Висловити одним реченням чи навіть однією статтею, ким був Борис Єльцин, — завдання непосильне.

З життя пішов великий політик, більш ніж помітна постать світового політичного життя, символ епохи — бодай і короткої, але надзвичайно яскравої. Єльцина ніколи не можна було оцінювати однозначно. Він був непростим і багатогранним, як і життя в Росії.

Він, напевне, ніколи не був демократом у традиційному європейському значенні. Проте тільки з ним, із періодом його найвищого політичного злету пов"язували сподівання, що Росія, зрештою, колись стане демократичною нацією.

Єльцина запам"ятали і через виступ на танку під московським Білим домом у серпні 1991-го, і через розстріл Верховної Ради Росії восени 1993-го. І тому, що проспав якось у літаку зустріч з ірландським прем"єром, диригував оркестром під час урочистостей із нагоди виведення радянських військ із Німеччини.

При цьому навряд чи хто може сказати, що Єльцин був підступним, лицемірним і нещирим.

Він був не з тих, кого вважають повністю прогнозованими. І, можливо, керованими.

Йому не завжди легко було збагнути, що реалії, до яких звик у ЦК КПРС, і реалії 1990-х — це іноді зовсім різні речі. Тому так важко йшли, зокрема, й українсько-російські переговори щодо розподілу Чорноморського флоту і підписання "великого договору".

У тій Росії, як і в цій, суспільство жадає саме царя

Росія часів Єльцина нагадувала розбурхану стихію: парад регіональних суверенітетів, становлення "олігархічного" капіталізму, "червоно-коричневі".

Варто зазначити, що в тій Росії, де за одну ніч здобували і втрачали казкові багатства, жодного з представників великої політики чи великого бізнесу за масштабністю  постаті не можна було порівняти з Єльциним. Можливо, це наслідок його дій — не міг же, справді, цар допустити конкуренцію. А сумнівів, що він вважав себе царем, немає. Як і те, що в тій Росії, як і в цій, путінській, суспільство жадає саме царя. Можливо, тому й помилок росіяни та їхні симпатики (аби не казати — маріонетки) в Україні припускалися й припускаються просто жахливих: їм, як і Єльцинові, важко, майже неможливо зрозуміти, що Україна — це не Росія.

Росія часів Єльцина була дуже різною. У добу свого становлення і самоствердження Москва вважалася прозахідно налаштованою. Росія часів "другого" Єльцина, який фактично вже не міг повноцінно керувати державою, шукала й знаходила себе в якихось неоімперських рисах і непотрібних війнах, наприклад у Чечні.

Але вона все одно залишалася Росією. Так само, як і Єльцин, її перший президент — Єльциним. Настільки ж самобутнім і неповторним, наскільки була його країна. Він увійшов у світову історію і залишив у ній слід, а не наслідив.

×