Демократія — найгірша з форм правління, якщо не рахувати решти, вважав прем'єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль. Вона найкраще підходить для захисту прав громадянина. В економічних забігах на довгі дистанції в мирний час їй немає рівних. Поза цим ефективність демократичних країн різко зменшується.
Демократичні інститути розраховувалися на невелику кількість користувачів. Давньогрецький поліс налічував до кільканадцяти тисяч громадян. Найбільше в Афінах — 30 тис. На момент здобуття незалежності 13 північноамериканських колоній населяли майже 2,7 млн людей. Право голосу мали лише дорослі білі чоловіки з нерухомістю — приблизно 160 тис. осіб. За таких умов механізми виборів і контролю працювали прогнозовано. Але боротьба за виборчі права у ХІХ ст. змінила ситуацію. Перша світова війна знесла електоральні бар'єри. Сформувала світ загального виборчого права.
Зараз найбільшим ворогом демократії є не монархи, феодали, церква, військові чи диктатори, а виборці. Маси людей, які отримали право голосу за фактом народження і майже без будь-яких умов, стали легкою жертвою пошесті — популізму.
1917 року народ Росії спокусився на обіцянки роздачі землі селянам, а фабрик — робітникам. 1922-го італійці захотіли спокою і стабільності. 1933‑го німці повірили, що можуть підвестися з колін і зробити Німеччину величною. Друга світова війна показала, що демократію здатні врятувати лише американські бомбардувальники.
В роки холодної війни популізм на Заході став безперспективним. Кожне наступне покоління жило краще за попереднє. Здавалося, що прийшла вічна золота доба. Та не так сталося, як гадалося. Зубожіння середнього класу, міграції з третього світу і теракти 2001–2005 років породили запит, на який еліти не змогли дати відповіді. Розвиток телефонії та інтернету призвів до постання соціальних мереж. Стався новий вибух популізму.
Першими пали жертвою росіяни, втомлені від "лихих 1990-х" і залякані вибухами будинків. Володимир Путін після 2000 року став взірцем наслідування всіх сучасних популістів. За два роки у Венесуелі до нього приєднався Уго Чавес. Криза 2008-го привела до влади в Туреччині Реджепа Ердоґана. Уже 10 років Угорщину очолює Віктор Орбан. З 2015-го парламент Польщі контролює Ярослав Качиньський. У 2018–2019 роках популісти з "Руху 5 зірок" і "Ліги" мали коаліційний уряд в Італії. Велика Британія і США підхопили цю заразу, проголосувавши 2016 року за вихід із Євросоюзу й Дональда Трампа. На цьому тлі не дивує перемога Володимира Зеленського в Україні.
У нас люблять кивати на простих людей. Мовляв, народ не розуміє, що до чого. Але проблема не в українцях, а в моделі загального виборчого права. Біда навіть не в тому, що у професора та безробітного алкоголіка по одному голосу рівної ваги. А в тому, що обох за допомогою інформаційних технологій можна змусити голосувати однаково — апелюючи до почуттів.
Раніше виборчі гасла виражали цінності. Тепер продають емоції. Простого виходу з цього глухого кута немає. Радикали закликають до обмеження виборчого права. Наприклад, є податки — є голос. Або є диплом — є голос. Однак такі обмеження ставали мотивом для безлічі революцій останніх двох століть. По-друге, їх завжди можна обійти корупційним шляхом.
Перемога Трампа й Зеленського — це тріумф сподівань над здоровим глуздом. Бунт виборця проти зарозумілої еліти. В Україні стимулом виступила війна. Саме необхідністю боротьби з Росією були викликані непопулярні реформи попередніх років. Зеленський пообіцяв "втомленим від війни" все одразу й нічого конкретного. Кожен голосував за своє: за припинення бойових дій, за зменшення тарифів, за відмову від українізації та декомунізації. Чи отримали вони своє — питання зайве.
Попри поразку Трампа, проблема популізму не зникла, бо ніде не поділися її складові. Місце старого конфлікту класичних республіканців-консерваторів з демократами-лібералами займає новий, небезпечніший конфлікт ідентичності. Багаті ще могли домовитися з бідними про гроші, а от "привілейовані" з "дискримінованими" про почуття — ні. Ліберальне крило рухатиметься до соціалізму і рівності усіх рас і гендерів (Соціальна стать. Не обов'язково збігається з біологічною. — ГПУ), а консервативне — до войовничого націоналізму. У цій боротьбі радикальні популістичні гасла будуть назахват.
Світ уступив в епоху, коли випинати емоції стало модним і схвальним, а висловлюватися кожному — загальноприйнятним. Отже, популізм залишатиметься затребуваним у світовій політиці. А в Україні — тим більше. Епоха Трампа й Зеленського лише розпочинається.
5 
35413
Коментарі