів. В"язниці стали відкритішими для суспільного контролю. Із країни можна спокійно виїхати — щодо міграції Україна стала абсолютно вільною державою. Вільнішою, ніж деякі демократії. Не у всіх країнах працівники спецслужб можуть відкрито подорожувати світом, як наш майор Мельниченко.
Чи багато для цього зробила помаранчева революція?
— Найбільше її досягнення — люди перестали боятися. Вони скористалися правом на протест. Ситуація з правами людини поліпшилася, бо все стало відкритішим. Вільно діє політична опозиція. В Україні є політична боротьба, хоча й не дуже чиста і красива. І це не "я тебе посаджу або уб"ю", як було при Кучмі. Ми можемо серйозно критикувати владу. На жаль, ще не навчилися сповна нею користуватися, як це роблять у європейських країнах. Та змінилася правова свідомість людей. Вони розуміють, що в країні головне — громадяни, а не влада.
То з правами людини в нас усе гаразд?
— Звичайно ні. Сьогодні в Україні практично розвалена судова система. Кращим адвокатом вважається той, хто знає, скільки дати хабара судді й коли. Бачимо неповагу суддів до закону, перевищення їхніх повноважень. Багато чого іншого, що свідчить про безкарну корупцію в судах. Сьогодні неможливий чесний захист громадянина.
Та й проблеми, які є у в"язницях, теж за великим рахунком на совісті судів. Якщо людина вкрала мішок капусти, щоб нагодувати дітей, і отримала за це п"ять років — це патологія судової влади. Наруга над нами всіма. Такого порушника відправляють у зону, де він буде ледарювати й існувати на гроші платників податків. А вийде звідти з психологією професійного злочинця.
Це не "я тебе посаджу або уб"ю", як було при Кучмі
Як ви ставитеся до запровадження альтернативних мір покарання?
— Добре. Але про це говорять уже багато років, і ніхто нічого не робить. Проводять круглі столи, де англійці чи французи щиро діляться з нами досвідом. А цей досвід залишається в тому ж приміщенні. Запроваджувати цю систему необхідно. І чим скоріше, тим краще. Не рахуючись із коштами. До речі, наші примітивні економісти враховують тільки прямі витрати. Якщо дивитися на коротку перспективу, то справді це ніби дорого, потрібні мільйони. Але ж треба враховувати не тільки прямі фінансові витрати, але й переваги. А вони в тому, що зменшиться кількість рецидивістів, хворих туберкульозом, зберігатимуться родини тощо.
У Раді Європи висловлюють стурбованість можливим повторним призначенням на посаду Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Ніни Карпачової. Що про це думаєте?
— За останні роки відбулася абсолютна дискредитація інституту Уповноваженого з прав людини, чи то пак Омбудсмена. На мій погляд, його в нас створили передчасно. Зрозуміло, що Україна стала членом Ради Європи і повинна була виконати чимало вимог. Та сьогодні видно всю неспроможність закону про Омбудсмена. Наприклад, не обумовлено терміни, на які він може бути обраний. Хоча не думаю, що якби був інший закон та інший Уповноважений з прав людини, то в країні багато чого змінилося б. Справа не в Карпачовій. Інститут Уповноваженого Верховної Ради з прав людини — супровідний для демократії. Сам він її створити не може.
Як усе-таки ви оцінюєте роботу Карпачової та її апарату?
— Останніми роками мені нудно й огидно було читати на їхньому сайті, як вони добре працюють. В апараті Омбудсмена створено авторитарний режим. Від цього страждають багато співробітників. Одна з найсерйозніших претензій до цієї інституції — відсутність прозорості, зокрема й фінансової. Бог із ним, що Карпачова не робила регулярних доповідей перед парламентом, хоча за законом зобов"язана. Півтора року тому соціологи дослідили ступінь відкритості трьох державних установ — Центральної виборчої комісії, Рахункової палати й Уповноваженого з прав людини. Виявилося, що Омбудсмен — найзакритіший. Зрозуміло, що вони не роблять там тишком-нишком якоїсь атомної бомби. Але ця закритість говорить про ймовірність корупції.
Зараз альтернативною Карпачовій кандидатурою є керівник Харківської правозахисної групи Євген Захаров. Говорили і про вас...
— Щодо мене — це все плітки. На такі посади не пропонують людину зі сторони. Якби ж мені таки запропонували, я б одразу не відмовився. Для того, щоб закрити дорогу тим, хто не повинен стати Омбудсменом. Зробив би все можливе, аби на якомусь етапі допомогти стати на моє місце іншому.
На мій погляд, Євген Захаров — не найкращий варіант. Він "засвітився" біля президента під час виборів. Очолювана ним Харківська правозахисна організація фіксувала порушення на дільницях. А потім ці матеріали помаранчеві політики використали під час процесу у Верховному суді.
Карпачова, усупереч присязі діяти незалежно та неупереджено, брала участь у виборчій кампанії Партії регіонів, і це збентежило представників Парламентської асамблеї Ради Європи. Але і Євген Захаров, виходить, теж політично заангажована фігура. Будучи представником громадської організації, він брав участь у політичній бійці.
А яким має бути Уповноважений з прав людини?
— Часто кажуть, що це має бути хтось, хто в радянські часи постраждав за інакомислення. Та ми — люди, що сиділи — носимо в собі те минуле, ту образу. У когось вона зарубцювалася більше, у когось менше. Той, хто пройшов через пекло радянської в"язниці, зосереджуватиметься на більш значимому для нього. Але ж права людини — це не тільки незаконна посадка у в"язницю.
На цій посаді має бути людина, яка розуміє систему права. Юридичної освіти замало. Якби я був Олександром Морозом, залишаючись при цьому Семеном Глузманом, я б висунув кандидатуру Миколи Івановича Мельника. Він був членом ЦВК. Пішов працювати до Верховного суду в надії все ж таки сприяти проведенню судової реформи. У нього є стратегічне мислення. На мій погляд, це ідеальний варіант.
2 
1
Коментарі